Постанова № 29161921, 29.01.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2013 р. Справа № 5023/2209/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кушнір С.В.

відповідача - Бикова О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Шанс-4", смт. Шевченкове (вх. №4015Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 15.10.12 року у справі № 5023/2209/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро", м. Монастирище

до Фермерського господарства "Шанс-4", смт. Шевченкове

про стягнення 260 664,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Седна-Агро", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, ФГ "Шанс-4" заборгованості у розмірі 260664,00 грн., у тому числі 157939,69 грн. основного боргу, 18905,30 грн. пені, 2079,40 грн. інфляційних нарахувань, 36869,06 грн. - 30 % річних, 44870,55 грн. - 0,1 % за користування товарним кредитом. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача суму судового збору у розмірі 5213,30 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 8700,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.10.12 року по справі №5023/2209/12 (суддя Аріт К.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 19229,83 грн. пені, 2079,40 грн. інфляційних, 56805,70 грн. 30% річних, 44870,55 грн. 0,1% за користування товарним кредитом, 5792,50 грн. витрат по сплаті судового збору, 8700,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката; відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 9642,35 грн. пені; припинено провадження у справі в частині заявлених до стягнення 157939,69 грн. основного боргу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що вимоги позивача щодо стягнення 2079,40 грн. інфляційних, 56805,70 грн. 30% річних, 44870,55 грн. 0,1 % за користування товарним кредитом обгрунтовані та такі, що відповідають умовам договору та законодавства, тож підлягають задоволенню.

Відповідач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить вищевказане рішення скасувати в частині стягнення з Фермерського господарства "Шанс-4" 19229,83 грн. пені, 2079,40 грн. інфляційних, 56805,70 грн. 30% річних, 44870,55 грн. 0,1% за користування товарним кредитом, 5792,50 грн. витрат по сплаті судового збору, 8700,00 гривень витрат на оплату послуг адвоката з посиланням на незаконність та необгрунтованість оскаржуваного рішення, а також його прийняття з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

Крім того, відповідач вказує на те, що ухвала про поновлення провадження на його адресу не надходила, тож він був позбавлений права в судовому засіданні надати обгрунтування своїх заперечень.

Відповідач вбачає упередженість суду в тому, що незважаючи на обізнаність останнього щодо наявності судового спору про визнання недійсними 4-х договорів, судом необ'єктивно та однобічно оцінено докази, надані виключно позивачем.

Апелянт наполягає на тому, що акт звірки розрахунків, який направлений на його адресу позивачем та підписаний відповідачем без зауважень, дійсно підтверджує наявність заборгованості в розмірі 207939,69 грн., але вказаний акт, на його думку, лише констатує повну заборгованість одного підприємства перед іншим, не вказуючи цивільно-правових підстав її виникнення, тож не може вважатися належним доказом в розумінні ст. 32-34 ГПК України.

В свою чергу, відповідач зазначає, що в специфікації до договору №002-ВМ від 11.04.2011 року чітко визначений перелік товару, що підлягає поставці, на загальну суму 223428,38 грн., а інших специфікацій до цього договору ФГ "Шанс-4" не підписував. За вказаних обставин, відповідач вважає, що підстави виникнення заборгованості зовсім інші, а не ті, що вказує позивач у позові. В обгрунтуваня викладеного, відповідач посилається на договори №№001-ВМ, 035-ВМ та 044-ВМ, щодо яких ним не було здійснено передоплати на рахунок позивача, тож поставка товару за цими договорами була здійснена позивачем з відступленням від умов зазначених договорів. Товар же, який був поставлений за зазначеними договорами не є предметом договору №002-ВМ від 11.04.2011 року. Хоча в накладних на цей товар і вказано цивільно-правовою підставою поставки договір №002-ВМ, але окремих специфікацій на нього не складалося, додатковими угодами змін до існуючої специфікації також не вносилось.

Що стосується застосування до відповідача штрафних санкцій, то оскільки позивач не є фінансовою установою, яка має право здійснювати надання фінансових послуг із користування грошима (з відповідною ліцензією), п. 7.6 договору №002-ВМ є нікчемним в силу ст. 203, 215 ЦК України, тож на думку апелянта, на цій правовій підставі взагалі не можуть стягуватись будь-які суми. Розрахунок пені та інших штрафних санкцій не відповідає ані обставинам справи, ані умовам договору №002-ВМ, оскільки позивачем нараховуються штрафні санкції і на ті суми, поставки на які взагалі не передбачені специфікаціями до цього договору.

Більш того, відповідач наполягає на тому, що з доводів позовної заяви вбачається існування єдиного договору, зобов'язання за яким мали бути виконані відповідачем ще 30.09.2011 року, тоді як кредитор звертається до суду лише в травні 2012 року, неправомірно нараховуючи відсотки та своїми діями створюючи підстави для збільшення розміру інших штрафних санкцій.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Седна-Агро" вказує на законність та обгрунтованість рішення господарського суду від 15.10.2012 року по справі №5023/2209/12, вважає, що воно прийняте у відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга, спростовуються матеріалами справи, тож не можуть бути підставою для зміни або скасування оскаржуваного рішення.

Судова колегія в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала місцевого господарського суду від 25.09.2012 року, якою було поновлено провадження по справі та призначено її до розгляду на 15 жовтня 2012 року, була отримана відповідачем 27.09.2012 року (відповідно до поштового повідомлення, т. 1 а.с. 138). За вказаних обставин, посилання відповідача на те, що ухвала про поновлення провадження на його адресу не надходила, внаслідок чого він був позбавлений права надати обгрунтування своїх заперечень в судовому засіданні, необгрунтовані та безпідставні, тож не приймаються судом до уваги.

Відповідно до п. 2.2.1 договору поставки №002-ВМ від 11.04.2011 року, Покупець (ФГ "Шанс-4") зобов'язаний прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, передбачених договором та/або додатковими угодами (специфікаціями, видатковими накладними) до нього шляхом перерахування коштів на рахунок Продавця.

Пунктом 3.3 вищезазначеного договору передбачено, що остаточна ціна договору визначається виходячи із загальної вартості замовленого і поставленого товару, згідно підписаних сторонами Специфікацій та видаткових накладних на товар в період дії цього договору.

Тобто, умовами укладеного договору сторони передбачили, що додатковими угодами до договору можуть бути як Специфікації, так і видаткові накладні, і остаточна ціна договору визначається виходячи із загальної вартості замовленого і поставленого товару, згідно підписаних сторонами Специфікацій та видаткових накладних.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції, всіх істотних умов зазначеного договору поставки між сторонами було досягнуто, а саме: предмет, ціна, умови поставки, порядок проведення розрахунків.

Крім того, вказаний договір підписаний та скріплений печатками обох підприємств, у встановленому порядку не дійсним не визнаний.

В матеріалах справи містяться Специфікація №1 до договору №002-ВМ (т. 1 а.с. 22) та видаткові накладні №19040333 від 19.04.11 року, №21040417 від 21.04.11 року, №29040562 від 29.04.11 року. №1205028 від 12.05.11 року, №2605008 від 26.05.11 року,№806009 від 08.06.11 року№3006009 від 30.06.11 року та №1909011 від 19.09.11 року (т. 1 а.с. 26-33), в яких підставою поставки вказано саме договір №002-ВМ від 11.04.2011 року та товар за якими було отримано за довіреностями керівником ФГ "Шанс-4" Соляник Г.П.

Протягом дії договору, з часу отримання товару та його використання, відповідач жодних претензій щодо кількості, якості, строків поставки чи невідповідності поставлених та отриманих товарів Специфікації чи умовам договору до позивача не пред'являв.

За вказаних обставин, посилання відповідача на те, що товар, який був поставлений за зазначеними накладними не є предметом договору №002-ВМ від 11.04.2011 року, оскільки окремих специфікацій на нього не складалося та додатковими угодами змін до існуючої специфікації також не вносилось, не відповідає обставинам справи та доказам, які знаходяться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, необгрунтованими є і посилання відповідача на невідповідність обставинам справи та умовам договору №002-ВМ розрахунку пені та інших штрафних санкцій, оскільки вони нараховуються позивачем і на ті суми, поставки на які взагалі не передбачені специфікаціями до цього договору.

Частиною 1 ст. 627 встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як було зазначено вище, договір №002-ВМ підписаний та скріплений печатками обох підприємств.

Пунктом 7.6 договору №002-ВМ передбачено право Продавця, з чим погоджується Покупець, відповідно до вимог ст. 536, ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України у разі порушення Покупцем строків оплати вказаних в договорі (або додатках, специфікаціях до договору), товар вважається проданим на умовах товарного кредиту, в такому разі Продавець нараховує Покупцеві відсотки за користування товарним кредитом, без додаткового погодження з Покупцем, за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати у розмірі 0,1 % в день від вартості переданого, але не оплаченого товару.

Даний пункт договору не оскаржений, не скасований, тож є дійсним і повинен виконуватись сторонами, зокрема відповідачем, який погодився з умовами договору при його підписанні.

З урахуванням викладеного, посилання відповідача на нікчемність вищезазначеного правочину в силу ст. 203, 215 ЦК України не обгрунтовані та безпідставні.

Вищезазначене стосується і розрахунку пені та інших штрафних санкцій, на неправомірність яких знову ж таки посилається відповідач.

Тож судом першої інстанції правомірно визнано вимоги позивача про стягнення 2079,40 гривень інфляційних, 56805,70 гривень 30% річних, 44870,55 гривень 0,1% за користування товарним кредитом обґрунтованими та такими, що відповідають умовам договору, законодавства, та підлягають задоволенню.

Крім того, не приймаються судом до уваги і посилання відповідача на те, що кредитор звертається до суду лише в травні 2012 року, неправомірно нараховуючи відсотки та своїми діями створюючи підстави для збільшення розміру інших штрафних санкцій, в той час як зобов'язання за договором мали бути виконані відповідачем ще 30.09.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2012 року ТОВ "Седна-Агро" звернулося до ФГ "Шанс-4" з вимогою про проведення оплати за договором №002-ВМ. 20.04 2012 року на адресу відповідача позивачем була направлена повторна претензійна вимога про сплату заборгованості та штрафних санкцій за вказаним договором. (т. 1 а.с. 58-64).

Тобто, саме відповідач не виконав умов договору, оплати за отриманий товар не здійснив, відповідей на претензійні вимоги не надав, що і стало підставою для звернення позивачем до суду.

Договори поставки №№001-ВМ, 035-ВМ та 044-ВМ, на які посилається відповідач, не були предметом розгляду в суді першої інстанції в межах справи №5023/2209/12, жодних зауважень щодо них не надавалося, тож вони не відносяться до предмету та суті спору.

На підставі вищезазначеного, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи апелянта, з яких вони оскаржуються, не можуть бути підставою для його скасування.

Таким чином, керуючись, ст.ст 536, 627, 629, 694 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 15.10.2012 року по справі №5023/2209/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 31.01.2013 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.