Постанова № 29106611, 04.02.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2013 року 2а-6264/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "СТЕДІ"доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "СТЕДІ" (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 грудня 2012 року №0000412202 та №0000402202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, договори, укладені з ТОВ "ТПК "Техномашпостач", не можуть вважатися нікчемними, так як контрагент зареєстрований як юридична особа; укладені угоди мали реальний характер - товар поставлений контрагентом у повному обсязі та оплачений позивачем, ці факти підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності. Таким чином, позивач вважає, що він правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, тому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення.

У письмових запереченнях, наданих до суду, Відповідач проти позову заперечує та просить суд в задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що правочин, укладений між позивачем та його контрагентом є нікчемним, оскільки контрагент позивача не поставляв товар, а договір укладений без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

04 лютого 2013 року представники позивача та відповідача подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Приватне підприємство "СТЕДІ" є юридичною особою, що зареєстрована Виконавчим комітетом Броварської міської Ради народних депутатів 25.02.2004 року, як платник податків перебуває на обліку в Броварській ОДПІ Київської області ДПС з 03.03.2004 року за № 1395.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: лісопильне та стругальне виробництво;просочування деревини; виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів; виробництво меблів для офісів та підприємств торгівлі; виробництво кухонних меблів; виробництво інших меблів; діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, в листопаді 2012 року посадовою особою Броварської ОДПІ Київської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства "СТЕДІ" з питань достовірності нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість в частині взаємовідносин з ТОВ "ТПК "Техномашпостач" за період з 01.02.2011 року по 09.11.2012 року, за результатами якої складено Акт від 20.11.2012 року № 869/22-2/32832001 (надалі - Акт перевірки).

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог:

- згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону правочин, укладений між ПП "СТЕДІ" та ТОВ "ТПК "Техномашпостач" на загальну суму 451580,90 грн., у т.ч. ПДВ - 90316,18 грн. Вказані правочини порушують публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VІ, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в розмірі 90316,18 грн., в т.ч. за лютий 2011 року на суму 10752 грн., за березень 2011 року на суму 23764 грн., за квітень 2011 року на суму 28699,38 грн., за травень 2011 року на суму 4096 грн., за червень 2011 року на суму 23004,80 грн.;

- п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-VІ, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 110134 грн., в тому числі за І квартал 2011 року в сумі 43145 грн., за ІІ квартал 2011 року в сумі 66989 грн.

Як вбачається з Акту перевірки, перелічені порушення пов'язуються з придбанням позивачем у ТОВ "ТПК "Техномашпостач" товару, а саме: контрагент позивача зобов'язувався виготовити, поставити та передати у власність позивача двері дерев'яні, одно стулкові, глухі, дверна коробка 100 мм, лиштва з обох сторін.

За податковими накладними, отриманими від контрагента позивачем віднесено до складу податкового кредиту за лютий-червень 2011 року суму сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг.

Проте, податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за вказаним контрагентом та.

Даного висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

Як встановлено судом, підставою для встановлення податковим органом порушень з боку позивача послугували висновки Акту перевірки від 05.10.2012 року №282/7/23-1/36803875 "Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських відносин їх реальності та повноти відображення показників ПДВ в обліку ТОВ "ТПК "Техномашпостач" з підприємствами-покупцями та постачальниками за період червень2011 року - червень 2012 року", який був складений Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС.

Так, зазначеною перевіркою було встановлено, що у ТОВ "ТПК "Техномашпостач" при здійсненні фінансово-господарських операцій мало місце порушення ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, зокрема, було встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ "ТПК "Техномашпостач" господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а тому усі операції купівлі-продажу ТОВ "ТПК "Техномашпостач" не спричиняють настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

У зв'язку з цим, ТОВ "ТПК "Техномашпостач" не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій.

Отже, зазначені правочини відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Таким чином, посадові особи Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС вважають, що ТОВ "ТПК "Техномашпостач" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з надання податкової вигоди для третіх осіб.

Враховуючи дані Акту перевірки Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС від 05.10.2012 року №282/7/23-1/36803875, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та ТОВ "ТПК "Техномашпостач" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Таким чином, на думку посадової особи податкового органу, ТОВ "ТПК "Техномашпостач" здійснювало господарську діяльність, отримуючи товари та послуги від підприємств, що мають ознаки "фіктивності" та постачало "псевдо" товари та послуги ПП "СТЕДІ", а тому постачальник позивача створене та здійснює фінансово-господарську діяльність з метою прикриття незаконної діяльності підприємств реального сектору економіки, створюючи незаконний податковий кредит своїм контрагентам та створює умови для недоотримання коштів державним бюджетом України.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ "ТПК "Техномашпостач", посадова особа податкового органу також дійшла висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та безпідставне віднесення до складу витрат витрати на покупку товарно-матеріальних цінностей

На підставі встановлених в Акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочинів, укладених між ПП "СТЕДІ" та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", Броварською ОДПІ Київської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000412202 від 04.12.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 90317 грн., з яких: 90316 грн. - за основним платежем; 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- № 0000402202 від 04.12.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 107316 грн., з яких: 107315 грн. - за основним платежем; 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

Не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ПП "СТЕДІ" та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", а також податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій між позивачем та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "ТПК "Техномашпостач", а також належним чином засвідчені копії договорів, актів наданих послуг, банківські виписки з особового рахунку, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі товарно-матеріальних цінностей. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "ТПК "Техномашпостач" товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "ТПК "Техномашпостач" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ "ТПК "Техномашпостач", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "ТПК "Техномашпостач", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаним підприємством недійсними.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ "ТПК "Техномашпостач" щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків при придбанні та продажу товару не приймається судом до уваги, з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб ТОВ "ТПК "Техномашпостач" не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагента від сплати податків.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", є безпідставним та не підтверджений документально.

Відносно тверджень податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат здійснених у зв'язку з виконанням правочинів і до податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаних товарів, суд зазначає наступне.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем ТОВ "ТПК "Техномашпостач" в оплату за поставлений товар, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення № 0000402202 від 04.12.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 107316 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ "ТПК "Техномашпостач" було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за лютий-червень 2011 року.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Податкові накладні, які наявні в матеріалах справи, містять усі дані стосовно змісту операції з виконання робіт (надання послуг), вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "ТПК "Техномашпостач" не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ "ТПК "Техномашпостач", які засвідчують отримання товарно-матеріальних цінностей, у позивача виникло право на податковий кредит за лютий-червень 2011 року.

Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі товарно-матеріальних цінностей є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента - ТОВ "ТПК "Техномашпостач", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Враховуючі викладені норми чинного законодавства, всебічно розглянувши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Приватного підприємства "СТЕДІ" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 04 грудня 2012 року №0000412202 та №0000402202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "СТЕДІ" сплачений судовий збір у розмірі 1976 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят шість) грн. 33 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.