Рішення № 29155141, 04.02.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" лютого 2013 р.Справа № 5017/3684/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

суддя Брагіна Я.В.

секретар судового засідання Джелілова М.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Лисевич В.В. за довір. №1246 від 20.12.12.

від відповідача: не з'явився.

Розглянув справу:

за позовом: Публічного акціонерного товариства „Укртелеком" (м.Київ) в особі філії „Дирекція первинної мережі „ПАТ „Укртелеком" (м.Київ)

до відповідача: Військової частини А 2171 (м.Одеса)

про стягнення 13334,17грн.

17.12.2012р. Публічне акціонерне товариство „Укртелеком" в особі Одеської філії „Дирекція первинної мережі" Публічного акціонерного товариства „Укртелеком" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини А 2171, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 13334,17грн., із яких основний борг - 13154,95грн., пеня в сумі - 122,38грн., 3% річних - 48,95грн., індексу інфляції в сумі - 7,89 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

26.04.2007р. між Відкритим акціонерним товариством „Укртелеком" в особі філії „Дирекція первинної мережі ВАТ „Укртелеком" та Військовою частиною А 2171 укладено договір №439-8 на експлуатаційно-технічне обслуговування засобів зв'язку.

Договір діє до 31 грудня 2007 року(п.8.1 договору).

Але згідно п.8.2 зазначеного договору, якщо жодна з сторін не заявить письмово, документом, підписаним уповноваженим представником сторони про розірвання договору за 30 днів до закінчення терміну його дії, то договір автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих же умовах.

Отже, оскільки, як свідчать матеріали справи, ні одна із сторін не заявила про припинення дії договору, то договір є діючим.

Згідно п.п.1-2 статуту Публічного акціонерного товариства „Укртелеком" Відкрите акціонерне товариство „Укртелеком" перейменоване на Публічне акціонерне товариство „Укртелеком" , яке являється правонаступником усіх прав і обов'язків ВАТ „Укртелеком".

Відповідно до 1-2 розділів договору №439-8 від 26.04.07. позивач зобов'язувався надавати відповідачу послуги по експлуатаційно-технічному обслуговуванню засобів та споруд зв'язку споживача, зазначених в Додатку №1 до договору, а також зобов'язався надавати споживачу послуги зв'язку.

В свою чергу, відповідач згідно розділу 3 договору зобов'язався щомісячно до 20 числа місяця, наступного за поточним, вносити плату за надані послуги на розрахунковий рахунок виконавця на підставі рахунку, виставленого до 5 числа згідно з вимогами законодавства.

Відповідно до п.3.1 договору вартість технічного обслуговування засобів зв'язку сторонніх організацій визначається згідно з тарифами на додаткові послуги зв'язку.

Додатком №3 до договору сторони погодили вартість послуг в місяць в сумі 2630,99грн.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання ( ст. 901 ЦК України ).

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивачем згідно умов договору №439-8 від 26.04.2007р. надані відповідні послуги відповідачу в період з 01.06.2012р. по 01.10.2012р. на суму 13154,95грн., що підтверджується рахунками і не спростовано відповідачем.

Проте, відповідачем умови договору належним чином не виконані в повному обсязі щодо оплати наданих послуг, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 13154,95грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 13154,95грн. обґрунтованими, підтвердженими доказами, що знаходяться в матеріалах справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем оплата наданих за договором послуг своєчасно проведена не була, що є порушенням зобов'язання.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Позивач при зверненні з позовом до суду просить стягнути із відповідача пеню в сумі 122,38грн.

Згідно п.4.1 договору, за порушення строків оплати послуг відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплачених послуг, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Перевіривши розрахунок позивача пені, суд приходить до висновку, що розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства.

Отже, суд задовольняє позов у частині стягнення пені в сумі 122,38грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення оплати наданих послуг нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі - 48,95грн. та індекс інфляції в розмірі - 7,89грн.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахованих 3% річних суд приходить до висновку, що нарахування 3% річних теж відповідає вимогам чинного законодавства і тому задовольняє позов у цій частині.

Проте, перевіривши розрахунок нарахування індексу інфляції, суд вважає, що розрахунок в частині нарахування індексу інфляції не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач не врахував, що строк сплати вартості послуг настав в другій половині місяця.

Тому індекс інфляції, з врахуванням кінцевого періоду нарахування позивачем до 01.11.12., становитиме 5,26грн.

Таким чином, суд задовольняє позов в частині стягнення індексу інфляції в сумі 5,26грн. і відмовляє в частині стягнення індексу інфляції в сумі 2,63грн (7,89грн. - 5,26грн.).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач позовні вимоги не спростував, докази сплати заборгованості не надав, представника в засіданні суду не направив, відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 13154,95грн., пені в сумі 122,38грн., 3% річних в сумі 48,95грн., індексу інфляції в сумі 5,26грн., оскільки в цій частині позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи і відмовляє в позові в частині стягнення індексу інфляції в сумі 2,63грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно сумі задоволеного позову.

Керуючись ст.ст.22,33,34,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути із Військової частини А 2171 (65033, м.Одеса, Овідіопольська дорога, 8, код ЄДРПОУ 08309566) на користь Публічного акціонерного товариства „Укртелеком" в особі філії „Дирекція первинної мережі ПАТ „Укртелеком" (03110, м.Київ, вул. Солом'янська, 3, код ЄДРПОУ 16479714)

- 13154,95грн. - основного боргу,

- 122,38грн. - пені,

- 48,95грн. - 3% річних,

- 5,26грн. - інфляційних,

- 1609,18грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

3.Відмовити в позові в частині стягнення 2,63грн. інфляційних.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складання та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи

Повний текст рішення підписано: 08 лютого 2013 року.

Суддя Брагіна Я.В.

Копію рішення надіслати:

1. Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"в особі якої є Філія "Дирекція первинної мережі публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (03110 м. Київ, вул.Солом'янська,3)

2. Військової частини А 2171 (м. Одеса, Овідіопольска дорога, 8)