Постанова № 29162443, 28.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 січня 2013 року 09:25 № 2а-13721/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податковго повідомлення-рішення від 30.05.2011р.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 30.05.2012 p. Форми «Р» № 0000622304, та зобов'язання відповідача виключити з комп'ютерних автоматизованих систем ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.: БД ПДС, БД АІС ОР, БД АІС «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» відомості щодо відхилень між задекларованими податковими зобов'язаннями та задекларованим податковим кредитом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого податкового законодавства України, було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2011 р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 р. в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.09.2012 р. вирішено: постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.09.2012 р. вказано на те що при новому розгляді справи судам слід всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Суди повинні врахувати, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення податкового кредиту, наявності податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит .

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.09.2012 р. також містяться висновки про те, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не може свідчити про фіктивність господарської операції, адже підприємство - постачальник може здійснювати реальні торгові операції, тому у даному випадку необхідно досліджувати умови поставок, первинні документи, складені за наслідками таких господарських операцій і оцінювати докази за їх сукупністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва адміністративну справу №13721/12/2670 прийнято до провадження судді Арсірія Р.О.

Представники відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим за результатами перевірки позивача, просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань з питань правових відносин з ТОВ " Укройлпродукт " за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р.

Взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ " Укройлпродукт " ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу нафтопродуктів від 01.12.2010 p. № УП-012-15 та додаткових угодах до нього від 05.01.2011 р., 14.01.2011 р., 18.01.2011 р., 20.01.2011 р., 21.01.2011 р., 21.01.2011 р., 27.01.2011р. за яким контрагент як постачальник зобов'язувався передати, покупець прийняти й оплатити нафтопродукти в кількості, асортименті, по цінам, в термін, відповідно до умов Договору і Додатків до нього.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни поставки одиниці продукції ТОВ "Укройлпродукт " були виписані наступні первинні документи:

- видаткова накладна від 05.01.2012 р. № РН-010502, Акт приймання передачі від 05.01.2012 р. № 10502, видаткова накладна від 05.01.2012 р. №РН-010506, Акт приймання передачі від 05.01.2012 р. № 10506, податкова накладна від 05.01.2011 р. №10502 на суму 1770560,42 грн., ПДВ - 354112,08 грн.;

- видаткова накладна від 14.01.2012 р. №РН-011401, Акт приймання передачі від 14.01.2012 року № 11401, видаткова накладна від 14.01.2012 р. №РН-011801, Акт приймання передачі від 14.01.2012 № 11801, податкова накладна від 14.01.2011 р. №11401 на суму 802727,92 грн., ПДВ - 354112,08;

- видаткова накладна від 18.01.2012 р. №РН-011802, Акт приймання передачі від 18.01.2012 року № 11802, видаткова накладна від 18.01.2012 р. №РН-011801, Акт приймання передачі від 18.01.2012 № 11801, податкова накладна від 18.01.2011 р. №11803 на суму 3116055,00 грн., ПДВ - 623211,00 грн.;

- видаткова накладна від 20.01.2012 р. №РН-012001, Акт приймання передачі від 20.01.2012 року № 12001, податкова накладна від 20.01.2011 р. №12001 на суму 1715380,42 грн., ПДВ - 343076,08 грн.;

- видаткова накладна від 21.01.2012 р. №РН-012101, Акт приймання передачі від 21.01.2012 року № 12101,податкова накладна від 21.01.2011 р. №12101 на суму 3773983,75 грн., ПДВ - 754796,75 грн.;

- видаткова накладна від 24.01.2012 р. №РН-012402, Акт приймання передачі від 24.01.2012 року № 12402, податкова накладна від 24.01.2011 р. №12402 на суму 972223,33 грн., ПДВ - 194444,67 грн.;

- видаткова накладна від 27.01.2012 р. №РН-012701, Акт приймання передачі від 27.01.2012 року № 12701, податкова накладна від 27.01.2011 р. №12701 на суму 1974266,67 грн., ПДВ - 394853,33 грн.

На думку позивача, зазначені податкові накладні, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит в сумі 2 825 039,00 грн.

В той же час, представником відповідача надано висновок ДПІ у Подільському районі м. Києва від 29.03.2011 р. № 27/23-404/37036907 про проведення аналізу діяльності ТОВ «Укроилпродукт» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р., в якому Головний державний податковий ревізор-інспектор вказує на те що за результатами проведеного аналізу вбачається відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.01.2011 по 31.01.2011 року щодо придбання ТОВ «Укроилпродукт» товарів (робіт, послуг) у контрагентів - постачальників та продажу ТОВ «Укроилпродукт» товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів - покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. Таким чином, з боку контрагентів-покупців вбачається незаконне формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Укроилпродукт», а з боку контрагентів-постачальників - податкового зобов'язання.

Вищезазначене дало відповідачу підстави вважати, що фінансово-господарська діяльність контрагента - ТОВ «Укроилпродукт» здійснювалась ними поза межами правового поля. Отже, всі правочини (договори), укладені між позивачем та контрагентами - ТОВ «Укроилпродукт» є нікчемними та не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а виписані зазначеними контрагентами, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги.

За результатами перевірки відповідачем 13.05.2011р. складено акт №232/1-23-40-36134497 про результати документальної невиїзної перевірки з питань правових відносин з ТОВ «Укройлпродукт» за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р. Актом перевірки встановлено порушення п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами і доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість за перевіряємий період всього у розмірі 2 825 039грн., у тому числі: січень 2011 року в сумі 2 825 039грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 13.05.2011р. №232/1-23-40-36134497, позивачем були подані відповідачу заперечення до акту, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки були викладені в наступній редакції: «В результаті перевірки встановлені порушення: п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ, ТОВ "Фактор Нафтогаз", що призвело до заниження податку на додану вартість за перевіряємий період всього у розмірі 2 825 039грн., у тому числі за січень 2011 року в сумі 2 825 039грн.

На підставі акта перевірки від 13.05.2011р. №232/1-23-40-36134497, відповідачем були прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30.05.2011р. №0000622304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 825 039,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 706 260,00грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом - ТОВ «Укроилпродукт» не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються.

Разом з тим суд не бере до уваги як доказ - висновок ДПІ у Подільському районі м. Києва від 29.03.2011 р. № 27/23-404/37036907 про проведення аналізу діяльності ТОВ «Укроилпродукт» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р., оскільки представником відповідача не надано належним чином завірена копія вищевказаного висновку.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом - ТОВ «Укроилпродукт», які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договором, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами (видатковими накладними, актами приймання-передачі, податковими накладними), отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі наданих йому ДПІ у Подільському районі м. Києва висновків від 29.03.2011 р. № 27/23-404/37036907 про проведення аналізу діяльності ТОВ «Укроилпродукт» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р., оскільки, інформація, викладена в зазначеному висновку була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача від 13.05.2011р. №232/1-23-40-36134497, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновків про помилковість доводів відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. та заниження податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Укроилпродукт», та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача виключити з комп'ютерних автоматизованих систем ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.: БД ПДС, БД АІС ОР, БД АІС «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» відомості щодо відхилень між задекларованими податковими зобов'язаннями та задекларованим податковим кредитом, слід зазначити наступне, законодавство України з питань оподаткування, зокрема, Податковий кодекс України, Закон України "Про державну податкову службу в Україні ", не містять посилань на комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи, на підставі інформації з яких податковий орган може встановлювати порушення податкового законодавства платником податків.

Діючим законодавством не регламентовано створення та функціонування вище зазначених комп'ютерних баз, відсутній регламент їх наповнення даними та порядок їх функціонування. Зазначене не надає права стороні в судовому процесі посилатися на зміст цих баз, як на доказ сам по собі, а слугує лише допомогою для пошуку доказів. Таким чином існування само по собі цих баз, або їх зміст жодним чином не може вплинути на права платників податків при визначенні їх податкових зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки судом встановлено, що застосування відповідачем у межах спірних правовідносин інформації з комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем суперечить само по собі не порушує права позивача, не створює належного доказу, а визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення є достатнім способом захисту та відновлення порушених прав позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2011 року № 0000622304 Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про донарахування податку на додану вартість, штрафних санкцій на суму 3 531 299,00 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій