Рішення № 29108812, 29.01.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 року справа № 5020-1402/2012

Суддя господарського суду міста Севастополя Харченко І.А., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Піца Максімус»

(99055, м.Севастополь, пр.Генерала Острякова,246, кв.23

ідентифікаційний код: 37110422)

до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

(99000, АДРЕСА_1,

ідентифікаційний код:НОМЕР_1)

Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2

(99000, АДРЕСА_2

ідентифікаційний код:НОМЕР_2)

про розірвання договору оренди нежитлового приміщення та

зобов'язання звільнити приміщення

за участю представників:

Позивача (ТОВ «Піца Максімус») - Єсауленка П.М.- представник, довіреність б/н від 14.12.2012;

Відповідача-1 (ФОП ОСОБА_1) - ОСОБА_1, паспорт серія НОМЕР_3, виданий Ленінським РВ УМВС України в м.Севастополі від 12.01.2000;

Відповідача-2 (ФОП ОСОБА_2) - ОСОБА_4- представник, довіреність № 1794 від 25.12.2012.

Суть спору:

14.12.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю «Піца Максімус» (далі - Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) із позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, Відповідач - 1), та Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, Відповідач - 2) про розірвання договору оренди нежитлового приміщення та зобов'язання звільнити приміщення

Позовні вимоги, з посиланням на статтю 651 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що незважаючи на існування та дійсність укладеного між Позивачем та Відповідачем-1 договору оренди нерухомого майна, Відповідач-1 уклав з Відповідачем-2 договір оренди майна, яке є предметом договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем-1.

Ухвалою суду від 17.12.2012 порушено провадження у справі та в порядку підготовки справи до розгляду зобов'язано сторони надати суду докази, необхідні для своєчасного та правильного розгляду справи.

Ухвалою суду від 10.01.2013 розгляд справи відкладено на 29.01.2013 в порядку статті 77 господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 29.01.2013 представник Позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав у ньому викладених та наполягав на його задоволенні.

Представник Відповідача - ФОП ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Позивач не є стороною договору, укладеного між Відповідачами, а тому не може вимагати у судовому порядку розірвати договір, вважає, що права Позивача ніякім чином зі сторони Відповідачів не порушувались. Також зазначив, що оскільки Позивач не є власником спірного майна, то й вимагати у судовому порядку зобов'язати ФОП ОСОБА_2 звільнити його не має права. Крім того, вважає, що на час розгляду справи судом відсутній предмет спору, оскільки дія договору оренди, укладеного між Відповідачами 01.04.2012 припинена 31.12.2012, а тому просив припинити провадження по справі.(арк. с 46-47).

Відповідач ФОП ОСОБА_1 правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України не скористався та відзив на позов не надав, проте у судовому засіданні позов не визнав та підтримав позицію представника Відповідача -1, просив припинити провадження по справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України суд вирішив розглядати справу за наявними в ній матеріалами у відсутність відзиву Відповідача-2.

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2012 між Позивачем та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди (далі - Договір 1), пунктом 1.1. якого Орендодавець (ФОП ОСОБА_1) передає, а Орендар (Позивач) приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, торгівельну точку загальною площею 44,7 кв.м., розташоване за адресою: 99007, АДРЕСА_3 (далі - об'єкт) (арк. с 21).

Відповідно до пункту 5.2. Договору-1 Орендодавець (ФОП ОСОБА_1) зобов'язався не здійснювати дії, які могли би перешкоджати Орендарю (Позивач) користуватися орендованим майном.

Строк дії договору встановлено до 31.12.2012.

01.04.2012 між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди (далі - Договір 2), відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець (ФОП ОСОБА_1) передає, а Орендар (ФОП ОСОБА_2) приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, торгівельну точку загальною площею 44,7 кв.м., розташоване за адресою: 99007, АДРЕСА_3.

Строк дії Договору 2 встановлено до 31.01.2012.

Таким чином, Відповідач-1, незважаючи на те, що станом на 01.04.2012 Договір-1 був дійсним, передав Відповідачу-2 право користування об'єктом, який є предметом Договору 1.

Позивач вважає, що укладаючи Договір 2, Відповідачами грубо порушені виключні права Позивача на одноосібне користування орендованим майном за Договором 1, що й стало підставою звернення Позивача до суду з вимогою до Відповідачів про розірвання укладеного між ними договору оренди нежитлового приміщення та зобов'язання ФОП ОСОБА_2 звільнити орендоване приміщення.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провівши оцінку наданим доказам, заслухав представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між Відповідачами договір є договором оренди.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського Кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з наданих до справи матеріалів суд не вбачає ознак недійсності Договору-2.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зі змісту даної статті вбачається, що вимагати у судовому порядку розірвання договору можуть лише сторони, між якими було укладено цей договір. Проте Позивач не є стороною у Договорі 2.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

1) визнання наявності або відсутності прав;

2) визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

3) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

4) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

5) присудження до виконання обов'язку в натурі;

6) відшкодування збитків;

7) застосування штрафних санкцій;

8) застосування оперативно-господарських санкцій;

9) застосування адміністративно-господарських санкцій;

10) установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

11) іншими способами, передбаченими законом.

Суд при вирішенні спору не може застосувати способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 Цивільного Кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України, та не випливають із положень законодавства.

У даній справі Позивач просить суд розірвати Договір 2, укладений між Відповідачами та зобов'язати Відповідача-2 звільнити орендоване приміщення. Позовні вимоги в цій частині в суді не уточнювались та не змінювались.

Оскільки судом встановлено, що Позивач не є стороною Договору 2, суд вважає, що він не може захищати своє нібито порушене право у такий спосіб.

Отже, суд встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

На підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову залишаються за Позивачем.

Керуючись статтями 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складено 31.01.2013

Суддя І.А. Харченко

Розсилка (просотю):

ТОВ «Піца Максімус»

99055, м.Севастополь, пр.Генерала Острякова,246, кв.23

ФОП ОСОБА_1

99000, АДРЕСА_1,

ФОП ОСОБА_2

99000, АДРЕСА_2