Рішення № 29125237, 23.01.2013, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

0301/3690/2012

2/154/22/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2013 р. Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Каліщука А.А.

при секретарі Павлович Ю.М.,

з участю представника позивача Савицької Г.Р.,

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 -адвоката ОСОБА_5,

представника служби у справах дітей Кузьмик Я.Л.,

представника виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради

Павленко Л.М., Антонюк Т.М.,

прокурора Турич Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимир-Волинського міського суду цивільну справу за первісним позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_10, ОСОБА_3, третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_2, ПАТ КБ «Приватбанк», виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про визнання недійсним договору іпотеки, договору купівлі-продажу квартири та рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 про звернення стягнення. Позовні вимоги обґрунтовує тим, згідно кредитного договору від 29.08.2007 р. ОСОБА_2 отримав у ПАТ КБ «Приватбанк»кредит в сумі 14 000 доларів США під 11,04% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 29.08.2017 р. Згідно умов даного договору погашення заборгованості повинно здійснюватись щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати. У порушення умов договору, ОСОБА_2 зобов»язання за договором не виконав і станом на 19.10.2012 р. має заборгованість 18808,83 долари США, яка складається з наступного: 16669,45 долари США -заборгованість за кредитом; 1574,38 -заборгованість по процентам за користування кредитом; 282,32 -заборгованість по комісії за користування кредитом; 282,68 -пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором. В забезпечення виконання зобов»язань за кредитом відповідачі уклали із ПАТ КБ «Приватбанк»договір іпотеки, згідно якого надали в іпотеку АДРЕСА_1. Оскільки зобов»язання за кредитним договором не виконується, тому позивач просить звернути стягнення на АДРЕСА_1 шляхом її продажу з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк»всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселити відповідачів із АДРЕСА_1.

ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_10, ОСОБА_3, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 звернулись із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ПАТ КБ «Приватбанк», виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про визнання недійсним договору іпотеки, договору купівлі-продажу квартири та рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, який ухвалою суду від 13.12.2012 р. прийнятий до спільного розгляду із первісним позовом. Зустрічний позов обґрунтовують тим, що договір іпотеки укладений з порушення вимог законодавства, оскільки суперечить правам та інтересам неповнолітнього сина ОСОБА_11 та малолітнього сина ОСОБА_12. Крім того, договір купівлі-продажу квартири був укладений з метою отримання кредиту, без настання будь-яких правових наслідків, тому є фіктивним. Також зазначає, що момент набуття права власності за договором про відчуження майна та переходу частки у праві спільної часткової власності, який підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Проте, державна реєстрація договору про виділ часток квартири, що є спільною сумісною власністю не відбулась. Отже, при укладені даного договору частка дітей у праві спільної сумісної власності не була визначена. Просять визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 01.08.2007 р. №287 «Про дозвіл на виділення 1/5 частки квартири ОСОБА_10 та 1/5 частки ОСОБА_3 та відчуження цих часток», визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 16.08.2007 р. про відчуження 2/5 частини квартири, визнати недійсним договір іпотеки від 29.08.2007 р. В задоволенні превісного позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримав, надавши пояснення в обґрунтування аналогічні тим, що викладенні у позові. Просить первісний позов задовольнити. Зустрічний позов не визнав. В обгрунтування заперечень пояснив, що під час прийняття оспорюваних рішень виконавчим комітетом не порушено вимог чинного законодавства, рішення прийнятті в межах їх повноважень, а тому не має підстав для визнання їх незаконнимита скасування. Під час укладення кредитного договору та договору іпотеки банком було роз»яснено сторонам умови договорів, на які вони погодились. Укладаючи дані договори банк не порушив жодних вимог законодавства, а тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, оскільки він є безпідставним.

Відповідач ОСОБА_2 первісний позов не визнав. Пояснив, що банк неправомірно в односторонньому порядку збільшив проценти по кредиту, а тому не погоджується із розміром 18808,83 долари США заборгованості за кредитом, оскільки вона є значно меншою. Просив відмовити у задоволенні первісного позову. Зустрічний позов визнав повністю. Додатково пояснив, що звертався до органу опіки та піклування із заявою про надання дозволу на укладення договору іпотеки і гарантував, що у разі втрати житла неповнолітній ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_10 будуть забезпеченні житлом по АДРЕСА_2.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 первісний позов не визнав. В обгрунтування заперечень пояснив, що згідно умов кредитного договору встановлено 11,04% процентів за користування кредитом, проте, банк у 2008 р. неправомірно збільшив проценти по кредиту. Розмір заборгованості за кредитом є меншим. Просив відмовити у задоволенні первісного позову. Зустрічний позов підтримав, в обгрунтування надав пояснення аналогічні тим, що викладені у позові. Підтвердив, що звертався до органу опіки та піклування із заявами про надання дозволу на виділення 1/5 частини квартири неповнолітньому ОСОБА_3, малолітньому ОСОБА_10, їх продаж, на укладення договору іпотеки спірної квартири. Просить зустрічний позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 первісний позов не визнала. Пояснила, що банк самостійно збільшив проценти за кредитом із 11,04% до 13,08%, що не відповідає умовам кредитного договору, котрий забезпечений договором іпотеки. Зустрічний позов підтримала, в обгрунтування надала пояснення аналогічні тим, що викладені у ньому. Додатково пояснила, що зверталась до органу опіки та піклування із заявою про надання дозволу на укладення договору іпотеки, в якій гарантувала, що неповнолітній син ОСОБА_11 та малолітній син ОСОБА_12 у разі втрати іпотечного житла будуть забезпеченні житлом по АДРЕСА_2. Просить у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 первісний позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Зустрічний позов підтримав, котрий просив задовольнити з підстав викладених у ньому.

Представник служби у справах дітей Кузьмик Я.Л. первісний позов не визнав з тих підстав, що неповнолітні діти не можуть бути виселенні та позбавленні права користування житлом. Просить відмовити у задоволенні первісного позову. Підстав для задоволення зустрічного позову не має, оскільки оспорювані рішення виконавчого комітету прийняті відповідно до вимог законодавства та в межах наданих йому повноважень. Крім того, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звертаючись до органу опіки та піклування із заявою про надання дозволу на укладення договору іпотеки гарантували, що неповнолітній ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_10 забезпечені житлом по АДРЕСА_2.

В судовому засіданні представник виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Павленко Л.М. та Антонюк Т.М. зустрічний позов не визнали. Пояснили, що рішення виконавчого комітету від 01.08.2007 р. №287 прийнято на підставі заяви ОСОБА_4 та в межах повноважень виконавчого комітету. Просять відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідача ОСОБА_5 просив відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічний позов задовольнити. В обгрунтування надав пояснення аналогічні тим, що викладені у зустрічному позові.

Прокурор в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні первісного позову, оскільки він є передчасним, так як кінцевий термін повернення кредиту 29.08.2017 р. Зустрічний позов просить задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши і оцінивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що первісний позов слід задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.08.2007 р. між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк»(надалі банк) та ОСОБА_2 укладено кредитний договір.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В свою чергу, згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п.п. 2.1.1, 7.1 кредитного договору, банк надав ОСОБА_2 кошти в сумі 14 000 доларів США грн., що не оспорюється сторонами. Кінцевий термін погашення кредиту - 29.07.2017 р.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу.

Також ч.1 ст. 530 ЦК України визначає, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із умов п. 7.1.договору вбачається, що ОСОБА_2 зобов»язався повертати кредит та сплачувати банку передбачені договором відсотки за користування кредитом з 14 по 20 число кожного місяця, шляхом сплати суми щомісячного платежу, розмір якого складає 222,39 долари США.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).

З дослідженого судом розрахунку заборгованості по кредитному договору встановлено, що у ОСОБА_2 існує заборгованість за кредитом в сумі 18808,83 долари США, що в еквіваленті на національну валюту за курсом НБУ (7,99 грн.) становить 150282 (сто п»ятдесят тисяч двісті вісімдесят дві гривні) 55 коп. Дана заборгованість складається з: 16669,45 доларів США -заборгованість за кредитом; 1574,38 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 282,32 доларів США -заборгованість по комісії за користування кредитом; 282,68 доларів США -пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором.

Проте, наявність вищевказаної заборгованості та її розмір жодними доказами в судовому засіданні відповідачами не спростована. Таким чином, ОСОБА_2 неналежним чином виконує умови кредитного договору.

Водночас, відповідачі заперечуючи розмір заборгованості за кредитом покликались на те, що банк неправомірно збільшив проценти за кредитом, збільшивши їх в односторонньому порядку. Проте, такі обґрунтування є безпідставні, не ґрунтуються на вимогах закону з таких підстав.

Судом встановлено, що 29.08.2007 р. ОСОБА_2 уклав з ПАТ «КБ «Приватбанк»кредитний договір під 11,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2.3.1 вищевказаного кредитного договору встановлено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору, а також у разі зміни облікової ставки НБУ.

Судом встановлено, що банк збільшив в односторонньому порядку розмір процентів у зв'язку із зміною облікової ставки НБУ та збільшенням курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США, встановленим НБУ на момент укладення договору, що підтверджується листом банку від 31.12.2008 р. (а.с.212).

Із вищевказаного листа вбачається, що рішення про збільшення розміру процентів прийнято банком у 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», відповідно до якого встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Судом також встановлено, що датою зміни розміру процентів за кредитним договором банком визначено 02 березня 2009 року.

З пояснень ОСОБА_2 встановлено, що про таку зміну банк повідомив його листом від 31.12.2008 р., тобто до дати зміни розміру процентів, однак будучи повідомлений про збільшення процентів за кредитом він не звертався до банку із запереченням щодо збільшення розміру процентів.

Враховуючи те, що банк прийняв рішення про збільшення розміру процентів за кредитним договором відповідно до умов договору й до набрання чинності Законом, яким встановлено заборону збільшення банком розміру процентів в односторонньому порядку, та про це повідомив ОСОБА_2 в передбачений законом та договором строк, тому банк правомірно збільшив розмір процентів за кредитним договором.

З дослідженого судом договору іпотеки квартири від 29.08.2007 р. встановлено, що в забезпечення виконання кредитних зобов»язань ОСОБА_2, між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки квартири. Предметом договору є АДРЕСА_1.

Правовідносини з приводу звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки, врегульовано нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про іпотеку»

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону на іпотекодержателя покладається обов'язок надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору встановленої форми із зазначенням строку, протягом якого боржнику слід усунути порушення і який не повинен бути меншим ніж тридцять днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Надіслання такого повідомлення є обов'язковою передумовою для початку звернення стягнення на предмет іпотеки.

В п.16.7.1. цього договору сторони визначили, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов»язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконанні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 є співвласниками спірної квартири, яка є предметом іпотеки та зареєстровані у ній. Крім того, у даній квартирі зареєстрований ОСОБА_3 та ОСОБА_10 Дані особи постійно проживають у квартирі.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про іпотеку»одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

За змістом ст. 40 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення громадян, що мешкають у житловому будинку, на який як на предмет іпотеки звернуто стягнення, передбачено і в ч. 3 ст. 109 ЖК України.

Відповідно до п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що для виселення мешканців у судовому порядку на підставі рішення суду із житлового будинку чи іншого житлового приміщення, що є предметом іпотеки і на яке звернуто стягнення, обовязковою передумовою є надіслання іпотекодержателем таким мешканцям письмової вимоги про необхідність добровільного звільнення житлового будинку чи іншого житлового приміщення і лише у разі відмови мешканців добровільно звільнити у вказаний місячний або інший погоджений між сторонами строк житловий будинок чи інше житлове приміщення примусове виселення таких мешканців може бути здійснене на підставі рішення суду за зверненням іпотекодержателя.

Судом встановлено, що 18.09.2012 р. банк направив письмове повідомлення в якому звертався із вимогою виконати зобов»язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 29.08.2007 р. у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги та попереджено відповідачів, що у випадку невиконання у зазначений строк цього зобов»язання банк буде звертатись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того повідомлено про добровільне звільнення квартири у разі невиконання зобов»язання протягом 30 днів. (а.с. 26). Однак дана вимога не виконана.

Факт надіслання і отримання такого повідомлення в судовому засіданні визнається відповідачами за первісним позовом, тому в силу ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Таким чином, позивачем було дотримано вищевказаної процедури виселення мешканців житлового будинку, що є предметом іпотеки і на який звертається стягнення.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Із змісту даної правової норми вбачається, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки обов»язково повинно містити початкову ціну предмету іпотеки для подальшої реалізації.

Частиною 6 статті 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем або на підставі оцінки майна суб»єктом оціночної діяльності, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Сторони в судових засіданнях не заявляли клопотань про визначення вартості предмета іпотеки, проте суд з власної ініціативи цього зробити не може.

Враховуючи те, що в п. 33.4 договору іпотеки сторони визначили вартість предмета іпотеки на рівні 101000 грн., тому суд визначає початкову ціну продажу предмета іпотеки на цьому рівні.

Оскільки ОСОБА_2 неналежним чином виконує зобов»язання за кредитним договором, котре забезпечене іпотекою, а також беручи до уваги, що банк направляв відповідачам повідомлення про усунення порушеного зобов»язання та вимогу про необхідність добровільного звільнення квартири у разі невиконання зобов»язання, котра не виконана, відповідачами в судовому засіданні жодними доказами не спростовано доводи позивача, тому суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

В свою чергу, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів за зустрічним позовом є безпідставними з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають право без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, відмовлятись від майнових прав дитини.

Таким чином, батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування розпоряджатись майновими правами дітей.

Згідно ч.1 ст. 56 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Рішенням виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 01.08.2007 р. №287 підтверджується, що органом опіки та піклування надано дозвіл на виділ по 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_10 та ОСОБА_3 та їх відчуження. Зобов»язано ОСОБА_4 кошти, отримані від відчуження цих часток перевести на рахунок дітей.

Підставою прийняття вищевказаного рішення є заяви ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3, факт написання та подання органу опіки та піклування яких не оспорюється цими особами.

Таким чином, дозвіл на виділ часток неповнолітній та малолітній дитині та їх продаж здійсненний у відповідності до вимог норм чинного законодавства.

Також витягом із реєстру права власності на нерухоме майно від 21.08.2007 р. підтверджується, що договір про виділ по 1/5 часток квартири зареєстрований у КП «Волинське БТІ»і спростовує твердження позивачів за зустрічним позовом про відсутність такої реєстрації та відсутність на момент укладення договору купівлі-продажу визначеної частки дітей у квартирі.

Крім того, суд не погоджується з доводами позивачів щодо фіктивності договору купівлі-продажу з таких підстав.

Судом встановлено, що 16.08.2007 р. укладено договір купівлі-продажу, згідно якого неповнолітній ОСОБА_3, малолітній ОСОБА_10 продали 2/5 частини квартири ОСОБА_2, котрий зобов»язаний відкрити на ім»я продавців рахунки та перерахувати по 6710,50 грн. кожному продавцю.

Згідно ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства»батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.2 ст. 34 ЦК України на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідченна згода батьків і дозвіл органу опіки та піклування.

Дані вимоги закону під час укладення договору купівлі-продажу дотриманні, оскільки є рішення органу опіки та піклування (від 01.08.2007 р. №287), яким дозволено ОСОБА_3 та ОСОБА_10 відчужувати виділені частки квартири (а.с 135), а також є нотаріально посвідченна згода батьків на вчинення цього правочину. (а.с. 131)

Довідками про рух коштів (а.с. 207, 208), а також квитанціями (а.с. 120,121) підтверджується, що на ім»я ОСОБА_3 та ОСОБА_13, як законного представника малолітнього ОСОБА_10 відкрито рахунки в банку та перераховано кошти, які отримані від продажу 2/5 частини квартири, в сумі по 6740 грн. кожному.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Водночас, Пленум ВСУ у п. 24 постанови від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз»яснив, що в разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути визнанний фіктивний.

Під майном згідно ч.1 ст. 190 ЦК України розуміються і майнові права.

На підставі ч.4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири підлягає державній реєстрації.

Як встановлено судом, 16.08.2007 р. укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_2 купив 2/5 частини квартири, і 21.08.2007 р. він здійснив державну реєстрацію цього договору у КП «Волинському ОБТІ»та став власником 3/5 частини спірної квартири.

Оскільки на виконання договору купівлі-продажу продавцями були передані покупцю майнові права на 2/5 частини квартири, покупець сплатив кошти і в подальшому набув права власності на придбані частки квартири, тобто виконані всі умови правочину, що підтверджує намір сторін договору створення правових наслідків цього правочину і відсутність підстав для визнання його фіктивним.

Крім того, судом не встановлено жодних правових підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»від 02 червня 2005 року для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Судом встановлено, що 23.08.2007 р. ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до органу опіки та піклування із заявою про надання дозволу на укладення нотаріально посвідченого договору іпотеки квартири по АДРЕСА_1, користувачами котрої є малолітній ОСОБА_10 та неповнолітній ОСОБА_3 (а.с. 154-156). У заяві зазначили, що у випадку втрати квартири діть будуть забезпеченні житлом по АДРЕСА_2.

Враховуючи те, що вищевказані особи запевнили орган опіки та піклування, що діти будуть забезпечені житлом в разі його відчуження, з дотриманням вимог «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», в межах наданих повноважень, виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради правомірно прийняв 28.08.2007 р. рішення № 331, яким надав дозвіл ОСОБА_4 передати в іпотеку квартиру по АДРЕСА_1, користувачами якої є малолітній ОСОБА_10 та неповнолітній ОСОБА_14 (а.с.331). Вищенаведене рішення є чинним.

Беручи до уваги, що при укладенні договору іпотеки квартири ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у власних заявах від 23.08.2007 року вказали, що іпотека квартири укладається з метою отримання кредиту на навчання дітей, що підтверджує укладення договору іпотеки в інтересах сімї, до членів якої відносяться малолітній ОСОБА_10 та неповнолітній ОСОБА_3, не суперечить їхнім інтересам, діти будуть забезпеченні житлом у разі його відчуження, а також враховуючи те, що рішення органу опіки про надання згоди на укладення договору іпотеки не було предметом судового розгляду і на даний час є чинним, тому суд не вбачає підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

Згідно ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінивши всі докази в сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги за первісним позовом є обгрунтованими, доведеними, грунтуються на вимогах закону, а тому підлягають до задоволення.

В ході розгляду справи позивачі за зустрічним позовом не довели обставин на які вони посилались як на підставу заперечень по первісному позову та підставу вимог за зустрічним позовом, а тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, ст. ст. 9, ч.1 ст. 33, ч.3 ст. 35, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 526, 530, ч.1 ст. 575, 610, 1049, 1054 ЦК України, суд,

в и р і ш и в :

первісний позов задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VOJ3GA00000019 від 29 серпня 2007 року, укладеним між закритим акціонерним товариством КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 в розмірі 150282 грн. 55 коп., що еквівалентно 18808,83 долари США, ( в тому числі 16669,45 долари США -заборгованість за кредитом; 1574,38 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 282,32 -заборгованість по комісії за користування кредитом; 282,68 -пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором), звернути стягнення на предмет іпотеки, відповідно до іпотечного договору №VOJ3GA00000019 від 29 серпня 2007 року, укладеним між закритим акціонерним товариством КБ «Приватбанк»та ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_4, а саме на квартиру загальною площею 47,6 кв.м., що знаходиться за по АДРЕСА_1, Волинської області, шляхом продажу квартири Публічним акціонерним товариством КБ «Приватбанк»з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру, а також наданням всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки, з початковою ціною продажу квартири на рівні 101000 грн.00 коп.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10 з квартири по АДРЕСА_1, Волинської області.

Стягнути із ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" по 536 грн. 71 коп. судового збору.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене сторонами до апеляційного суду Волинської області через Володимир-Волинський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: А.А Каліщук