Рішення № 29142783, 07.02.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі

суддів: Хилевича С.В., Малько О.С., Оніпко О.В.

секретар судового засідання Коробчук А.М.

за участю ОСОБА_1 і представника позивача - Ляшка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 3 грудня 2012 року у справі за позовом Комунального підприємства „Теплотранссервіс" Рівненської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за використану теплову енергію,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 3 грудня 2012 року зазначений позов задоволено: стягнуто з відповідача, ідентифікаційний номер 2016304562, на користь Комунального підприємства „Теплотранссервіс" Рівненської міської ради (далі - Підприємство „Теплотранссервіс"), розрахунковий рахунок 260053018100 у РОФ ВАТ „Ощадбанк", МФО 333368, код ЗКПО 30841056, 1 051 гривню заборгованості за використану теплову енергію та 107, 30 гривень судових витрат, а всього 1 158, 30 гривень.

У поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликалася на порушення норм процесуального права і невідповідність висновків суду обставинам справи.

На її обґрунтування зазначала про неврахування судом доказів, якими вона мала намір заперечувати проти позову. Вважала, що протягом часу з 27.12.2006 року по 31.05.2007 року вона своєчасно і належним чином проводила розрахунки із Комунальним підприємством „Комуненергія" за спожиту теплову енергію. Спірні відносини виникли з Підприємством „Теплотранссервіс" після реорганізації Комунального підприємства „Комуненергія" з утворенням двох підприємств, одне з яких залишило попередню назву, а другим є відповідач у справі. Погашення заборгованості здійснювалося частково шляхом відрахування коштів з ощадної книжки, частково - готівкою та проведенням заліків продукцією ВАТ „Рівнельон". Також їй надавалася субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Вказувала, що за опалювальний період часу 2006-2007 років заборгованості не мала, за 2007-2008 роки різниця між нарахованою Підприємством „Теплотранссервіс" і сплаченою позивачем сумою склала 398, 56 гривень. З розміром боргу - 1 589, 63 гривень станом на 01.12.2008 року не погоджувалася, однак ця сума вже стягнута судом.

Всього відповідачем за час із грудня 2006 року по липень 2012 року було нараховано 9 651, 08 гривень, а нею сплачено - 9 626, 56 гривень. Вважала, що сума боргу складає 24, 52 гривень, який виник не з її вини, а унаслідок невірного зарахування субсидійованих витрат.

На пропозицію в 2009 році укласти договір з урахуванням виготовленого нею протоколу розбіжностей Підприємство „Теплотранссервіс" відмовилося. Посилаючись на норми ст.ст. 19, 26 Закону України „Про житлово-комунальні послуги", зазначала про договірний характер правовідносин між надавачем послуг і їх споживачем, а тому за відсутності такого правочину відповідач не вправі вимагати стягнення з неї заборгованості.

З цих міркувань просила скасувати рішення Рівненського міського суду від 3 грудня 2012 року і ухвалити нове рішення по суті.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з невиконання відповідачем зобов'язань з оплати використаної теплової енергії, проти факту користування якою без укладення відповідного договору з надавачем житлово-комунальних послуг вона не заперечувала.

Проте такі висновки не відповідають вимогам закону та обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що протягом часу з 1 грудня 2008 року по 1 липня 2012 року ОСОБА_1 несвоєчасно здійснювала оплату на користь Підприємства „Теплотранссервіс" послуг з надання теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання квартири АДРЕСА_1, власником якої вона є.

Відповідно до ст. 67 ЖК України - плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленими порядку тарифами.

Норми ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання" передбачають обов'язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пункт 18 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених 21.07.2005 року Постановою Кабінету Міністрів України №630, встановлює обов'язок внесення плати за послуги не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим.

Як правильно з'ясовано судом, розмір заборгованості відповідача складає 1 051 гривню, що стверджено розрахунком по особовому рахунку НОМЕР_1, за яким борг за грудень 2008 року становить 298, 36 гривень, за 2009 рік - 1 547, 10 гривень, за 2011 рік - 160, 50 гривень, а всього - 2 005, 96 гривень. За 2010 рік та 6 місяців 2012 року існує переплата у 954, 26 гривень. Віднявши від 2005, 96 гривень заборгованості за грудень 2008, 2009 і 2011 роки 954, 26 гривень переплати за 2010 рік і 6 місяців 2012 року, міський суд обґрунтовано вирахував спірну суму.

В судовому засіданні ОСОБА_1 заявлено усне клопотання про застосування наслідків позовної давності і відмову з цих підстав у задоволенні позову.

Згідно зі ст. 257, ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Підстав для висновку про переривання перебігу позовної давності відповідно до ст. 264 цього Кодексу в суду першої інстанції не було, оскільки спірні відносини носять триваючий характер, а до суду Підприємство „Теплотранссервіс" звернулося з позовом у серпні 2012 року.

За таких обставин позовна давність обмежується вирішенням спору з серпня 2009 року.

Заборгованість відповідача по липень 2012 року склала 6 779, 29 гривень. Сума проведеної оплати за спожиту теплову енергію становила 6 018, 47 гривень. Державою субсидійовано для відшкодування витрат на оплату наданих послуг 935, 54 гривень, які враховуються в оплату ОСОБА_1 теплової енергії (6 018, 47гривень + 935, 54 гривень = 6 954, 01 гривень). Тому проведена оплата за послуги перевищує нараховану позивачем суму на 174, 72 гривень (6 954, 01 гривень - 6 779, 29 гривень), що є доказом переплати відповідачем коштів за послуги постачання теплової енергії протягом спірного строку.

Обставин, які б унеможливлювали застосування позовної давності і дозволяли захистити порушені права Підприємства „Теплотранссервіс", законом не передбачено.

Незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню, є відповідно до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового.

На підставі ст. 67 ЖК України, ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання", ст. 257, ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, п. 18 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених 21.07.2005 року Постановою Кабінету Міністрів України №630, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 3 грудня 2012 року скасувати.

Комунальному підприємству „Теплотранссервіс" Рівненської міської ради відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за використану теплову енергію.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: