Ухвала суду № 29156045, 07.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4904/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року у справі за позовом Ірпінської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг», товариства з обмеженою відповідальністю «Лорна», приватного підприємства «Даманіят» про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг», товариства з обмеженою відповідальністю «Лорна», приватного підприємства «Даманіят» про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

У зв'язку з ліквідацією ТОВ «Лорна»та ПП «Даманіят», ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 було закрито провадження в частині позовних вимог, щодо стягнення з ТОВ «Лорна»коштів, отриманих за Договором поставки товарів від 01.06.09 № 09/51, та щодо стягнення з ПП «Даманіят»коштів, отриманих за Договором поставки товарів від 01.09.2009 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Ірпінська об'єднана Державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби звернулася до суду з позовом про застосування наслідків визнання правочинів недійсними передбачених ст. 228 ЦК України, стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг» на користь Державного бюджету коштів у розмірі 28398492,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Агрохолдинг» з ТОВ «Лорна» та ПП «Даманіят» носять характер нікчемного правочину, оскільки даний правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203 ЦК України) волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі ч.3 ст. 203 ЦКУкраїни) та правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факти, які б свідчили про те, що зміст договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, судом не встановлені, а договори між відповідачами укладено та виконано відповідно до вимог діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено наступні обстави у справі.

Ірпінською об'єднаною Державною податковою інспекцією Київської області була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Агрохолдинг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по розрахунках з ПП «Даманіят» та ТОВ «Лорна», за результатами якої №1600/23-7/32754128 від 30.08.11 року, в контролюючим органом встановлено порушення ТОВ «Агрохолдинг» наступних правових норм: п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту та - п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення: №0000582301 від 13.09.2011 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3167704 грн., та №0000592301 від 13.09.2011 р., яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 1370584 грн.

Виходячи з позиції податкового органу, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій поставки товару від ПП «Даманіят» та ТОВ «Лорна» ТОВ «Агрохолдинг».

Податкові повідомлення-рішення №0000582301 та №0000592301 від 13.09.2011 року були оскаржені ТОВ «Агрохолдинг» до Київського окружного адміністративного суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2012 року справі № 2а-6180/11/1070, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012 року, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ Київської області від 13.09.2011 № 0000582301 та № 0000592301.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено наступні обставини.

В період, який перевірявся, ТОВ «Агрохолдинг» та ТОВ «Лорна», ПП «Даманіят» було укладено договори поставки товарів від 01.06.2009 № 09/51 та від 01.09.2009 (без номера).

Відповідно до умов договору поставки від 01.06.2009 № 09/51 постачальник (ТОВ «Лорна») здійснював поставку товару (картопля, цибуля, морква, буряк), а покупець (ТОВ «Агрохолдинг») зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

Пунктом 2 «Базис поставки» вказаного договору поставка здійснюється на умовах СРТ фрахт/перевезення оплачено до: 08290, Київська обл., смт. Гостомель, вул. Радгоспна, 34. Право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника (перевізника) за видатково-прибутковою накладною.

За отримані відповідно до договору поставки товари ТОВ «Агрохолдинг» сплатило ТОВ «Лорна» кошти у розмірі 1726083,00 грн.

Відповідно до умов Договору поставки від 01.09.2009 (без номеру), постачальник (ПП «Даманіят») здійснював поставку товару (картопля, цибуля, морква, буряк), а покупець (ТОВ «Агрохолдинг») зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

Пунктом 2 «Базис поставки» вказаного договору передбачено, що поставка здійснюється на умовах СРТ фрахт/перевезення оплачено до: 08290, Київська обл., смт. Гостомель, вул. Радгоспна, 34. Право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника (перевізника) за видатково-прибутковою накладною.

За отримані відповідно до договору поставки товари ТОВ «Агрохолдинг» сплатило ПП «Даманіят» кошти у розмірі 26672409,00 грн.

Факт використання придбаного товару у господарській діяльності ТОВ «Агрохолдинг» підтверджується договорами поставки товару, укладеними між ТОВ «Агрохолдинг» (постачальник) та ТОВ «Еко», ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ДП «Продмережа» тощо.

Рішеннями Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2012 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012 року по справі № 2а-6180/11/1070 встановлено, що господарські операції ТОВ «Агрохолдинг» з ТОВ «Лорна», ПП «Даманіят» мали реальних характер, їх вчинення та виконання підтверджується первинними документами, а податковий кредит за їх наслідками сформовано ТОВ «Агрохолдинг» правомірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд звертає увагу, що оскільки предметом розгляду даної адміністративної справи є стягнення з відповідачів коштів, отриманих за нікчемними правочинами, обставини, встановлені рішенням Київського окружного адміністративного суду по справі № 2а-6180/11/1070, яке набрало законної сили та в якому спростовано доводи позивача про нікчемність спірних правочинів, мають для даної справи преюдиційне значення.

Крім цього, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з доводів позивача, заявлені позовні вимоги одночасно обґрунтовані доводами про фіктивність та нікчемність спірних договорів.

Умови визнання правочину недійсним визначені у ст.215 Цивільного кодексу України. Так, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі ст..203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Нікчемним є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом - ст.215 Цивільного кодексу України.

Безпосередню вказівку на нікчемність правочину містить низка статей Цивільного кодексу.

Як вбачається з позовної заяви, нікчемність вчиненого відповідачами правочину позивач обґрунтовує наявністю мети незаконного відшкодування податку на додану вартість.

Наведення позивачем зазначених вище доводів, які на його думку, свідчать про наявність ознак нікчемності в правочинах, укладених відповідачами по справі, свідчить про те, що позивач невірно застосовує норми чинного законодавства України.

Так, доводи, якими керується позивач, відповідно до ст.207 Господарського кодексу України та ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Жодна з цих обставин позивачем не доведена належними доказами.

Відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Проте, наявність наміру відповідачів чи одного з них на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, позивачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Разом з тим, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обє'ктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Позивачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання відповідачем у даній справі договору з його контрагентами.

Крім того, позивачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у відповідача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність позиції позивача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на це, оцінені судом під час розгляду справи докази не підтверджують наявність обставин, з якими закон пов'язує нікчемність або недійсність правочинів, укладених ТОВ «Агрохолдинг» з ТОВ «Лорна» та ПП «Даманіят».

Таким чином, доводи позивача про нікчемність та недійсність в силу закону укладеного відповідачами правочину є необґрунтованими та безпідставними та спростовуються преюдиційними фактами, встановленими постановою Київського окружного адміністративного суду по справі № 2а-6180/11/1070.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 08.02.2012 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.