Рішення № 29134006, 04.02.2013, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 121/11031/12

2/119/228/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2013 року

Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі головуючого судді Мурзенка М. В.

при секретарі Маричевій С. В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

відповідача ФОП ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення суми заробітної плати, компенсації за надурочні роботи, компенсації за відпустки, компенсації за вимушений простій, моральної шкоди, зобов'язання допустити до роботи, встановлення факту безперервної праці,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ФОП ОСОБА_3, з урахуванням уточнених в судовому засіданні 04 лютого 2013 року позовних вимог просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 04.11.2005 по 10.08.2012 в сумі 19706 грн. 05 коп. відповідно до розрахунку № 1 (а.с. 34), компенсацію за надурочні роботи за період з 01.01.2010 по 10.08.2012 в сумі 2583 грн. 06 коп. відповідно до розрахунку № 2 (а.с.37), компенсацію за ненадані та невикористані відпустки за період з 2001 по 2012 рік в сумі 6833 грн. 04 коп. відповідно до розрахунку № 5 (а.с. 41), компенсацію за вимушений прості за період з 10.08.2012 року по дату постановлення рішення в сумі 3871 грн. 32 коп., моральної шкоди в сумі 5000 грн., встановити факт безперервної роботи у період з 04.11.2005 по 10.08.2012, зобов'язати відповідача допустити її до роботи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач безперервно працює у відповідача з 2000 року на посаді продавця продовольчих товарів. Протягом всього часу роботи відповідачем допускались грубі порушення трудового законодавства та прав позивача, а саме: трудові відносини між сторонами були оформлені лише в 2005 році, позивач працює по 12 годин на день, в той час як трудовим договором передбачено 4-5 годин, протягом всього часу роботи позивачеві не надавались щорічні оплачувані відпустки.

З 11 серпня 2012 року відповідач безпідставно не допускає позивача до роботи, й не виплачує заробітну плату. Зазначені порушення спричинили моральну шкоду позивачеві, що виразилась в приниженні, безпорадності, хвилюваннях, зміні життєвих умов (тяжкому матеріальному становищі), неможливості продовжувати активне життя, розмір якої позивач оцінює в 5000 грн. За зверненням позивача Територіальною Державною інспекцією з питань праці в АР Крим було проведено перевірку дотримання відповідачем вимог трудового законодавства, якою були виявлені відповідні порушення.

В судовому засіданні позивач, її представник зазначені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі, додатково пояснили суду, що 10 серпня 2012 року відповідач звернувся до позивача з вимогою сплати йому за рахунок належної позивачеві заробітної плати 200 грн. на місяць на оплату обов'язкових платежів до Пенсійного фонду України. Після відмови позивача, між сторонами по справі виник конфлікт, відповідач відібрала у позивача ключі від магазину й не допускає її до роботи, про що були складені відповідні акти.

Відповідач, представник відповідача позовні вимоги не визнали, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість, пояснили суду, що позивача було прийнято на роботу 04.11.2005 на неповний робочий день, трудовий договір був укладений та зареєстрований належним чином, позивача звільнено за згодою сторін в 2008 році. Через деякий проміжок часу позивача знову було прийнято на роботу, трудові відносини оформлені згідно вимог закону, заробітна плата виплачувалась в сумі понад розмір, встановлений договором, тривалість робочого часу позивача відповідає умовам договору, надурочні роботи місця не мали, позивач не зверталась до відповідача із заявою про надання їй відпустки. 10 серпня 2012 року відповідач звернулась до позивача із пропозицією щодо сплати за рахунок позивача обов'язкових платежів до Пенсійного фонду України, проти чого позивач заперечувала та з 11 серпня 2012 року на роботу не виходить. При цьому трудовий договір з нею не розірвано. З урахуванням конфліктних відносин, що склались між сторонами, відповідач заперечує проти можливості допуску позивача до роботи та продовження трудових відносин з ним.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні факти й відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 04 листопада 2005 року було укладено трудовий договір, відповідно до умов якого позивач працював у відповідача на посаді продавця продовольчих товарів в період з 04 листопада 2005 року по 17 вересня 2008 року. Зазначений договір був зареєстрований Феодосійським міським центром зайнятості 04.11.2005 за № 2231. Умовами договору передбачено виконання позивачем роботи згідно графіку з 9 до 15 години з годинною перервою з режимом роботи через день (п. 4 договору), вихідні дні надаються згідно графіку через день (п. 5 договору), оплата праці встановлена в розмірі 166 грн. на місяць (п. 3 договору), що дорівнює 0,5 розміру мінімальної заробітної плати на дату укладення договору. Договір було розірвано за згодою сторін з 17 вересня 2008 року. (а.с. 57-58). Відповідні записи містяться в трудовій книжці позивача (а.с. 5).

Також 01 червня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір, відповідно до умов якого позивача знову було прийнято відповідачем на роботу на вказану посаду. Договір зареєстрований Феодосійським міським центром зайнятості 03.06.2009 за № 978. Умовами договору передбачено виконання позивачем роботи 4 години на день згідно з графіком роботи (п. 4 договору), вихідні дні надаються згідно графіку змінності два дні на тиждень (п. 5 договору), оплата праці встановлена на дату укладення договору в розмірі 315 грн. на місяць (п. 3 договору), що дорівнює 0,5 розміру мінімальної заробітної плати на дату укладення договору. Зазначений договір у встановленому порядку сторонами не розірвано (а.с. 16-17).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 24-26), відповідач як підприємець була зареєстрована 07.02.1995 року, після чого підприємницьку діяльність припинила й 07.05.2009 року була знову зареєстрована як підприємець.

Згідно відомостей ДРФО ДПА України (а.с. 88) в період роботи за вказаними трудовими договорами, суми отримуваних позивачем доходів у вигляді заробітної плати відповідають умовам укладених трудових договорів, сума заробітної плати позивача збільшувалась відповідно до збільшення встановленої законом мінімальної заробітної плати.

Територіальною Державною інспекцією з питань праці в АР Крим було проведено перевірку дотримання відповідачем вимог трудового законодавства, за результатами якої складено відповідний акт (а.с.94-117). Під час перевірки були виявлені наступні порушення: відповідачем не надаються працівникам щорічні відпустки, відсутній графік їх надання (п. 4.2.5, 4.2.6, 4.2.10 акту), тривалість роботи напередодні святкових та неробочих днів не скорочено на один час (п. 3.1.3. акту), не ведуться відомості виплати заробітної плати (п. 3.2.2. акту), не проводиться індексація заробітної плати (п. 5.5.1, 5.5.2 акту). При цьому перевіркою встановлено дотримання відповідачем трудового законодавства в частині укладення трудових договорів з усіма працівниками, їх реєстрації, ведення трудових книжок (п. 1.1.1., 1.1.3, 1.1.4.1., 1.1.8 акту), працівники виконують лише ту роботу, яка обумовлена трудовим договором (п. 1.1.5 акту), на прохання працівників встановлено неповний робочий день та оплачується пропорційно відпрацьованого часу (п. 3.1.5. акту), тривалість робочого часу не перевищує 40 годин на тиждень (п. 3.1.1. акту), заробітна плата виплачується за виконану працівником роботу з дотриманням мінімального розміру заробітної плати (п. 5.1.1., 5.1.2. акту), не встановлено фактів прийняття відповідачем в односторонньому порядку рішень з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (п. 5.2.1. акту).

Позивачем не доведено факт роботи у відповідача поза періодом дії досліджених судом трудових договорів, а також перевищення тривалості робочого часу понад встановлений трудовими договорами. Показання допитаних в судовому засіданні свідків суд сприймає критично, оскільки з їх показань неможливо достеменно встановити дату початку роботи позивача у відповідача, в які конкретно дні протягом періоду роботи у відповідача позивач виходив на роботу, та якою була тривалість робочого часу в кожен з цих днів.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позивач працював у відповідача на посаді продавця продовольчих товарів в період з 04 листопада 2005 року по 17 вересня 2008 року, а також знаходиться в трудових відносинах з відповідачем з 01 червня 2009 року по теперішній час. Робочий час, умови праці та оплата праці відповідають умовам трудових договорів та чинному законодавству..

Правомірність розрахунку розміру нарахованої та виплаченої позивачеві заробітної плати судом не оцінюється, оскільки, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 34), позивачем не оспорюється.

Враховуючи вище викладене, позовні вимоги про стягнення заробітної плати, суми компенсації за надурочні роботи, встановлення факту безперервної роботи позивача в період з 04 листопада 2005 року по 10 серпня 2012 року задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення компенсації за ненадані відпустки, оскільки відповідно до ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки», компенсація за невикористані відпустки виплачується працівникові при його звільненні, за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією, при цьому тривалість наданих працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Судом встановлено, що позивач продовжує перебувати з відповідачем в трудових відносинах, відповідно до умов трудового договору тривалість основної щорічної відпустки позивача дорівнює 24 календарних дні. Таким чином, правові підстави для виплати позивачеві компенсації за ненадані відпустки відсутні.

Також відсутні правові підстави для стягнення з відповідача компенсації за невикористані відпустки за період роботи позивача з 04 листопада 2005 року по 17 вересня 2008 року з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Вимоги позивача про стягнення на його користь компенсації за вимушений простій підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 10 серпня 2012 року між сторонами по справі виник конфлікт, в результаті якого позивача було відсторонено від роботи. Зазначені обставини підтверджуються поясненнями позивача в судовому засіданні, показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, допитаних в судовому засіданні. З пояснень позивача вбачається, що в наступні дні вона з'являлась на роботі, однак не була допущена на робоче місце відповідачем, про що були складені відповідні акти за період з 11 по 16 серпня 2012 року (а.с. 8-13). Судом встановлено, що акти за період з 14 по 16 серпня від імені позивача написані іншою особою, підпис під актами не належить позивачеві, що підтверджено позивачем в судовому засіданні 05 лютого 2012 року. Доказів явки позивача на роботу в наступний період та фактів недопуску відповідачем позивача до роботи в інші дні суду не надано.

Враховуючи вище викладене, суд вважає доведеним факт не допуску позивача відповідачем до роботи 11, 12 та 13 серпня 2012 року.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Можливості відсторонення від роботи працівник за ініціативою роботодавця у разі конфлікту з приводу оплати праці законом не передбачено.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, а саме за період з 11 по 13 серпня 2012 року (три робочих дні).

Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці", пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Враховуючи положення укладеного з позивачем трудового договору (п. 3, а.с. 17), дані ДРФО ДПА України (а.с. 88), при обчисленні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з розміру заробітної плати позивача на рівні 0,5 законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати, з урахуванням встановленого позивачеві неповного робочого дня (4 години на день) з оплатою праці за фактично відпрацьований час.

За останні два календарних місяці, що передували місяцю, в якому мав місце вимушений прогул (червень та липень 2012 року) позивачу були нараховані наступні виплати, що включаються в розрахунок середньої заробітної плати:

- у червні 2012 року- 547 грн. 00 коп.;

- в липні 2012 року- 551 грн. 00 коп..

Кількість відпрацьованих позивачем днів в червні- 19, в липні- 22.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача, виходячи з розміру якого належить здійснювати розрахунок за час вимушеного прогулу складає 26 грн. 78 коп. (547 грн. + 551 грн.)/ (19 днів + 22 днів).

На користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за 3 робочих дні, що складає 80 грн. 34 копійки. Відповідно до п. 2) ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині рішення суду підлягає негайному виконанню.

Враховуючи вище викладене також підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання відповідача допустити його до роботи, оскільки відсторонення позивача від роботи здійснено без відповідних підстав, трудовий договір між сторонами не припинений, відповідач заперечує проти можливості допуску позивача до роботи. За таких умов зобов'язання відповідача допустити позивача до роботи є ефективним способом захисту його права на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України.

Вимоги позивача про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В судовому засіданні 05 грудня 2012 року позивач пояснила суду, що заявлена до стягнення сума моральної шкоди є компенсацією втраченого нею заробітку.

Сума втраченого заробітку не є моральною шкодою в розумінні ст. 237-1 КЗпП України, у зв'язку з чим суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, за подання позову немайнового характеру- в розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру

Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 80 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.

Таким чином, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 114 грн. 91 коп.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 46, 83, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст. 10, 11, 14, 60, 88, 212-215, 367 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікацінйний номер платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 80 (вісімдесят) гривень 34 копійки.

Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді продавця продовольчих товарів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікацінйни номер платника податків НОМЕР_1) в дохід держави на поточний рахунок № 31216206700024 в ГУ ДКС України в АР Крим, отримувач Державний бюджет м. Феодосія, код ЄДРПОУ отримувача 37986011, МФО банку 824026, судовий збір в сумі 114 грн. 91 коп.

В частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складений 06 лютого 2013 року.

Суддя М. В. Мурзенко

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя: Секретар: