Постанова № 29106658, 05.02.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2013 року 2а-6334/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕСТМ"

до

Державної податкової інспекції в Обухівському Київської області Державної податкової служби

про

визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕСТМ" (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському Київської області Державної податкової служби про визнання незаконними дій Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби щодо визнання правочинів між ТОВ "ЛЕСТМ" та ТОВ "Фірма Астейт" за грудень 2011 року такими, що порушують публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчиненими удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, такими, що мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, визнання відсутності у Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби повноважень по визнанню правочинів такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, а також визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 жовтня 2012 року №0001642301/2689.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість та про нікчемність, фіктивність господарських операцій з ТОВ "Фірма Астейт" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов’язання своїх контрагентів ТОВ "ЛЕСТМ" не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. Крім того позивач зазначив, що чинне законодавство України не містить жодної норми з вимогою до суб'єкта господарювання вчиняти контроль за діяльністю своїх контрагентів та відповідати за їх зобов'язаннями. З цих підстав просить позов задовольнити.

У письмових запереченнях, наданих до суду, Відповідач проти позову заперечує та просить суд в задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що правочин, укладений між позивачем та його контрагентом є нікчемним, оскільки контрагент позивача не надавав посередницькі послуги, а договір укладений без реального настання правових наслідків, з метою заниження об’єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, дії податкового органу щодо визнання правочину нікчемним між позивачем та його контрагентом повністю відповідають чинному законодавству, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийнято у відповідності до вимог податкового законодавства.

05 лютого 2013 року позивач та представник відповідача подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що у вересні 2012 року посадовою особою ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕСТМ" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "Фірма Астейт" за грудень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 3079/22-03/13702169 від 04.10.2012 року.

Посадова особа податкового органу за результатами перевірки дійшла висновку про порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.7, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2011 року на загальну суму 17950 грн.

На підставі висновків Акту перевірки № 3079/22-03/13702169 від 04.10.2012 року Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0001642301/2689 від 18 жовтня 2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" у розмірі 22437,50 грн., з яких: 17950 грн. - за основним платежем; 4487,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемним правочин між ТОВ "ЛЕСТМ" та ТОВ "Фірма Астейт", а також податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище порушення пов’язані з придбанням позивачем у ТОВ "Фірма Астейт" посередницьких послуг з пошуку вантажного автомобільного транспорту.

Так, судом встановлено, що підставою встановлення висновків про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ "Фірма Астейт" та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є Акт перевірки від 13.07.2012 року № 2424/22-4/37451016 "Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Фірма Астейт" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за грудень 2011 року", який був складений ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Так, зазначеною перевіркою було встановлено, що у ТОВ "Фірма Астейт" при здійсненні фінансово-господарських операцій мали місце порушення вимог ст. 203, ст.215, ст. 216 Цивільного кодексу України, зокрема, в момент вчинення правочинів з суб’єктами господарської діяльності, недотримувались вищезазначених статей.

Крім того, в даному Акті перевірки зазначено, що перевіркою не підтверджується поставка товарів (робіт, послуг) від постачальника до ТОВ "Фірма Астейт" в грудні 2011 року та відповідно відсутні поставки товарів (робіт, послуг) від ТОВ "Фірма Астейт" до контрагентів-покупців в грудні 2011 року.

Вищенаведене, на думку ДПІ у Печерському районі м. Києва, свідчить про те, що правочини між ТОВ "Фірма Астейт" та контрагентами-покупцями в грудні 2011 року, зазначеним ним у додатку 5 до податкових декларацій з ПДВ "Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю.

Таким чином, посадові особи ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС вважають, що ТОВ "Фірма Астейт" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов’язаних з надання податкової вигоди для третіх осіб.

Враховуючи дані Акта перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 13.07.2012 року № 2424/22-4/37451016, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та ТОВ "Фірма Астейт" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Таким чином, висновок відповідача про нікчемність укладеного правочину між позивачем та ТОВ "Фірма Астейт" ґрунтується на висновках Акта перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 13.07.2012 року № 2424/22-4/37451016.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в листопаді-грудні 2011 року ТОВ "ЛЕСТМ" мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Фірма Астейт", а саме ТОВ "Фірма Астейт" надавало посередницькі послуги ТОВ "ЛЕСТМ" з пошуку вантажного автомобільного транспорту.

Надання вказаних послуг підтверджується наступними документами:

- актами прийому-передачі виконаних робіт: № 45 від 16.11.2011 року на загальну суму 24000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 4000,00 грн.; № 64 від 16.12.2011 на загальну суму 18400,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3066,67 грн.; № 72 від 29.12.2011 року на загальну суму 26700,00 грн., в т.ч. ПДВ - 4450,00 грн.; № 73 від 30.12.2011 року на загальну суму 38600,00 грн., в т.ч. ПДВ - 6433,33 грн.;

- податковими накладними: № 12 від 16.12.2011 року на суму 24000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 4000,00 грн.; № 13 від 16.12.2011 року на суму 18400,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3066,67 грн.; № 23 від 26.12.2011 року на суму 26700,00 грн., в т.ч. ПДВ - 4450,00 грн.; № 31 від 30.12.2011 року на суму 38600,00 грн., в т.ч. ПДВ - 6433,33 грн.

Оприбуткування послуг від ТОВ "Фірма Астейт" в бухгалтерському обліку позивача відображалося по кредитному рахунку 631 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками".

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом не оспорюється факт надання послуг (робіт) та оплата їх вартості.

Дані обставини підтверджені дослідженими судом актами прийому-передачі виконаних робіт, податковими накладними, виписками з банківських рахунків, копії яких містяться в матеріалах справи.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Фірма Астейт" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв’язку з включенням позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ "Фірма Астейт" у складі ціни придбаних послуг.

При цьому, висновок податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується на висновках Акта перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 13.07.2012 року №2424/22-4/37451016, згідно з яким ТОВ "Фірма Астейт" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов’язаних з надання податкової вигоди для третіх осіб.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Факти надання послуг та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів щодо надання послуг, укладених між позивачем ТОВ "Фірма Астейт", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Фірма Астейт", а також судових рішень щодо визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним товариством недійсним.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв’язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Фірма Астейт" підтверджується наявними у матеріалах справи копіями первинних документів, які складались для певного виду господарської операції - актами прийому-здачі робіт (послуг), податковими накладними.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов’язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що позивач був обізнаний про те, що ТОВ "Фірма Астейт" було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб’єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов’язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в акті перевірки від 04.10.2012 року № 3079/22-03/13702169 суб’єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченим вище правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов’язаності позивача та ТОВ "Фірма Астейт", про відсутність використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про наявність у ТОВ "ЛЕСТМ" наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесення витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Згідно з положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 (з наступними змінами і доповненнями), податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 Цивільного кодексу України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов’язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов’язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб’єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011.

Під час складення акту перевірки від 04.10.2012 року № 3079/22-03/13702169 ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, в основу перевірки покладено висновки Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 13.07.2012 року №2424/22-4/37451016. Первинні документи, надані позивачем, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання правочину нікчемним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту нікчемного правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ "Фірма Астейт" було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2011 року 17950,00 грн.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Податкова накладна, яка наявна в матеріалах справи, містить усі дані стосовно змісту операції з виконання ремонтних робіт, вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ "Фірма Астейт", які засвідчують отримання послуг, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ за грудень 2011 року в сумі 17950,00 грн.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними.

Якщо контрагент позивача - ТОВ "Фірма Астейт" не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо контрагента позивача. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку права на віднесення сплачених (нарахованих) ним відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов’язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем вимог ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕСТМ" - задовольнити.

Дії Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби щодо визнання правочинів між ТОВ "ЛЕСТМ" та ТОВ "Фірма Астейт" за грудень 2011 року такими, що порушують публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчиненими удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, такими, що мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, - визнати протиправними.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 18 жовтня 2012 року №0001642301/2689.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕСТМ" сплачений судовий збір у розмірі 224 (двісті двадцять чотири) грн. 38 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.