Постанова № 29116017, 28.01.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

28 січня 2013 року Справа № 1170/2а-3882/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту постанови - позивач) звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС (далі по тексту постанови - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0001350171 від 14.06.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 11.05.2012 по 24.05.2012 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 року. За результатами проведеної перевірки було складено акт від 31.05.2012 року за №169/17-1/НОМЕР_1, яким позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 30331,91 грн. за порушення п.п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту 14.06.2012 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001350171, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 30331,91 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 7582,98 грн..

Підставою донарахування за актом перевірки грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є висновок посадових осіб відповідача про те, що взаємовідносини позивача з ПП «Альянсмашагротранс» є фіктивними, чим порушено приписи господарського та цивільного законодавства, а отже згідно з ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203, ст. 216, ч. 2 ст. 228 ЦК України всі вчинені правочини між даними суб'єктами господарювання є нікчемними. До даних висновку відповідач прийшов використавши під час проведення перевірки акти Ленінської МДПІ у м. Луганську від 24.03.2012 року №375/16-37057712 та від 13.04.2011 року №513/16-37057712, якими встановлено безпідставне формування ПП «Альянсмашагротранс» податкових зобов'язань за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців.

З даними висновками позивач не погоджується, а податкове повідомлення-рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача у судове засідання 28 січня 2013 року не з'явився, в матеріалах адміністративної справи міститься його клопотання про слухання справи у порядку письмового провадження /а.с.99/.

Представник відповідача у судове засідання 28 січня 2013 року також не з'явився, в матеріалах адміністративної справи міститься його клопотання про слухання справи у порядку письмового провадження /а.с.103-104/. Крім того, з наданих до суду письмових заперечень вимоги позову не визнав та пояснив, що відповідачем проведено виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства. якою встановлено, що правочини між позивачем та ТОВ «Альянсмашагротранс» (код ЄДРПОУ 37057711) здійсненні без мети настання правових наслідків. Вказане свідчить про відсутність розумної економічної мети господарської діяльності ТОВ «Алькогрупп», крім надання податкової вигоди контрагентам.

Отже, перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з ПП «Альянсмашагротранс» та ТОВ «Альконгруп» є фіктивним правочином, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Позивачем сплачувались кошти вказаним контрагентам без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Таким чином, позивачем в порушення вимог п.177.4 ст.177 Податкового Кодекс України від 02.12.2010 року №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), завищено валові витрати від здійснення господарської діяльності за 2011 р. на суму 179305,95 грн.. Враховуючи це, фактично понесені валові витрати за перевіряємий період, а саме за 2011 рік, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами становлять 3655573,74 грн. /а.с.74-77/.

Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства (надалі КАС) України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, адміністративний суд вирішив розгляд справи не відкладати та розглянути її у порядку письмового провадження.

Дослідивши долучені сторонами до справи документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд приходить до наступних висновків.

ФОП ОСОБА_1 зареєстрована 17.08.2006 року Виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради та перебуває на податковому обліку в Кіровоградській ОДПІ, є платником податку на додану вартість.

Встановлено, що в період з 11.05.2011 р. по 24.05.2011 р. посадовою особою відповідача, на підставі пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77 Податкового кодексу (надалі - ПК) України від 02.12.2010 р. за №275-УІ (зі змінами та доповненнями), відповідно до направлення від 11.05.2012 р. №245/17-1, виданого Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС та плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ОСОБА_1 вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт №169/17-1/НОМЕР_1 від 31.05.2012 року /а.с.6-43/.

Згідно висновків даного акту, перевіркою встановлено порушення. зокрема, пункту 177.4 статті 177 ПК України, у зв'язку з чим донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 рік в сумі 30331,91 грн..

На підставі вказаного, 14 червня 2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001350171, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 30331,91 грн. основного платежу, та 7582,98 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями /а.с.5/.

Надаючи правову оцінку оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.06.2012 р. №0001350171, адміністративний суд зазначає наступне.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: 1) дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; 2) дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: 1) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; 2) придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.199.1 ст.199 ПК України, у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п.201.6. ст.201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Частинами 2 та 3 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи на підтвердження факту отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Згідно реєстраційних даних, видами діяльності позивача є: - агломерація кам'яного вугілля; - агломерація лігніту; - добування та агломерація торфу; - оптова торгівля паливом; - діяльність автомобільного вантажного транспорту; - організація перевезень вантажів.

Судом встановлено, що позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП «Альянсмашагротранс». Зокрема, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено з ПП «Альянсмашагротранс» (Постачальник) договір поставки №5/01-01 від 05.01.2011 року, згідно якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця вугільну продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти даний товар та оплачувати його на умовах, визначених даним договором /а.с.53-54/. Також, позивачем (Покупець) та ПП «Альянсмашагротранс» (Постачальник) 20.01.2011 р. укладено договір поставки №20/01-11, згідно якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця вугільну продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти даний товар та оплачувати його на умовах, визначених даним договором /а.с.51-52, 70/.

Факт придбання ФОП ОСОБА_1 у ПП «Альянсмашагротранс» в лютому 2011 р. товару та виконання сторонами своїх зобов'язань за вказаними договорами підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме: актами приймання-передачі /а.с.55, 62, 67/, рахунками-фактура /а.с.56, 61/, видатковими накладними /а.с.57, 60, 65/, податковими накладними /а.с.59, 64, 72, 73/, рахунками /а.с.66/.

Позивачем за отриманий від постачальника товар перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Альянсмашагротранс» вартість товару, про що свідчать копії платіжних доручень /а.с.109-121/.

До того ж, позивачем, на підтвердження отримання ним зазначеного товару надано суду копії вантажних накладних, які свідчить про транспортування залізницею отриманого позивачем товару згідно договорів поставки /а.с.58. 63, 71/.

Відповідно до п.п.14.1.179 та п.п.14.1.181 ПК України, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Отримані позивачем від ПП «Альянсмашагротранс» податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 ПК України, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо придбання позивачем у ПП «Альянсмашагротранс» вугільної продукції, згідно договорів поставки, є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення в лютому 2011 року даних господарських операцій.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України та правовідносин позивача з ПП «Альянсмашагротранс» вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання умов договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару (робіт, послуг), використання його в господарській діяльності, що підтверджується й самим актом перевірки, де 20 сторінці акту зазначено, що в ході перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснювала реалізацію пічного палива на підставі договорів бюджетним установам згідно тендерної комісії. Згідно даних договорів ФОП ОСОБА_1 здійснила поставку пічного палива в повному обсязі.

Також, адміністративний суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські договори між позивачем та ПП «Альянсмашагротранс» є нікчемними.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України).

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт відповідача від 30.05.2012 року №169/17-1/НОМЕР_1 не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, з урахуванням пп.4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.

Відповідно до ст.83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того встановлено, що висновку акту перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ґрунтується на підставі висновків іншого акту перевірки ПП «Альянсмашагротранс» від 13.04.2011 р. №513/16-37057712 та від 24.03.2012 р. №375/16-37057712.

З цього приводу суд зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів суб'єкта господарювання, необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, та для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій. До того ж, суд враховує, що відповідачем обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, судові витрати у розмірі 379,15 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0001350171 від 14 червня 2012 року.

3. Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 з Державного бюджету України судові витрати по справі, що складаються із судового збору в сумі 379 грн. 15 коп..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько