Постанова № 29123954, 22.01.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2013 р. Справа №805/70/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10 год. 59 хв.

Час прийняття постанови - 10 год. 43 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І.

при секретарі судового засідання Ковальському А.В.,

за участю:

представника позивача - Толмачової А.М.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені у розмірі 7843,84 гривень,

В С Т А Н О В И В:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені у загальному розмірі 7843,84 гривень.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач у порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.01.2007 року за № 70 не виконав нормативи по створенню робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Згідно звіту Форма № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, наданого відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 9 осіб, тобто повинен бути працевлаштований 1 інвалідів. Фактично не працювало жодного інваліда.

Таким чином, відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році у розмірі 7861,11 гривень. Відповідачем частково сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 400 гривень, залишкова сума санкцій - 7461,11 гривень. Оскільки відповідач ці санкції не сплатив, йому нарахована пеня у розмірі 382,73 гривень. Виходячи з вищевикладеного просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 7843,84 гривень.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у позовні заяві.

Відповідач у судове засідання призначене на 22 січня 2013 року не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Через канцелярію Донецького окружного адміністративного суду надав клопотання про розгляд справи без його участі. Додатково зазначив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

Частиною 3 статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення у зв'язку з визнанням адміністративного позову ухвалюється за правилами, встановленими статті 112, 113 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно вимог статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.

Таким чином, суд приймає визнання адміністративного позову, оскільки ці дії відповідача не суперечать закону і не порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси, та приймає постанову про задоволення адміністративного позову.

Повно та всебічно дослідивши всі обставини даної справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом № 16 від 01.03.2007 директора Фонду соціального захисту інвалідів, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, підзвітне і підконтрольне йому та утворюється для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики.

Згідно п. 3 зазначеного Положення, одним із завдань Фонду соціального захисту інвалідів є контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - підприємства), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Також, відповідно до п. п. 3 п. 4 цього Положення Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені, а також відповідно до п. п. 3 п. 5 Положення має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 «Положення про робоче місце та про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване робоче місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальними оснащеннями та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року у випадках, передбачених законодавством, власник зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Згідно п. п. 5, 10-14 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів», підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Аналіз вищевказаних норм Закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, покладено обов'язок :

по перше - виділити та створити робочі місця для працевлаштування інвалідів;

по друге - надавати державній службі зайнятості щомісячну інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

по третє - якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Судом встановлено, що відповідач перебуває на обліку в Донецькому обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, як фізична особа, яка в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно форми 10-ПІ «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2011 рік, що надавався відповідачем до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2011 році становила 9 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві - 0 особа, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановлено ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 1 осіб.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України від 01.03.1991 року №803-XII «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.

Згідно відповіді Донецького міського центру зайнятості від 10.01.2013 №02/117 ОСОБА_3 не надавала звіти за формою З-ПН «Звіт про наявність вакансій» відносно вільних робочих місць, які передбачені для працевлаштування інвалідів.

Тобто, відповідачем не було виконано обов'язку по щомісячному інформуванню щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів, чим порушено вимоги частини 4 статті 20 Закону України від 01.03.1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2011 року у справі К-36484/10.

У звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік відповідач визначив суму адміністративно-господарських санкцій до сплати у розмірі 7861,11 грн. (а.с. 7).

Позивачем зазначено про те, що відповідач добровільно сплатив суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 400,00 грн.

Отже, несплачена відповідачем сума адміністративно-господарських санкцій склала 7461,11 грн.

Відповідачем, у встановлений ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу), не були сплачені адміністративно-господарські санкції, що дає підстави для нарахування пені відповідно до ст. 20 вищезазначеного Закону і п. 4 Порядку, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення.

Таким чином, станом на 24 грудня 2012 року розмір нарахованої пені становить 382,73 грн., що підтверджується відповідним розрахунком, наданим позивачем (а.с. 10).

Враховуючи вищевикладене, суд визнає позовні вимоги обгрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 94 КАС України, судові витрати з відповідача не підлягають стягненню.

Керуючись ст. ст. 18, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 16 Закону України «Про охорону праці», ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», ст. ст. 8 - 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 121, 158-163, 167, 185, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені у розмірі 7843,84 гривень - задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1 на користь Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що знаходиться за адресою 83073, м. Донецьк, вул. Університетська, 91, код ЄДРПОУ 13492430 адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році в сумі 7461 (сім тисяч чотириста шістдесят одна) грн. 11 (одинадцять) коп. та пеню в сумі 382 (триста вісімдесят дві) грн., 73 (сімдесят три) коп.

Постанова прийнята та підписана у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошена в судовому засіданні 22 січня 2013 року в присутності представника позивача.

Повний текст постанови складений 28 січня 2013року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бабіч С.І.