Постанова № 29104298, 06.02.2013, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/628/13

Провадження № 3/577/189/13

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" лютого 2013 р.

суддя Конотопського міськрайонного суду Сумської області Кравченко В.О. розглянувши матеріали, які надійшли від Конотопської МДПІ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, працює директором ТОВ Будєвромонтаж

за ст. 163-1 ч.1 КУпАП,-

В С Т А Н О В И В :

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 10.01.2013 року ОСОБА_1 інкримінується вчинення правопорушення передбаченого ст.163-1 ч.1 КпАП України, а саме порушення порядку ведення податкового обліку, яке виразилося у заниженні податку на додану вартість за червень 2011 року 10800 грн. внаслідок завищення податкового кредиту по взаємовідносинам по нікчемному правочину з постачальником ТОВ Білдальянс, чим порушено п.185.1 ст.185, п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України.

Як зазначено у протоколі нікчемність правочину встановлена Актом про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Будєвромонтаж з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ Білдальянс від 03.01.2013 року № 3/22-3/36613413.

У судовому засіданні ОСОБА_1 винним себе не визнав та пояснив, що з висновками акту перевірки він не згоден і ніяких правопорушень не вчиняв.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що провадження в справі підлягає закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ст.163-1 ч.1 КпАП України.

Даний висновок зроблений виходячи з наступного.

Так, нікчемність правочину між субєктами господарювання, як зазначив автор розглядуємого адміністративного протоколу, встановлена Актом від 03.01.2013 року N 3/22-3/36613413. Однак, при цьому не враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто субєктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може предявлятися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У звязку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання розяснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобовязання повязує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як зазначено у статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обовязкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

У матеріалах розглядуємої адміністративної справи відсутні докази фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання ТОВ «Будєвромонтаж» та ТОВ «Білдальянс» правочинів.

Таким чином, Конотопською ОДПІ не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у директора ТОВ «Будєвромонтаж» ОСОБА_1 чи його контрагента - ТОВ «Білдальянс», як обовязкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Отже, відсутність умислу, який є складовою суб»єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст.163-1 ч.1 КпАП України, вказує на відсутність складу правопорушення

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Слід зазначити, що посилання в листі додатку до протоколу підписаного В.о. Начальника Конотопської ОДПІ на частину 2 статті 215, частину 1 статті 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

З урахуванням викладеного, провадження в справі підлягає закриттю відповідно до вимог ст.247 ч.1 п.1 КпАП України.

Керуючись: ст.ст. 247 ч.1 п.1, 284 КпАП України,

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.163-1 ч.1 КпАП України у звязку з відсутністю складу правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Конотопський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня винесення.

Суддя:

ОСОБА_2