Постанова № 29145664, 01.02.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2013 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/8134/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Клочка К.І.,

при секретарі - Міщенко Р.В.,

за участю:

представника позивача - Яковенка Р.В.,

представника відповідача - Вербицької І.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімо» до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

24 грудня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сімо» (далі - позивач, ТОВ «Сімо») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 жовтня 2012 року №0005392301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 722 855,05 грн, з яких: 658325,25 грн - за основним платежем, 64529,80 грн - штрафні (фінансові) санкції; №0005402301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 174 592,11 грн, з яких: 142 834,29 грн - за основним платежем, 31757,82 грн - штрафні (фінансові) санкції; №0005042306, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 72911,20 грн; №0005052306, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5121,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що господарські операції з ТОВ «ТТК «Мегатрансторг», ТОВ «Філікровля Україна» та ТОВ «ТехноНіколь - Центр» підтверджені первинними документами, а тому формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ були здійснено правомірно. Віднесення заробітної плати працівників до валових витрат підприємства також здійснювалося правомірно, оскільки законодавством України не встановлено максимального розміру заробітної плати. Стосовно порушення у сфері обігу готівки позивач посилався на порушення строку застосування адміністративно - господарських санкцій, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України. Стосовно застосування штрафних санкцій за порушення у сфері патентування позивач посилався на те, що при попередній перевірці цієї ж господарської діяльності підприємства порушень виявлено не було.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ТОВ «Сімо» зареєстроване згідно розпорядження Октябрського райвиконкому №14-Р від 11.01.1995, перебуває на обліку платника податків у ДПІ у м. Полтаві з 12.01.1995. Відповідно до свідоцтва від 10.05.2007 №100039758 підприємство є платником ПДВ.

Пунктом 20.1. статті 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень пункту 75.1. статті 75 та пункту 77.1. статті 77 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1. статті 20, статті 77, пункту 82.1. статті 82 Податкового кодексу України, відповідно до направлення від 31.07.2012 №№1116, 1117, 1118, 1284 та від 21.08.2012 №1284, виданих ДПІ у м. Полтаві, державними податковими ревізорами-інспекторами у період з 31.07.2012 до 11.09.2012 проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Сімо» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2012.

У ході перевірки встановлено заниження податку на прибуток 658325,25 грн, чим порушено вимоги пункту 5.1., підпункту 5.2., підпунктів 5.3.1., 5.3.9. пункту 5.3., пункту 5.6. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункт 14.1.36 пункту 14.1. статті 14, пунктів 138.2., 138.8. статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139, статті 142 Податкового кодексу України, а також заниження ПДВ на суму 142 834,29 грн, чим порушено вимоги підпункту 7.2.1. пункту 7.2., підпунктів 7.4.1., 7.4.4., 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіркою встановлено перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі на загальну суму 35931,15 грн, чим порушено вимоги пункту 2.8. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, а також проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму 1048,90 грн. Крім того, перевіркою встановлено здійснення діяльності з надання платних побутових послуг без придбання відповідного торгового патенту протягом шістнадцяти днів, чим порушено вимоги статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

За результатами перевірки складено акт №2785/22-2/22542687 від 18.09.2012 (далі- акт перевірки) /арк. с. 44-90/.

04 жовтня 2012 року на підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення №0005392301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 722 855,05 грн, з яких: 658325,25 грн - за основним платежем, 64529,80 грн - штрафні (фінансові) санкції; №0005402301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 174 592,11 грн, з яких: 142 834,29 грн - за основним платежем, 31757,82 грн - штрафні (фінансові) санкції; №0005042306, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 72911,20 грн; №0005052306, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5121,00 грн.

Позивач не погодився із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правомірність податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби № 0005392301 від 04.10.2012 про визначення грошового зобовґязання з податку на прибуток в розмірі 658 325,25 грн. та штрафних санкцій в розмірі 64 529,8 грн. суд виходить з наступного.

Підставою для визначення грошового зобовґязання з податку на прибуток стали господарські операції ТОВ «Сімо» з ТОВ «ТТК «Мегатрансторг» та віднесення до валових витрат заробітної плати найманих працівників.

Як встановлено перевіркою, підприємство здійснює нарахування заробітної плати засновникам, оформленим як наймані працівники, в великих розмірах та відносить нараховану заробітну плату та обовґязкові нарахування на неї до складу адміністративних витрат, що дає змогу мінімізувати об'єкт оподаткування по податку на прибуток.

Орган державної податкової служби дійшов висновку, що підприємство неправомірно віднесло до складу витрат нараховану заробітну плату без документів, що підтверджують фаткичне виконання робіт, які пов'язані з господарською діяльністю на загальну суму 2 532 220 грн.

Суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу законів про працю України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 94 Кодексу законів про працю України встановлено, що заробітна плата максимальним розміром не обмежується.

Згідно ст. 2 цього закону основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Статтею 8 цього закону встановлено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Як встановлено судом, 03.08.2010 ТОВ «Сімо» укладено контракт (трудовий договір) з працівником ОСОБА_3 (а.с. 102 - 103). За умовам договору ОСОБА_3 прийнято на роботу головним ревізором ТОВ «Сімо». Пунктом 4 договору визначено перелік обов'язків працівника. Згідно п. 8 за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом працівнику встановлюється посадовий оклад (тарифна ставка, відрядна розцінка) у розмірі від 5 до 10 % від фактичного об'єму надходження грошових коштів від замовників та покупців та в залежності від фактичного об'єму трудового внеску на даний місяць. Строк дії договору з 03.08.2010 до 03.08.2013.

03.10.2010 ТОВ «Сімо» також укладено контракт (трудовий договір) з працівником ОСОБА_4 (а.с. 104 - 105). За умовами договору ОСОБА_4 прийнято на роботу консультантом з маркетингу ТОВ «Сімо». Пунктом 4 договору визначено перелік обов'язків працівника. Згідно п. 8 за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом працівнику встановлюється посадовий оклад (тарифна ставка, відрядна розцінка) у розмірі від 5 до 10 % від фактичного об'єму надходження грошових коштів від замовників та покупців та в залежності від фактичного обє'му трудового внеску на даний місяць. Строк дії договору з 03.08.2010 до 03.08.2013.

Щомісячний розмір заробітної плати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визначався згідно посадових окладів, затверджених відповідними наказами на підставі доповідей дирекції ТОВ «Сімо» про фінансово - господарські результати роботи підприємства у конкретному місяці (а.с 25 - 43).

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України та пункту 2 Положення Про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. N 170 (далі - Положення) контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватись угодою сторін.

Пунктом 4 Положення визначено, що Контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на забезпечення умов для проявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, підвищення взаємної відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника.

Згідно п. 10 Положення у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Згідно п. 11 Положення умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж передбачено чинним законодавством, угодами і колективним договором, і залежать від виконання умов контракту.

У контракті можуть також визначатись умови підвищення або зниження обумовленого сторонами розміру оплати праці, встановлення доплат і надбавок, премій, винагород за підсумками роботи за рік чи інший період, участі у прибутках підприємства, установи, організації (якщо це передбачено чинним законодавством та їхніми статутами) чи громадянина-підприємця.

Згідно п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на: 5.3.1. Потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:

- організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

- придбання лотерей, участь в азартних іграх;

- фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 5.6.1. п. 5.6. ст. 5 цього закону з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Статтею 142 Податкового кодексу України встановлено, що до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

Таким чином, ТОВ «Сімо» на підставі затверджених посадових окладів, визначених з урахуванням фінансово - господарських результатів роботи підприємства та участі кожного працівника в окремих місяцях, віднесло до валових витрат у перевіряємому періоді заробітну плату ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в розмірі 2 532 220 грн.

Перевіркою правильності обчислення та своєчасності перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб (п.п. 3.5.4 Акту перевірки, а.с. 82 - 86) встановлено, що дані бухгалтерського обліку по нарахуванню податку на доходи фізичних осіб відповідають даним відомостей нарахування заробітної плати.

Згідно пояснень представника позивача, у перевіряємому періоді ТОВ «Сімо» сплачувало податок на доходи фізичних осіб з нарахованої ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заробітної плати, а також обов'язкові внески до Пенсійного фонду України, на підтвердження чого позивачем надано звіти до органу Пенсійного фонду України, квитанції про отримання звітів, відомості про нарахування заробітної плати, розрахунок нарахованих внесків, а також платіжні доручення про сплату внесків.

Представник відповідача проти нарахування та сплати позивачем податку на доходи фізичних осіб та страхових внесків на заробітну плату ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не заперечував.

Враховуючи те, що згідно вищезазначених положень нормативно - правових актів заробітна плата максимальним розміром не обмежується, беручи до уваги те, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств лише шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, а також оподаткування доходів працівників, та зважаючи на те, що ТОВ «Сімо» мало необхідні підстави для нарахування заробітної плати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (трудовий контракт, затверджений посадовий оклад з урахуванням результатів фінансово - господарської діяльності підприємства та участі кожного працівника у ньому) суд приходить до висновку про неправомірність визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 581 274,45 грн.

Висновок органу державної податкової служби про формування позивачем валових витрат за відсутності документів, що підтверджують фактичне виконання робіт ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не відповідає вищевикладеним нормам законодавства та спростовується матеріалами справи.

Також орган державної податкової служби дійшов висновку про порушення ТОВ «Сімо» п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - неправомірного формування валових витрат в розмірі 308 203,34 грн. внаслідок відсутності у ТОВ «Сімо» документів, підтверджуючих транспортування товарно - матеріальних цінностей.

Згідно п. 1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п. 5.1. цього закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь - які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України визначено: витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 цього кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Як встановлено перевіркою, 12.02.2010 та 11.03.2010 ТОВ «Сімо» укладено договори постачання № 1202 та № 11/03-Т з ТОВ «ТТК «Мегатрансторг», за умовами якого ТОВ «ТТК «Мегатрансторг» зобов'язалося поставити сталь оцинковану з полімерним покриттям в рулонах 0,40х1250хС RAL 9003. Поставка за умовами договору повинна здійснюватися автотранспортом покупця на умовах EXW: склад Продавця, проте згідно пояснень представника позивача та листа ТОВ «ТТК Мегатрансторг» № 2201/13 від 22.01.2013 перевезення за усною домовленістю сторін здійснювалося транспортом ТОВ «ТТК Мегатрансторг» на умовах CPT - склад Покупця.

На підтвердження можливості здійснювати такі перевезення ТОВ «ТТК Мегатрансторг» надано копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу -Mercedes - Benz Atego 2528, що належить ОСОБА_6, а також договір про надання транспортно - експедиційних послуг від 18.01.2010, укладений між ТОВ «ТТК «Мегатрансторг» та приватним підприємцем ОСОБА_6, за умовами якого останній надає послуги вантажних автомобілів.

На підтвердження факту здійснення господарських операцій з ТОВ «ТТК «Мегатрансторг» позивачем також надано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки - фактури, платіжні доручення та виписки з банківського рахунку.

Необхідність використання придбаної у ТОВ «ТТК Мегатрансторг» сталі для виготовлення сендвіч - панелей підтверджується наданими позивачем актами списання матеріалів на виробництво продукції, калькуляціями собівартості та журналами - ордерами по рахунку «Готова продукція». Реалізація виготовлених сендвіч - панелей підтверджується відомостями за відповідні місяці, накладними, товарно - транспортними накладними, а також довіреностями на отримання, з яких вбачається, що виготовлені сендвіч - панелі та інші товари позивачем реалізовувалися ВАТ «Сумське НВО ім. Фрунзе», ТОВ «Копі центр», ТОВ «МФ Спеценергопроммонтаж», ПП ОСОБА_5, ПП «Будівельник 2008», ПП «Євроклас», ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», ПП ОСОБА_7, КП «Полтававодоканал», ТОВ «Денасмаш», ПП Євгелевська, ПП «АРТ СЕТ», СП «Техсервіс ВЕКО і Партнер ГМБХ», ДП «Сакура Т», ПП «Євро Клас» та інші.

За викладених обставин факт здійснення господарських операцій ТОВ «Сімо» та ТОВ «ТТК «Мегатрансторг» з придбання сталі оцинкованої та використання придбаного товару у господарській діяльності підприємства підтверджено належними доказами. Посилання органу державної податкової служби на відсутність товарно - транспортних накладних суд не бере до уваги, оскільки позивач іншими доказами довів правомірність формування валових витрат.

За таких обставин висновок відповідача про заниження ТОВ «Сімо» грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 77 050,83 грн. є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби № 0005392301 від 04.10.2012 про визначення грошового зобовґязання з податку на прибуток в розмірі 658 325,25 грн. та штрафних санкцій в розмірі 64 529, 8 грн. є протиправним і підлягає скасуванню.

Перевіряючи правомірність податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби № 0005402301 від 04.10.2012 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 142 834,29 грн. основного платежу та 31 757,82 грн. штрафних санкцій суд виходить з наступного.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон України «Про ПДВ») встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 цього кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, для формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Податковий кредит з ПДВ в розмірі 77 049,6 грн. сформований позивачем у перевіряємому періоді правомірно з огляду на те, що господарські операції між ТОВ «Сімо» та ТОВ «ТТК «Мегатрансторг» з придбання сталі оцинкованої та використання придбаного товару у господарській діяльності підприємства підтверджено належними доказами, які зазначені судом при дослідженні повідомлення - рішення про визначення податку на прибуток, в тому числі податковими накладними, тому визначення органом державної податкової служби грошового зобовґязання та штрафних санкцій у відповідному розмірі є неправомірним.

Перевіркою також встановлено порушення ТОВ «Сімо» п.п. 7.2.1 п. 7.2.ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до вимог якого податкова накладна має містити, зокрема, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), а саме: суб'єктом господарювання у періоді, що перевірявся завищено податковий кредит на загальну суму 53 025,92 грн. за рахунок неправомірного віднесення до складу поадткового кредиту сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТОВ «ТехноНіколь-Центр», які оформлені з порушенням встановленого порядку.

Так, ТОВ «Сімо» віднесено до реєстру отриманих податкових накладних податкові накладні, отримані від постачальника ТОВ «ТехноНіколь-Центр», в яких у графі «номенклатура поставки товарів (послуг)» зазначено «авансовий платіж».

Позивачем надано суду податкові накладні, отримані від ТОВ «ТехноНіколь-Центр» в перевіряємому періоді та оформлені належним чином, проте суд не бере до уваги ці докази, оскільки згідно п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цєї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно пояснення представника позивача в бухгалтерії під час перевірки знаходилися як правильно заповнені податкові накладні ТОВ «ТехноНіколь-Центр», так і неправильно заповнені, але перевіряючі взяли до уваги саме неправильні податкові накладні.

Суд вважає необгрунтованим таке твердження позивача з огляду на те, що доказів надання податковому органу правильно оформлених податкових накладних під час проведення перевірки чи до прийняття рішення позивач не надав. При цьому факт порушення зафіксовано в акті перевірки, зауважень до якого під час перевірки працівники підприємства не надали.

За викладених обставин грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 53 025,92 грн. та відповдні штрафні санкції визначені органом державної податкової служби правомірно.

Також перевіркою встановлено, що в результаті опрацювання відхилень, встановлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобовґязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за липень 2010 року між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ ТОВ «Сімо» та його контрагента ТОВ «Філікровля Україна» виявлено, що декларація ТОВ «Філікровля Україна» визнана недійсною, тобто не підтверджено обсяги реалізованих товарів (мінвати) за липень 2010 року. За даними бази ПДС підприємство ТОВ «Філікровля Україна» має стан - 8 (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням) У зв'язку з вищевикладеним виникла розбіжність на суму ПДВ 28 167,32 грн.

На підставі викладеного орган державної податкової служби дійшов висновку про порушення ТОВ «Сімо» п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та завищення податкового кредиту з ПДВ в розмірі 28 167,32 грн.

На підтвердження факту здійснення господарських операцій з ТОВ «Філікровля Україна» позивачем надано первинні документи - договір, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки - фактури та платіжні доручення. При цьому видаткові накладні заповнені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять ні підпису, ні посади особи, яка прийняла товар та відповідальна за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Враховуючи те, що первинні документи надані позивачем не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та беручи до уваги відсутність доказів транспортування придбаних товарів суд приходить до висновку про відсутність в дійсності господарських операцій між ТОВ «Сімо» та ТОВ «Філікровля Україна», тому висновок органу державної податкової служби про завищення позивачем податкового кредиту в розмірі 28 167,32 грн. та застосування штрафних санкцій у відповідному розмірі є обгрунтованим.

За викладених обставин оскаржуване податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби № 0005402301 від 04.10.2012 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмір 77 049,6 грн., в тому числі 61 639,68 грн. основний платіж та 15 409,92 грн. штрафні санкції є протиправним і підлягає скасуванню.

Досліджуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 04 жовтня 2012 року №0005042306, судом встановлено наступне.

Підставою для нарахування позивачу органом податкової служби штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 72911,20 грн стало перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі на загальну суму 35931,15 грн. та проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму 1048,90 грн.

Судом встановлено, що 02.04.2010 та 07.05.2010 ТОВ «Сімо» здійснювало видачу з каси підприємства готівки за видатковими касовими ордерами №101 та №87 на суму 27500,00 грн. та 10 000,00 грн. Залишок у касі склав 1431,15 грн.

Так, Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637).

Пунктом 2.8. Положення №637 передбачено, що підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси.

Згідно з пунктом 3.5. Положення №637, у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору.

Пунктом 7.3. Положення №637 визначено, що відповідальність за дотримання порядку ведення операцій з готівкою покладається на підприємців, керівників підприємств. Особи, які винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому законодавством України порядку.

У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання органів контролю згідно з законодавством України.

Відповідно до пункту 7.24. Положення №637, у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Як встановлено перевіркою та підтверджено матеріалами справи, видача готівки за видатковими касовими ордерами №101 від 02.04.2010 та №87 від 07.05.2010 не підтверджена підписом одержувача, внаслідок чого встановлений ліміт перевищено на суму 35 931,15 грн.

Щодо встановленого перевіркою факту проведення позивачем готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму 1048,90 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. Положення № 637 касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Пунктом 7.39. Положення № 637 передбачено, що під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.

Під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів (пункт 7.41 Положення №637).

Як встановлено перевіркою, до авансового звіту ТОВ «Сімо» надано наступні товарні чеки:

- чек на молочну продукцію без реквізитів продавця на суму 56,33 грн (дата авансового звіту 19.02.2010);

- чеки на молочну продукцію без реквізитів продавця на 47,98 грн. та 55,83 грн, на загальну суму 103,81 грн (дата авансового звіту 26.02.2010);

- квитанція АТ «Райфайзен банк Аваль» від 18.06.2010, де платник інша особа, на суму 301,18 грн (дата авансового звіту 31.08.2010);

- чек АЗС з формою оплати-картка на суму 336,80 грн (дата авансового звіту 19.02.2010);

- товарний чек від 30.09.2011 без реквізитів продавця на суму 180,00 грн (дата авансового звіту 30.09.2011);

- товарний чек ТОВ «Фудмережа» на суму 70,78 грн (дата авансового звіту 30.03.2012).

Загальна сума, на яку позивачем проведено готівкові розрахунки, склала 1048,90 грн.

Платіжні документи, видані одержувачем коштів, які б підтверджували сплату покупцем готівкових коштів позивачем не надано.

За викладених обставин суд вважає висновок ДПІ у м. Полтаві про перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі та про проведення позивачем готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів обгрунтованим, а податкове повідомлення-рішення №0005042306 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 72911,20 грн правомірним.

Досліджуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 04 жовтня 2012 року №0005052306, судом встановлено наступне.

Підставою для нарахування позивачу органом податкової служби штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5121,00 грн стало здійснення діяльності з надання платних побутових послуг без придбання відповідного торгового патенту протягом шістнадцяти днів.

У розумінні статті 2 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької діяльності. Торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що торговий патент придбавається суб'єктами підприємницької діяльності, предметом діяльності яких є види, зазначені у частині першій статті 1 цього Закону. Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до частини четвертої цієї статті. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється. Торговий патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.

Відповідно до положень статті 3 Закону, патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

Як встановлено перевіркою, ТОВ «Сімо» здійснювало торгівельну діяльності без придбання відповідного торгового патенту з проведенням розрахунків у готівковій формі в касі підприємства в наступних випадках:

- 16.03.2010 згідно ПКО №14 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 5000.00 грн. оплата за продукцію:

- 17.03.2010 згідно ПКО №16 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 9000,00 грн. оплата за продукцію;

- 07.05.2010 згідно ПКО №26 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 250,00 грн. оплата за продукцію:

- 11.06.2010 згідно ПКО №31 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 1829,35 грн. оплата за продукцію;

- 21.06.2010 згідно ПКО №32 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 253,06 грн. оплата за продукцію;

- 16.07.2010 згідно ПКО №39 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 1945,44 грн. оплата за продукцію;

- 12.08.2010 згідно ПКО №43 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 2000,00 грн. оплата за продукцію;

- 18.08.2010 згідно ПКО №46 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 1000,00 грн. оплата за продукцію;

- 17.09.2010 згідно ПКО №52 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 1500 грн. оплата за продукцію;

- 24.09.2010 згідно ПКО № 54 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 1000,00 грн оплата за продукцію;

- 22.10.2010 згідно ПКО №62 прийнято від ТОВ «Термастіл» кошти в сумі 794,88 грн оплата за продукцію;

- 16.11.2010 згідно ПКО №71 прийнято від ОСОБА_9 кошти в сумі 349,2 грн. оплата за продукцію;

- 22.11.2010 згідно ПКО №74 прийнято від ОСОБА_9 кошти в сумі 1298,80 грн. оплата за продукцію;

- 23.11.2010 згідно ПКО №75 прийнято від ОСОБА_10 кошти в сумі 45 грн. оплата за продукцію;

- 04.02.2011 згідно ПКО №4 прийнято від ОСОБА_8 кошти в сумі 1000,00 грн. оплата за продукцію;

- 15.04.2011 згідно ПКО №16 прийнято від ПП «Лікта-2006» кошти в сумі 5447,75 грн. оплата за продукцію.

На підставі вищевикладеного, суд вважає висновок ДПІ у м. Полтаві про здійснення позивачем торгівельної діяльності без придбання відповідного торгового патенту обгрунтованим, податкове повідомлення-рішення №0005052306 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5121,00 грн правомірним, а позовні вимоги в цій частині неправомірнии.

Посилання позивача на те, що органом державної податкової служби пропущено строк застосування адміністративно-господарських санкцій, визначений статтею 250 Господарського кодексу України, суд вважає необгрунтованим, оскільки на момент набрання законної сили новою редакцією статті 250 Господарського кодексу України від 02.12.2010, річний строк застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення ТОВ «Сімо», що мали місце у квітні-травні 2010 року, не закінчився, а новою редакцією статті встановлено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Відтак, строк застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлений статтею 250 Господарського кодексу України органом державної податкової служби не порушено.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби № 0005392301 від 04.10.2012.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби № 0005402301 від 04.10.2012 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмір 77 049,6 грн., в тому числі 61 639,68 грн. основний платіж та 15 409,92 грн. штрафні санкції.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1750 (одна тисяча сімсот п'ятдесят) гривень 77 (сімдесят сім) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 06 лютого 2013 року.

Суддя К.І. Клочко