Постанова № 29124771, 05.02.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2013 р. Справа № 5004/726/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М.,суддів:Воліка І.М., Коваленко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (відповідач-1)на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 р. (залишено без змін рішення господарського суду Волинської області від 28.08.2012 р.)у справі№ 5004/726/12 господарського суду Волинської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (відповідач-1); 2. Волинського обласного благодійного фонду "Ліки" (відповідач-2)третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаПриватний вищий навчальний заклад "Міжнародний Науково-Технічний Університет імені Академіка Юрія Бугая"провизнання недійсним договору пожертви від 10.05.2005 р., визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.08.2006 р., визнання права власності, витребування з чужого незаконного володіння майна,за участю представників: від позивачаСєтов М.О.від відповідача-1не з'явивсявід відповідача-2не з'явивсявід третьої особиСєтов М.О.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Волинської області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" (далі - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (далі - ТОВ "Освіта-Плюс") та до Волинського обласного благодійного фонду "Ліки" про, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнання недійсним договору пожертви від 10.05.2005 р., укладеного між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Волинським обласним благодійним фондом "Ліки", посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Дунаєвою Ю.О., зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 665; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.08.2006 р., укладеного між Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" та ТОВ "Освіта-Плюс", посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В.В., зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 3518; визнання за ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" права власності на нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3; витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Освіта-Плюс" нежитлового приміщення площею 645,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3; виселення ТОВ "Освіта-Плюс" з зазначеного нежитлового приміщення.

Рішенням господарського суду Волинської області від 28.08.2012 р. у справі № 5004/726/12 (суддя Слободян П.Р.) позов задоволено повністю, визнано недійсним договір пожертви від 10.05.2005 р., укладений між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Волинським обласним благодійним фондом "Ліки", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Дунаєвою Ю.О., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 665; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 02.08.2006 р., укладений між Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" та ТОВ "Освіта-Плюс", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В.В., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 3518; визнано за ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" право власності на нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3; витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ "Освіта-Плюс" та виселено останнє з нежитлового приміщення площею 645,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Огороднік К.М., судді Бригинець Л.М., Тимошенко О.М.) рішення господарського суду Волинської області від 28.08.2012 р. у справі № 5004/726/12 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Волинської області від 28.08.2012 р. та з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 р. у справі № 5004/726/12, ТОВ "Освіта-Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати вказані судові акти та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.01.2013 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято касаційну скаргу ТОВ "Освіта-Плюс" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги в судовому засіданні на 05.02.2013 р. о 10 год. 25 хв.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 04.02.2013 р. № 02-05/34 для розгляду справи № 5004/726/12 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Демидова А.М., судді Волік І.М., Коваленко С.С.

До Вищого господарського суду України 05.02.2013 р. від позивача та від третьої особи у справі надійшли письмові відзиви на касаційну скаргу.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористались.

Заслухавши представника позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами з посиланням на протокол № 1 Установчих зборів засновників ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" від 15.06.2001 р., ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" створено за рахунок внесків засновників, зі статутним фондом 3 231 035,00 грн., а саме:

- засновником Закритим акціонерним товариством "Міжнародний науково-технічний університет" було внесено приміщення технікуму, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3, загальною площею 619,7 кв.м., вартістю 190 700,00 грн., та приміщення дитячого садку, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, загальною площею 2 485,1 кв.м., вартістю 552 438,00 грн. (частка складає 23% статутного фонду);

- засновником Бугаєм Юрієм Миколайовичем внесено об'єкт інтелектуальної власності вартістю 1 357 035,00 грн. (частка складає 42% статутного фонду);

- засновником Стеценком Григорієм Семеновичем внесено об'єкти інтелектуальної власності вартістю 1 130 862,00 грн. (частка складає 35% статутного фонду).

На посаду ректора ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" вирішено призначити Стеценка Григорія Семеновича (далі - Стеценко Г.С.).

Статут ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" зареєстровано виконавчим комітетом Луцької міської ради 25.07.2001 р., видано Свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" з місцем знаходження: м. Луцьк, вул. Гетьмана Сагайдачного, 3.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що нежитлові приміщення в місті Луцьку по вул. Сагайдачного, 6, загальною площею 2 485,1 кв.м.,та по вул. Електроапаратній, 3, загальною площею 619,7 кв.м., 20.05.2004 р. за актом прийому-передачі були передані на баланс ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету".

Колегією суддів касаційної інстанції визнається вірним висновок судів попередніх інстанцій, зроблений з урахуванням положень ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", в редакції, чинній на момент передачі позивачу зазначеного майна, а також пунктів 5.1, 5.2.1 статуту ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету", що позивач - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету", набув право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, 10.05.2005 р. між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" як пожертвувачем в особі ректора Стеценка Г.С. та Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" як обдаровуваним в особі директора Стеценко Надії Дем'янівни (далі - Стеценко Н.Д.) укладено договір пожертви, предметом якого є учбовий корпус (літера А-3) площею 645,5 кв.м., що знаходиться у місті Луцьку, по вул. Електроапаратній, 3. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Дунаєвою Ю.О. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 665.

На підставі вказаного договору КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" здійснено реєстрацію права власності Волинського обласного благодійного фонду "Ліки" на зазначене нежитлове приміщення (витяг № 8004963 від 09.08.2005 р.).

В подальшому, 02.08.2006 р., між Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" в особі директора Стеценко Н.Д. як продавцем та ТОВ "Освіта-Плюс" в особі директора Салової О.О. укладено договір купівлі-продажу учбового корпусу (літера А-3) площею 645,5 кв.м., що знаходиться у місті Луцьку по вул. Електроапаратній, 3, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В.В., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 3518. Купівлю-продаж нежитлового приміщення, згідно з п. 2.1 договору, здійснено за 387 300,00 грн.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25188564 від 01.02.2010 р. КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" право власності на гуртожиток "А-4" за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3 зареєстровано за ТОВ "Освіта-Плюс".

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що Стеценко Г.С., як ректор ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету", відчужив передане до статутного фонду ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" нежитлове приміщення на користь ТОВ "Освіта-Плюс", засновником якого він є, чим, за твердженням позивача, порушив вимоги ч. 3 ст. 238 ЦК України.

Місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що Стеценко Г.С., перебуваючи на посаді ректора ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" на момент укладення оскаржуваних договорів, діяв як виконавчий орган цього товариства, був представником вказаного товариства і міг укладати оскаржувані договори на підставі пункту 8.24.2 статуту ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету".

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку, що оскаржуваний договір було укладено всупереч інтересам ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету", що призвело до позбавлення учбового закладу гуртожитку та поставило під загрозу можливість здійснення статутної діяльності позивачем.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, законодавець визначив в якості вимог до вчиненого правочину, зокрема, його відповідність його змісту (що включає зазначення на права та обов'язки за правочином та осіб - учасників правочину), а також його відповідність дійсному волевиявленню учасника правочину.

Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України, визнається судом недійсним.

Передумовою для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України є встановлення умислу в діях представника, тобто коли представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому, не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Відповідно до приписів статей 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Представництвом, відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Інститут представництва передбачає певні законодавчі обмеження. Так, відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що суди попередніх інстанцій, з посиланням на матеріали справи, норми статей 92, 215, 232, 237, 238 ЦК України, дійшли вірного висновку, що правочин має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, а відтак при укладенні оскаржуваних договорів Стеценко Г.С. діяв всупереч інтересам ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету".

Колегією суддів касаційної інстанції визнається, що місцевий та апеляційний господарські суди, врахувавши норми статей 321, 330, 388, 392 ЦК України, дійшли вірного висновку що ТОВ "Освіта-Плюс" не є добросовісним набувачем спірного майна, а тому правомірно задовольнили позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно, а також вимоги про його витребування з незаконного володіння ТОВ "Освіта-Плюс".

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо позовної давності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" та правомірно задовольнили позов.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, та правомірно задоволено позов повністю.

У свою чергу, висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України.

Твердження оскаржувача про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 р. та рішення господарського суду Волинської області від 28.08.2012 р. у справі № 5004/726/12 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

С.С. Коваленко