Рішення № 29100590, 04.02.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.02.13 Справа № 913/42/13-г

Провадження №8/913/42/13-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Марс"", м. Красний Луч Луганської області, -

про стягнення 512 921 грн. 65 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Кіляров А.В. - представник, - довіреність №7/2 від 15.02.12 року;

від відповідача - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар у сумі 502541,29 грн., пені за період з 13.11.12 року по 24.12.12 року у сумі 8650,30 грн. та 3% річних за аналогічний період у сумі 1730,06 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №Т-1396, укладеного між сторонами 01.05.11 року.

Одночасно з пред'явленням позовної заяви від позивача надійшло клопотання про:

1)забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, а саме: на наступні об'єкти нерухомості:

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: у м. Красний Луч, Мікрорайон, 3, 16;

- будівля, що знаходиться за адресою: м. Лисичанськ, вул. Свердлова, 353;

- будівля, що знаходиться за адресою: м. Перевальськ, вул. Дзержинського, 23Б;

2)заборону відповідачу вчиняти дії, спрямовані на відчуження його майна, а саме: наступних об'єктів нерухомості:

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: у м. Красний Луч, Мікрорайон, 3, 16;

- будівля, що знаходиться за адресою: м. Лисичанськ, вул. Свердлова, 353;

- будівля, що знаходиться за адресою: м. Перевальськ, вул. Дзержинського, 23Б;

3)накладення арешту на грошові суми відповідача, що знаходяться на поточному рахунку №2600511873 в ЛОД ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 304007.

На обґрунтування цих клопотань позивач послався на те, що сума позову та наявність заборгованості перед іншими суб'єктами господарювання є досить значними, а відповідач ігнорує свій обов'язок з погашення заборгованості; також, на думку позивача, більшість об'єктів, які знаходилися у власності відповідача, відчуженні, - тому у нього є підстави вважати, що у разі невжиття заходів по забезпеченню позову виконання рішення буде утруднено.

Розглянувши клопотання на стадії порушення провадження у справі, суд відклав їх вирішення по суті (ухвала від 04.01.13 року), керуючись наступним.

Відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду. Забезпечення позову допускається в будь - якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначено у п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 року №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Вищий господарський суд України наголошує на тому, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У п.3 цієї постанови зазначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При вирішенні клопотань позивач суд виходив також з того, що доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 ГПК України, - тобто обов'язковим є подання доказів наявності і фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Як вбачається з обставин справи та наявних у ній доказів, позивач в якості доказів наявності обставин, з якими він пов'язує застосування певного заходу до забезпечення позову, подав до суду лише копії ухвал та рішень господарського суду Луганської області, що свідчать про наявність боргу відповідача перед іншими суб'єктами господарювання, проте ніяких інших документальних доказів (на відчуження майна (об'єктів нерухомості) чи підготовки таких дій, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання та ін.) до суду не подав, - тому судом відкладається вирішення питання щодо задоволення вищевикладеного клопотання, до надання позивачем інших достатнього обгрунтуваних документальних доказів.

Станом на день вирішення даного спору по суті позивач не надав до справи доказів, про які йдеться вище у цьому рішенні, - а тому клопотання про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 21.01.13 року до 04.02.13 року - у зв'язку з неявкою сторін та невиконанням з їх боку вимог суду про надання документів та доказів.

До початку судового засідання 04.02.13 року позивач подав клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою, яке судом задоволено.

У судовому засіданні він подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вих. №б/н від 17.01.13 року), якою поставив суд до відома про те, що відповідач до дня звернення його (позивача) до суду з цим позовом шляхом часткового повернення товару добровільно погасив частку основного боргу у розмірі 1116,90 грн., - у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача: основний борг у сумі 501424,40 грн., пеню у сумі 8650,30 грн. та 3 % річних у сумі 1730,06 грн. (документальні докази часткового погашення боргу надано разом з заявою).

З урахуванням того, що ця заява не суперечить приписам частини 4 ст. 22 ГПК України, судом її прийнято, взято до уваги, що з моменту прийняття даної заяви предметом спору є вказані у ній суми основного боргу, пені і 3% річних, та зазначені зміни враховано при вирішенні спору по суті.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судових слухань, що підтверджується матеріалами справи (том 1, а.с.3-7; том 3, а.с.37-38), у т.ч. письмовим повідомленням оператора поштового зв'язку про вручення уповноваженій особі відповідача ухвали суду про відкладення розгляду цієї справи.

За таких обставин у суду маються достатні підстави для висновку, що ним вжито належних заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання.

Позивач не заперечив проти розгляду справи у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.43,ч.3 ст.22, ст.ст.32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

01.05.11 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) у простій письмовій формі, з протоколом розбіжностей від 01.05.11 року, підписаним обома сторонами (том 1, а.с.22-24), укладено договір поставки №Т-1396, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти алкогольні напої (далі - товар) згідно узгоджених сторонами заявок, а покупець зобов'язується приймати поставлений товар та сплатити сплачувати його вартість відповідно до умов цього договору (п.1.1 договору в редакції протоколу розбіжностей).

Адреси поставок до супермаркетів торгівельної мережі зазначені у Додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною (п.1.2).

"Протокол узгодження асортименту та цін", про який сказано у Додатку №2, також є невід'ємною частиною договору (п.1.3).

Перелік документів, якими супроводжується постачання товару, сторони визначили у п.2.2 договору.

Як вбачається з протоколу узгодження розбіжностей, сторони змінили редакцію п.3.1 основного договору та домовилися, що покупець після прийняття товару та необхідних документів зобов'язаний здійснити оплату за товар у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника впродовж 32-х календарних днів від дня поставки (том 1, а.с.22-24).

Згідно протоколу розбіжностей поставка товару здійснюється постачальником відповідно до узгодженого сторонами замовлення покупця (п.3.2).

Замовлення повинно бути оформлене у друкованому або електронному вигляді, передається постачальнику електронною поштою або особисто (на розсуд постачальника) (п.3.3 договору).

Ціна товару формується на підставі протоколу узгодження асортименту та ціни, узгодженого з покупцем, та може бути змінена виключно за попереднім узгодженням з покупцем за 7 робочих днів до дати зміни ціни (п.4.1 договору).

Як зазначено у п.6.2 договору, оплата товару здійснюється покупцем у строки, вказані у додатку №1. Відрахування строку розпочинається в момент передачі товару та належним чином оформлених супровідних документів.

Згідно п.7.1 договору право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця у момент підписання покупцем товарно-транспортної та видаткової накладних.

За порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені збитки у порядку, визначеному чинним законодавством України (п.8.1).

За порушення строків розрахунку (оплати), передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) від суми заборгованості за кожний день прострочення розрахунків (оплати) (п.8.12 у редакції протоколу узгодження розбіжностей) (том 3, а.с.22-24).

Сторони домовилися, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 01.05.2013 року (п.11.1).

Вивчення судом змісту укладеного сторонами договору показало, що вони досягли домовленостей щодо усіх інших його істотних умов (том 1, а.с.17-21).

Того ж дня, тобто 01.05.11 року, сторони уклали 16 додаткових угод до цього договору, у якій визначили коло осіб покупця, уповноважених ним на отримання товарів від постачальника (том 3, а.с.11-26).

На підтвердження факту належного виконання умов укладеного договору зі свого боку та позовних вимог позивач надав до справи наступні документальні докази:

1)видаткові накладні на відпуск товару (алкогольних напоїв) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марс"" (далі - ТОВ "ТД "Марс"") за період з 30.08.12 року по 11.10.12 року, кожна з який містить підпис працівника відповідача, уповноваженого на отримання товару, скріплений печаткою (штампом), а саме: №24380 від 30.08.12 року на суму 4325,28 грн.; №24385 від 30.08.12 року на суму 207,36 грн.; №24456 від 31.08.12 року на суму 2752,26 грн.; та ін. (том 1, а.с.40-151; том 2, а.с.1-72), - а разом на суму 502541,29 грн.;

2)довіреності (том 2, а.с.73-108).

Позивач стверджує, що відповідач, отримавши товар, у встановлений п.3.1 договору строк не сплатив його вартість, - у зв'язку з чим у нього станом на 24.12.12 року виник борг у сумі 502541,29 грн.

Зазначена обставина стала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

На суму основного боргу 502541,29 грн. він, керуючись умовами договору та чинним законодавством, нарахував:

пеню за період з 13.11.12 року по 24.12.12 року у сумі 8650,30 грн.;

3 % річних за аналогічний період у сумі 1730,06 грн.

З урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог (вих. №б/н від 17.01.13 року) сума основного боргу становить 501424,39 грн. (502541,29 грн. - 1116,90), а не 501424,40 грн., як вказано у вищезгаданій заяві позивача, - а тому загальна сума позову склала 511805,76 грн., з огляду на суд дійшов висновку, що пеня та 3% річних на день подання позову до суду позивачем визначені невірно.

Так, згідно накладним на повернення товару покупцем - постачальнику, - 13.12.12 року покупець (відповідач) повернув постачальнику (позивачу) товар на загальну суму 958,00 грн., у зв'язку з чим сума основного боргу склала 501583,29 грн. (502541,29 грн. - 958,00 грн.), а позивач своєю заявою про зменшення розміру позовних вимог уточнив заявлену до стягнення суму основного боргу.

Таким чином, сума позовних вимог позивачем зменшена до 511805,76 грн. (основний борг 501424,40 грн. + пеня 8650,30 грн. + 3 % річних 1730,06 грн.).

З огляду на викладене він також повинен був здійснити розрахунок пені та 3% річних за період з 13.11.12 року по 13.12.12 року з суми основного боргу 501583,29 грн., а саме нарахувати:

пеню у сумі 6372,57 грн.;

3% річних у сумі 1274,51 грн., - що разом з основним боргом становить 509230,37 грн.

У зв'язку з тим, що 24.12.12 року відповідач погасив частку основного боргу у розмірі 158,70 грн. (136,80 грн. + 21,90 грн.), сума основного боргу на цю дату склала 501424,59 грн. (501583,29 грн. - 158,70 грн.), - з урахуванням чого позивач також повинен був здійснити розрахунок пені та 3% річних за період з 14.12.12 року по 24.12.12 року з суми боргу 501424,59 грн., а саме нарахувати:

пеню у сумі 2260,52 грн.;

3% річних у сумі 452,10 грн.

Суми пені та 3% річних разом за 2 вищезгадані періоди становлять:

пеня - 8633,09 грн. (6372,57 грн. + 2260,52 грн.);

3% річних - 1726,61 грн. (1274,51 грн. + 452,10 грн.) - а разом з основним боргом - 511784,29 грн.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів та вчинення інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Різновидністю правочину є договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦКУ), який є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Договір, укладений між сторонами у справі, належить до договорів купівлі-продажу.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач у справі належним чином виконав вимоги ст.662 ЦК України, - тобто передав покупцеві обумовлену договором кількість товару, - з огляду на що відповідач, отримавши останній, повинен був у визначений договором строк сплатити його вартість.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов'язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Уклавши договір, сторони набули низку прав та зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.д.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання (ч. 1 ст.509 ЦКУ).

Одностороння відмова від зобов'язання є неприпустимою (ст. 525 ЦКУ).

Відповідно до ст.526 ЦКУ (ст.193 ГКУ) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а частиною 1 ст.530 ЦКУ встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з обставин справи та наявних у ній доказів, термін сплати боргу за вищеназваним договором, є таким, що настав.

З огляду на те, що відповідач не вчинив дій, спрямованих на оплату вартості отриманого товару, позивач правомірно звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, але відповідач не у повній мірі сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, тобто припустився порушення зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу пунктів 3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

За загальним правилом, викладеним у частинах 1-3 статті 623 Цивільного кодексу, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення

позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При вирішенні питання про стягнення 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з вищевикладеного, суд здійснив новий розрахунок пені та 3% річних, оскільки позивач їх суми визначив помилково.

Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 Цивільного та ст. 20 Господарського кодексів України.

Оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме: основний борг у сумі 501424,39 грн., пеня у сумі 8633,09 грн. та 3% річних у сумі 1726,61 грн., - з підстав, викладених вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд сплату судового збору покладає на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, а саме: у сумі 10235,69 грн.

Стосовно покладення на позивача витрат по сплаті решти судового збору суд керується наступним.

З обставин справи відомо, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом (вих. №б/н від 24.12.12 року) (том 1, а.с.3-7), безпідставно визначив його загальну суму у розмірі 5129321,65 грн., оскільки на вказану дату відповідач добровільно частково сплатив основний борг у сумі 1116,90 грн., - а тому заява позивача про зменшення суми позовних вимог (вих. №б/н від 17.01.13 року) фактично є заявою про виправлення помилки при визначенні суми основного боргу, - з урахуванням чого сплата решти суми судового збору у розмірі 22,74 грн. (10258,43 грн. - 10235,69 грн.) покладається на позивача.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись з цим позовом до суду, припустився зайвої сплати судового збору.

Так, відповідно до підпункту 1 пункті 2 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.11 року №3674-УІ "Про судовий збір" у разі звернення до господарського суду з позовом майнового характеру (до зазначеної категорії належить спір по цій справі) на користь Державного бюджету підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 (1609,50 грн.) та не більше 60 (64380,00 грн.) мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про Державний бюджет на 2012 рік" (1073,00 грн.).

Позивач на підставі платіжного доручення №509112 від 26.12.12 року сплатив судовий збір у сумі 10260,00 грн. (том 1, а.с.16).

Оскільки ціна позову становить 512921,65 грн., сума судового збору повинна складати 10258,43 грн.

Таким чином, сума зайвої сплати судового збору становить 1,57 грн. (10260,00 грн. - 10258,43 грн.) та підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь платника.

З обставин справи також відомо, що позивач, звертаючись до суду з позовом у даній справі, безпосередньо у ньому виклав клопотання про вжиття заходів забезпечення позову та на підставі підпункту 3 пункту 2 частини 2 ст. 4 вищеназваного Закону згідно платіжному дорученню №508830 від 25.12.12 року (том 1, а.с.15) сплатив судовий збір у сумі 1720,50 грн., хоча відповідно до приписів п/п 3 п.2 ч.2 ст. 4 Закону його слід було сплатити у сумі 1609,50 грн. (1073,00 грн. х 1,5).

Відповідно до ст. 6 Закону "Про судовий збір" судовий збір за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову сплачується лише у разі подання такої заяви до подання позову, - тобто у даному конкретному випадку позивач, заявляючи клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, не повинен був окремо сплачувати судовий збір у розмірі, встановленому п/п 3 п.2 ч.2 ст. 4 названого Закону.

Отже, позивач припустився зайвої сплати судового збору у сумі 1720,50 грн., - який на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону "Про судовий збір" підлягає поверненню платнику з Державного бюджету України.

З урахуванням вищевикладеного загальна сума судового збору, який підлягає поверненню на користь позивача з Державного бюджету України, становить 1722,07 грн. (1720,50 грн. + 1,57 грн.).

З цього приводу судом винесена спеціальна ухвала.

На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,202,205,509,512,514,525-527,530,549,599,610-614,623-625 Цивільного кодексу України, ст.ст.20,179,193 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.43,22,32-34,36,43,44,49,75,82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області -

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марс"", ідентифікаційний код 30092111, яке знаходиться за адресою: юридична: місто Красний Луч, Мікрорайон-3, буд. 16 Луганської області; поштова: місто Луганськ, вул. Лутугинська, 127-"г", - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія", ідентифікаційний код 37310549, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вул.В.Чорновола, 12, - основний борг у сумі 501424 (п'ятсот одна тисяча чотириста двадцять чотири) грн. 39 коп., пеню у сумі 8633 (вісім тисяч шістсот тридцять три) грн. 09 коп., 3% річних у сумі 1726 (одна тисяча сімсот двадцять шість) грн. 61 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 10235 (десять тисяч двісті тридцять п'ять) грн. 69 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Сплату решти судового збору покласти на позивача.

5.У задоволенні заяви позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" від 24.12.2012 року за вих. №б/н - про вжиття заходів забезпечення позову, - відмовити.

У судовому засіданні 04.02.13 року оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 06 лютого 2013 року.

Суддя А.П.Середа