Рішення № 29159539, 06.02.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2013 р. Справа № 918/27/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) до товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛАН УКРАЇНА" (далі - Товариство) про стягнення заборгованості в сумі 296 975 грн. 21 коп.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2 за угодою від 5 грудня 2012 року,

представника відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2013 року Підприємець звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 11 березня 2011 року між ним та Товариством був укладений договір купівлі-продажу № 11/03, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати відповідачу у власність транспортний засіб - навантажувач, а останній, у свою чергу, - прийняти та оплатити вартість вказаного майна. Водночас 16 березня 2011 року сторони уклали договір відповідального зберігання (з правом користування) № 16/03, відповідно до якого позивач по акту прийому-передачі від 18 березня 2011 року передав Товариству на відповідальне зберігання вищезазначений транспортний засіб. Оскільки відповідач остаточно не розрахувався з Підприємцем за переданий товар у встановлений договором купівлі-продажу строк, заборгувавши позивачу 260 000 грн. 00 коп., останній, посилаючись на статті 525, 526, 536, 549, 610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173, 174, 216-218, 220, 229, 231, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Товариства вищезазначену суму боргу, а також 20 205 грн. 21 коп. пені, 3 120 грн. 00 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 13 650 грн. 00 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків. Крім того, Підприємець просив суд стягнути з відповідача 6 800 грн. 00 коп. понесених позивачем витрат на послуги адвоката.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 10 січня 2013 року порушено провадження у справі № 918/27/13, розгляд якої було призначено на 23 січня 2013 року.

Ухвалою суду від 23 січня 2013 року розгляд справи відкладено на 6 лютого 2013 року.

Представник позивача і сам позивач у судовому засіданні 6 лютого 2013 року позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника у призначені судові засідання, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 33027, місто Рівне, вулиця Данила Галицького, будинок 25. Проте вказані поштові відправлення були повернуті підприємством поштового зв'язку з посиланням на закінчення терміну їх зберігання (а.с. 50-51, 57-58).

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника Товариства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємець є власником транспортного засобу - навантажувача марки L-34 Сталева Воля 2009 року випуску, зібраного з вузлів і агрегатів заводського виготовлення, двигун НОМЕР_1, заводський НОМЕР_3, реєстраційний НОМЕР_4, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машин серії НОМЕР_5, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с. 66).

11 березня 2011 року між Товариством та позивачем був укладений договір купівлі-продажу № 11/03, за умовами якого останній зобов'язався передати відповідачу у власність вищезазначений транспортний засіб, а Товариство, у свою чергу, - прийняти та оплатити його вартість (а.с. 5-7).

Даний договір підписаний позивачем та уповноваженим представником відповідача, а також скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Пунктом 2.1 вказаної угоди встановлено, що продаж майна за домовленістю сторін вчинюється в гривнях із розрахунку 400 000 грн. 00 коп. без ПДВ. Ціна навантажувача L-34 вказана по місту Львову. Доставку майна здійснює і оплачує покупець.

Згідно з пунктом 2.2. даного договору протягом 3-х банківських днів після отримання рахунку від продавця, покупець сплачує аванс в розмірі 35% в сумі, що відповідає 140 000 грн. 00 коп., а решту 65%, в сумі, що відповідає 260 000 грн. 00 коп., сплачує до 5 квітня 2011 року. Продавець, отримавши 100% оплати за майно, в трьохдобовий термін передає майно покупцю з оформленням акту прийому-передачі та видаткової накладної на майно.

Судом встановлено, що 12 березня 2011 року Підприємець виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-000001 для оплати авансу за навантажувач, що передавався за спірним договором, в розмірі 140 000 грн. 00 коп. Вказаний рахунок був сплачений Товариством 14 березня 2011 року, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача (а.с. 12).

Водночас пунктом 2.4 договору передбачено, що за взаємною згодою продавця та покупця останній може забрати вищенаведений транспортний засіб від продавця (самовивозом) на відповідальне зберігання при умові, якщо сплачений аванс в розмірі 35% в сумі, що відповідає 140 000 грн. 00 коп. При цьому укладається окремий договір відповідального зберігання (з правом користування), а передача майна проводиться з оформленням акту прийому-передачі відповідального зберігання.

16 березня 2011 року сторони уклали договір відповідального зберігання (з правом користування) № 16/03 (а.с. 8-9), відповідно до якого позивач передав Товариству на відповідальне зберігання вищезазначений транспортний засіб, що підтверджується актом прийому-передачі від 18 березня 2011 року, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с. 10).

Вказаний договір та акт прийому-передачі також були підписані Підприємцем та уповноваженим представником Товариства, а також скріплені печатками цих суб'єктів господарювання.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами від 11 березня 2011 року № 11/03 та від 16 березня 2011 року № 16/03 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов даних угод.

Водночас всупереч умовам договору купівлі-продажу від 11 березня 2011 року № 11/03 Товариство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості даного товару у встановлений строк виконало лише частково, заборгувавши таким чином Підприємцю 260 000 грн. 00 коп., які повинно було сплатити до 5 квітня 2011 року.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 11 березня 2011 року № 11/03, яка складає 260 000 грн. 00 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємця до Товариства про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати спірного товару, позивач також просив суд стягнути з Товариства 20 205 грн. 21 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу за період з 6 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності щодо стягнення суми пені, то позовна давність до даної позовної вимоги судом не застосовується.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5 укладеної між сторонами угоди від 11 березня 2011 року № 11/03 передбачено, що протермінування покупцем строків оплати за майно згідно з п. 2.2 даного договору тягне за собою нарахування пені у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день протермінування, яку покупець сплачує продавцю.

Проте преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої Підприємцем, відповідає нормативним приписам частини 6 статті 232 ГК України та статей 1, 3 вказаного Закону, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з відповідача 20 205 грн. 21 коп. пені підлягає задоволенню.

Також позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 13 650 грн. 00 коп., нараховані на суму основного боргу в розмірі 260 000 грн. 00 коп. у період з 6 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, та 3 120 грн. 00 коп. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму основного боргу в період з квітня по грудень 2011 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з Товариства 6 800 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Пунктом 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (що був чинним на момент виникнення даних правовідносин) унормовано, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За частиною 1 статті 30 вказаного Закону формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.

Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина 3 статті 30 цього Закону).

Судом встановлено, що 5 грудня 2012 року між Підприємцем та адвокатом ОСОБА_2 був укладений договір про надання адвокатських послуг, відповідно до якого останній зобов'язався у відповідності до діючого законодавства, що регламентує його права і обов'язки, надати необхідну юридичну допомогу у зв'язку з прийнятим дорученням, а позивач, у свою чергу, - сплатити адвокату гонорар за юридичні послуги, а також оплатити інші витрати, пов'язані з виконанням доручення по даній угоді (а.с. 36).

До матеріалів справи позивачем також було долучено копію свідоцтва НОМЕР_6 про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого ОСОБА_2 (а.с. 48), копію довідки-розрахунку, в якій зазначено розмір коштів, що підлягає сплаті адвокату з урахуванням витрачених останнім кількості годин при наданні правової допомоги, а також копію прибуткового касового ордеру від 5 грудня 2012 року (а.с. 35), який підтверджує факт сплати Підприємцем адвокату 6 800 грн. 00 коп. гонорару згідно умов вищезазначеного договору.

Зважаючи на вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Підприємця про стягнення з Товариства 6 800 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, у зв'язку з чим вказана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛАН УКРАЇНА" (33027, місто Рівне, вулиця Данила Галицького, будинок 25, ідентифікаційний код: 37382304) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79007, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_2) 260 000 (двісті шістдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 20 205 (двадцять тисяч двісті п'ять) грн. 21 коп. пені, три проценти річних у розмірі 13 650 (тринадцять тисяч шістсот п'ятдесят) грн. 00 коп., 3 120 (три тисячі сто двадцять) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 5 939 (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 50 коп. судового збору, а також 6 800 (шість тисяч вісімсот) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 8 лютого 2013 року

Суддя Є.В. Павленко