Постанова № 29137365, 04.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2013 року 14:28 № 826/468/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., суддях - Добрівської Н. А., Катющенка В. П., при секретарі судового засідання Карпенко Я. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної виконавчої служби України провизнання неправомірною та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийняття до провадження виконавчого документа) та її скасуванняза участю представників:

від позивачаОСОБА_1 (паспорт) ОСОБА_2 (довіреність)від відповідачаІванюк Д. С. (довіреність)

ВСТАНОВИВ:

14.01.2013 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, в якому позивач просить суд визнати неправомірною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Рагімової Асі Назимівни від 12.12.2012 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) та скасувати дану постанову.

Після усунення недоліків позовної заяви позивачем, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2013 р. провадження по справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні, в порядку передбаченому положеннями ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) було замінено неналежного відповідача, а саме замість Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на належного відповідача - Державну виконавчу службу України.

В судове засідання з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає, що відповідачем із порушенням положень Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №606) було винесено 12.12.2012 р. постанову №35682610 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа), щодо виконання виконавчого листа №2а-17763/11/2670 від 10.02.1012 р. виданого Окружним адміністративним судом м. Києва.

В судове засідання з'явився представник відповідача, який щодо позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в задоволенні позову відмовити та зазначає, що оскаржувана постанова була винесена із дотриманням положень Закону №606. Зокрема відповідач вказує, що оскаржувана постанова була винесена в зв'язку із тим, що виконавчий лист №2а-17763/11/2670 від 10.02.1012 р. виданий Окружним адміністративним судом м. Києва, вже подавався позивачем до примусового виконання та 26.06.2012 р. відповідачем було винесено постанову №31381258 про закінчення виконавчого провадження.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину, повний текст постанови було виготовлено та підписано 05.02.2013 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивачів та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

03.02.2012 р. Окружним адміністративним судом м. Києва було винесено постанову №2-17763/11/2670, якою позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, зокрема: скасовано наказ Державної митної служби №2414-К від 02.11.2011 р. «Про звільнення ОСОБА_1»; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення Київської регіональної митниці з 03.11.2011 р.; зобов'язано Київську регіональну митницю здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.11.2011 р.

Вказана постанова Окружного адміністративного суду м. Києва була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.12.2012 р.

10.02.2012 р. Окружним адміністративним судом м. Києва було виданого виконавчий лист №2а-17763/11/2670, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника митного оформлення Київської регіональної митниці з 03.11.2011 р. (надалі - Виконавчий лист №2а-17763/11/2670).

Згідно зі ст.124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до преамбули Закону №606 цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно вимог ст.1 Закону №606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

05.12.2012 р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій просив відкрити виконавче провадження за Виконавчим листом №2а-17763/11/2670, з врахуванням ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2012 р. про встановлення способу виконання судового рішення та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника митного оформлення Київської регіональної митниці з 03.11.2011 р. До вказаної заяви позивач додав наступні документи: Виконавчий лист №2а-17763/11/2670; копію ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2012 р. про встановлення способу виконання судового рішення; копію листа Держмитслужби України від 23.10.2012 р. №13/1-2232.

12.12.2012 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було винесено постанову №35682610 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) щодо примусового виконання Виконавчого листа №2а-17763/11/2670.

Позивач, вважаючи, що Постанова №35682610 порушує його права та охоронювані законом інтереси звернувся до суду за їх захистом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із тексту постанови №35682610 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) щодо примусового виконання Виконавчого листа №2а-17763/11/2670, державний виконавець керувався положеннями п.8 ч.1 ст.26 Закону №606 під час її винесення.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.26 Закону №606 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Водночас, колегія суддів погоджується із доводами позивача щодо безпідставності посилання відповідача в Постанові №35682610 на п.8 ч.1 ст.26 Закону №606, а також на постанову №31381258 про закінчення виконавчого провадження від 26.06.2012 р. як на підставу відмови у відкритті виконавчого провадження за заявою про відкриття виконавчого провадження від 05.12.2012 р. з огляду на наступне.

Так, як вбачається із матеріалів справи, що не спростовано відповідачем, 26.06.2012 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було винесено постанову №31381258 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання Виконавчого листа №2а-17763/11/2670. При цьому, підставою для винесення вказаної постанови є положення п.11 ч.1 ст.49 та ч.3 ст.75 Закону №606.

Відповідно до п.11. ч.1 ст.49 Закону №606 виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч.3 ст.75 цього Закону.

В ч.3 ст.75 Закону №606 передбачає, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст.89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Таким чином, державним виконавцем було винесено постанову №31381258 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання Виконавчого листа №2а-17763/11/2670, в зв'язку із тим, що його неможливо виконати рішення без участі боржника (Державної митної служби України).

Водночас, наслідки завершення виконавчого провадження вказані в ст.50 Закону №606, серед яких вказано: повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав; арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення; провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

Однак, проаналізувавши положення Закону №606, суд акцентує увагу, що ні ст.50 ні інші положення даного нормативно-правового акту не містять заборони на повторне звернення стягувача до виконавчої служби, щодо примусового виконання судового рішення, щодо якого державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

При цьому, суд критично ставиться до посилання відповідача на ч.1 ст.50 Закону №606, в якій зафіксовано, що завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, суд акцентує увагу, що в даному випадку законодавець вказав саме про існування можливості поновлення виконавчого провадження, щодо якого було винесено постанову про завершеного провадження. Натомість, колегія суддів приймає до уваги, що 05.12.2012 р. позивач звертався не із заявою про поновлення завершеного виконавчого провадження №31381258, а звертався із новою заявою про відкриття нового виконавчого провадження. При цьому, до даної заяви позивачем було надано копію ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2012 р. про встановлення способу виконання судового рішення, якою чітко визначався спосіб виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Як вбачається із Виконавчого листа №2а-17763/11/2670, даний виконавчий лист дійсний для пред'явлення до виконання до 04.02.2013 р.

Таким чином, позивач дотримався строків звернення до державного виконавця, а тому відповідач зобов'язаний був відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання Виконавчого листа №2а-17763/11/2670.

Більше того, суд приймає до уваги, що 17.07.1997 р. Верховна Рада України ратифікувала Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас, в п.35 рішення Європейського суду з прав людини «Півень проти України» від 29.06.2004 р.(Право України, 2004, 00, №8) зазначено, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 р., Збірник рішень 1997-II, с. 510 - 511, § 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії» №59498/00, § 34, від 07.05.2002 р.; рішення у справі «Ясіун'єне проти Литви», №41510/98, § 27, від 06.03.2003 р.; та рішення у справі «Руйану проти Румунії», №34647/97, від 17.06.2003 р.).

Крім того, вп.40 рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 р., суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, п.1 ст.6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд» одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб ст.6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.

При цьому, 30.03.2006 р. набув чинності Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

В ст.2 вищевказаного Закону, рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції.

Таким чином, відповідно до Конституції України, Рішенням Європейського суду з прав людини, КАС України та Закону №606 судові рішення, які набули законної сили, повинні виконуватися органами державної влади беззастережно, повною мірою та невідкладно, незважаючи на певні прогалини у праві, зокрема і зважаючи на прогалини законодавства щодо не визначення чітких норм про дії державної виконавчої служби в разі повторного звернення стягувача із заявою про примусове виконання судового рішення, що не було виконано боржником.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не спростовано встановлені судом обставини та не доведено правомірності своїх дій, а отже суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положення ст.94 КАС України, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню позивачу підлягають в повному обсязі.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 181, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Державної виконавчої служби України №35682610 від 12.12.2012 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийняття до провадження виконавчого документа).

3. Присудити ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп. із видатків Державного бюджету направлених на асигнування діяльності Державної виконавчої служби України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Головуючий суддя Б. В. Санін

Судді Н. А. Добрівська

В. П. Катющенко