Постанова № 29126636, 30.01.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2013 р. Справа № 5004/1037/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідачів Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 на рішення господарського суду Волинської області від 03.10.12 р.

у справі № 5004/1037/12 (суддя Філатова Світлана Тимофіївна )

позивач Прокурор Луцького району

відповідач Фізична особа підприємець ОСОБА_4

відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_3

відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2

третя особа яка не заявляе самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Держкомзему у Луцькому районі

про звільнення тимчасово зайнятої земельної ділянки

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача 1,2,3 - не з'явився

третьої особи -не з"явився

прокурора-не з"явився

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 03 жовтня 2012 року у справі № 5004/1037/12 ( суддя Філатова С.Т.) задоволено позови прокурора Луцького району в інтересах держави в особі Торчинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Держкомзему у Луцькому районі Волинської області та зобов»язано :

- фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити на користь Торчинської селищної ради тимчасово зайняту земельну ділянку площею 5м.кв., термін користування якої закінчився, що знаходиться по АДРЕСА_1, згідно плану земельної ділянки, який є додатком до договору оренди землі від 19.01.2007 року;

- фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 звільнити на користь Торчинської селищної ради тимчасово зайняту земельну ділянку площею 9м.кв., термін користування якої закінчився, що знаходиться по АДРЕСА_1, згідно плану земельної ділянки, який є додатком до договору оренди землі від 19.01.2007 року;

- фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити на користь Торчинської селищної ради тимчасово зайняту земельну ділянку площею 21м.кв., термін користування якої закінчився, що знаходиться по АДРЕСА_1, згідно плану земельної ділянки, який є додатком до договору оренди землі від 19.01.2007 року.

Також стягнуто із кожного із відповідачів по 1073 гривень судового збору.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд застосував ст. 12, 124, 125, 126, 144, 152, 212 Земельного кодексу України, ст.ст. 19, 31, 33, 34 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 26, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та дійшов висновку, що :

- відповідно до пунктів 21 договорів оренди від 19.01.2007 року, укладених між Торчинською селищною радою окремо з кожним із відповідачів, строк дії цих договорів закінчився по спливу одного року - 19.01.2008 року;

- рішень щодо поновлення договорів оренди після закінчення строку оренди органом місцевого самоврядування не приймалося;

- факт самовільного зайняття підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 земельних ділянок площею 5м.кв., 9м.кв., та 21м.кв. без відповідних правовстановлюючих документів після закінчення строків дії договорів оренди, стверджується актами перевірки, приписами, протоколами, постановами держземінспектора в межах визначених законом повноважень, правомочність яких підтверджена постановами Луцького міськрайонного суду Волинської області №2-а-7864/11 від 15.09.2011 р., №2а-10209/11/0308 від 27.02.2012р., №2-а-7846/11 від 21.10.2011р., №2а-10211/11/0308від 27.02.2012р., №2а-7872/11/0308 від 03.08.2011р., №2а-10207/11/0308 від 25.01.2012р.

Фізичними особами-підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подано апеляційні скарги, які є однаковими за змістом.

Апелянти вважають оскаржуване рішення ухваленим з неправильним застосування норм матеріального й процесуального права , а висновки, зроблені судом , не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначають, що з 1998 року правомірно користуються спірними земельними ділянками,оскільки їм поряд з іншими підприємцями дозволено в цьому місці влаштувати торгівельні ларьки та займатись торгівельною діяльністю постійно, але із послідовим щорічним, переоформленням договорів оренди земельної ділянки, або ж торгівельного місця.

Стверджують, що суд першої інстанції не звернув уваги, що на спірних земельних ділянках розташовані торгівельні павільйони та помилково не застосував постанов Кабінету міністрів України від 26.08.2009 року №982 "Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", №868 "Деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків" та №278 від 05.03.2009 року №278 "Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи".

Як вказують апелянти, у Торчинської селищної ради не оформлено право власності на спірні земельні ділянки, а тому застосування судом першої інстанції до даних правовідносин ст.212 Земельного кодексу України являється необґрунтованим.

На думку апелянтів, звернення прокурора з даними позовами є неправомірним.

У апеляційних скаргах апелянтами наводяться і інші міркування, які на їх переконання, вказують на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у даній справі.

Просять рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовів.

Відзивом від 22.01.2013 року Торчинська селищна рада вказує на правомірність рішення суду першої інстанції у даній справі та вважає доводи апеляційних скарг необґрунтованими та безпідставними.

Зазначає, що після закінчення договір оренди відповідачі не повернули орендовані земельні ділянки та продовжують їх використовувати, що обмежує орган місцевого самоврядування реалізовувати права як розпорядника земель комунальної власності.

Вважають, що відповідачами порушено норми ст.16 Закону України «Про оренду землі», ст.125, 206 Земельного кодексу України .

Просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Сторони та третя особа не скористалися правом участі під час апеляційного перегляду справи, у судове засідання апеляційного господарського суду не з»явилися, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлені заздалегідь та належним чином, про що свідчить повідомлення відділення поштового зв»язку про вручення ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 26.12.2012 року про прийняття апеляційної скарги до провадження .

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи ,що сторони та третя особа належним чином і заздалегідь повідомлені про час та місце апеляційного перегляду справи ( т.4,а.с.156-162 ),явка сторін обов»язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає необхідності для відкладення розгляду апеляційної скарги та визнала за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційні скарги фізичних осіб-підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Як вбачається із повідомлення державного реєстратора від 19.07.2012 року ( т.3, а.с.30), що гр. ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2 згідно з повідомленням з відділу ДРАЦСу Луцького РУЮ від 28.09.2012 року) ОСОБА_2 зареєстровані суб»єктами підприємницької діяльності 01.09.2005 року, 16.12.1999 року та 20.11.1997 року ( відповідно).

Пунктами 1 рішень Торчинської селищної ради № 7/35 від 26.12.2006 року ( т.3,ст.92), № 15/30 від 18.12.2007 року (т.2, ст.49), № 15/32 від 18.12.2007 року (т.1,а.с. 46) ухвалено передати в оренду строком на 1 рік для обслуговування торгових павільйонів за рахунок земель запасу Торчинської селищної ради у АДРЕСА_1 : підприємцю ОСОБА_4 земельну ділянку площею 5 кв.м., підприємцю ОСОБА_3 земельну ділянку площею 14 кв.м., підприємцю ОСОБА_2 земельну ділянку площею 30 кв.м. .

Пунктами 2 та 3 означених рішень затверджено орендну плату та доручено селищному голові укласти договори оренди.

19 січня 2007року між Торчинською селищною радою та підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 укладено договори оренди землі ( т.3, а.с. 94-96, т.2, а.с.85-87, т.1, а.с.26-28 - відповідно).

Аналізуючи зміст даних договір оренди, колегія суддів приходить до висновку, що їх зміст є аналогічним , окрім зазначення орендарів та площ орендованих земельних ділянок.

Відповідно до пунктів 1 договорів Торчинська селищна рада ( орендар за договорами оренди) передала, а підприємці ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 прийняли в строкове платне користування земельні ділянки несільськогосподарського призначення площами 5 кв.м., 9 кв.м., 21 кв.м. ( відповідно) для обслуговування торгових кіосків. Земельні ділянки знаходиться на території Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області в АДРЕСА_1 в межах населеного пункту, кадастрові номера відсутні.

Договори зареєстровані в Книзі реєстрації договорів оренди Торчинської селищної ради від 19.01.2007 року за №306, №308, №328.

Передача земельних ділянок в оренду відбулась згідно актів приймання-передачі земельної ділянки від 19.01.2007 року.(т.1,а.с.29, т.2,а.с. 36,т.3,а.с. 26)

Пунктами 8 договорів оренди орендодавець та орендарі визначили, що договір укладено на один рік та встановили дату закінчення строку дії договору - - 19.01.2008 року.

Згідно п. 8 договорів після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п. 37 договорів від 19.01.2007р. дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено, що відповідає положенням статті 31 Закону України "Про оренду землі".

15.06.2011 року державним інспектором з контролю за використаннями та охороною земель Боярчуком В.А. відповідно до вимог ст.ст. 6,10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства та встановлено, що після закінчення терміну дії договорів оренди від 19.01.2007 року користування земельною ділянкою ФОП ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 не припинено.

На підставі акту перевірки 15.06.2011 року складені протоколи про адміністративні правопорушення та приписи про усунення вказаних порушень - вжиття заходів для повернення тимчасово зайнятих земель до Торчинської селищної ради або отримання прав на них.

26.10.2011 року в ході повторної перевірки встановлено, що вимоги припису підприємцями не виконані.

Постановами від 08.11.2011 року відповідачі притягнуті до адмінвідповідальності.

Постанови про адміністративні стягнення від 15.06.2011 року та від 08.11.2011 року відповідачами оскаржувалися у порядку адміністративного судочинства до Луцького міськрайонного суду.

Так, постановами від 15.09.2011 року по справі №2-а-7864/11 та від 27.02.2012 року №2а-10209/11/0308 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до управління Держкомзему у Луцькому районі про визнання не чинними постанов у справах про адміністративне правопорушення від 29.06.2011 року №11 та від 08.11.2011 року №45 .

Постановами від 21.10.2011 року по справі №2-а-7846/11 та від 27.02.2012 року по справі №2а-10211/11/0308 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до управління Держкомзему у Луцькому районі про визнання не чинними постанов у справах про адміністративне правопорушення №19 від 29.06.2011 року та №43 від 08.11.2011 року.

Постановами від 03.08.2011 року по справі №2а-7872/11/0308 та від 25.01.2012 року по справі №2а-10207/11/0308 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до управління Держкомзему у Луцькому районі про визнання нечинними постанов у справах про адміністративне правопорушення №18 від 29.06.2011 року та №44 від 08.11.2011 року.

Відмовляючи у задоволенні адміністративних позовів , Луцький міськрайонний суд зазначив, що правомірність притягнення позивачів до адміністративної відповідальності не спростована, оскільки ними не надано жодних доказів, що на даний час вони мають право користування спірними земельними ділянками.

Як на час ухвалення рішення у даній справі судом першої інстанції ,так і на час апеляційного перегляду справи відповідачами не надано доказів повернення Торчинській селищній раді спірних земельних ділянок.

Правовідносини щодо володіння ,користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України,Земельним та Цивільним кодексом ,законом України " Про оренду землі",а також ,іншими нормативно-правовими актами,прийнятими на їх виконання.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом абз.1 п.12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", до виключної компетенції селищних ради віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

До повноважень селищних рад, згідно статті 12 Земельного кодексу України, належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається із довідок Торчинської селищної ради № 391, 393, № 396 від 17.09.2012 року (т.2, а.с.52, т.3, а.с.45, т.1, а.с.50) земельні ділянки: площею 14 кв.м., якою користується підприємець ОСОБА_3, площею 5 кв.м., якою користується ОСОБА_4, площею 30 кв.м. ,якою користується ОСОБА_2 - перебувають в землях запасу Торчинської селищної ради, не передані у власність та не надані у користування.

З огляду на означене колегія суддів констатує, що спірні земельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту.

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянтів про відсутність у Торчинської селищної ради повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. В силу частини першої статті 31 цього Закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Щодо поновлення договору оренди земельної ділянки Закон України "Про оренду землі" містить положення, які не є тотожними відповідним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Стаття 33 вказаного Закону передбачає, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Тобто даною нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню.

Разом з тим, відповідно до пункту тридцять четвертого статті 26, пункту другого статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Аналізуючи зміст наведених норм закону, яким регулюються орендні правовідносини, колегія суддів вважає, що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі комунальної власності, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можливе лише за наявності відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Між тим матеріали справи не містять доказів ухвалення Торчинською селищною радою відповідних рішень про поновлення із відповідачами договорів оренди земельних ділянок.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд знаходить помилковими доводи скаржників про достатність для поновлення договір оренди лише їх заяв, адресованих органу місцевого самоврядування.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про припинення договорів оренди землі від 19 січня 2007 року по спливу року із часу його укладання, тобто, з 19.01.2008 року.

За змістом ст.34 Закону України „Про оренду землі" та пунктів 21 договорів оренди землі від 19.01.2007 року у орендаря виникає обов»язок повернення орендодавцю орендовану земельну ділянку.

Однак, докази повернення відповідачами орендованих земельних ділянок у матеріалах справи відсутні.

За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку визначено ст. 126 Земельного кодексу України, а момент виникнення права на земельну ділянку -ст. 125 цього Кодексу, за змістом якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Колегія суддів констатує, що всупереч наведеним нормам відповідачі користуються земельними ділянками за відсутності документів, які посвідчують право на земельну ділянку та без державної реєстрації таких прав.

Вищий господарський суд України у постанові Пленуму №6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Ордер та інші дозвільні документи на право торгівлі надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини першої статті 79 ЗК України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України.

Оскільки між Торчинською селищною радою та відповідачами виникли правовідносини, пов»язані із орендою землі та у матеріалах справи відсутні докази розташування у АДРЕСА_1 об»єкту, який має статус ринку - колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин постанов Кабінету міністрів України від 26.08.2009 року №982 "Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", №868 "Деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків" та №278 від 05.03.2009 року "Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи".

Згідно з п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

В силу ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про самовільне зайняття фізичними особами-підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 земельних ділянок площею 5м.кв., 9м.кв., та 21м.кв. на АДРЕСА_1 без відповідних правовстановлюючих документів після закінчення строків дії договорів оренди та правомірним задоволення позову.

Колегія суддів також не погоджується із доводами скаржників про відсутність у прокурора законних підстав для пред»явлення даних позовів

Так, відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 р., прокурори мають право звертатись до суду з позовними заявами виключно в інтересах держави в особі органів державної влади або органів місцевого самоврядування, яким законом надані повноваження органів виконавчої влади.

Згідно ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Торчинська селищна рада у земельних відносинах за законом набуває повноважень суб'єкта права комунальної власності на землю, виконуючи надані їй територіальною громадою повноваження і, відповідно, набуває статусу виконавчого органу влади у системі органів самоврядування на території населеного пункту.

У позовних заявах прокурором зазначено, в чому саме полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.

В силу ст.ст. 33, 38, 43 ,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміни рішення господарського суду Волинської області від 03 жовтня 2012 року у справі № 5004/1037/12.

Судовий збір за подачу апеляційних скарг відповідно до ст. 49 ГПК України в зв»язку з відмовою в їх задоволенні покладається на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 03 жовтня 2012 року у справі № 5004/1037/12 залишити без змін,а апеляційні скарги фізичних осіб -підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.