Рішення № 29099285, 23.01.2013, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 1715/15584/12

2/1715/2993/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2013 року Рівненський міський суд Рівненської області

в особі судді : Музичук Н.Ю.

при секретарі : Швець А.Л.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Авангард», третя особа ОСОБА_5, про розірвання договору та стягнення завданих розірванням договору збитків,

в с т а н о в и в:

В серпні 2012 року ОСОБА_4 звернувся в Рівненський міський суд Рівненької області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Авангард», третя особа ОСОБА_5, про розірвання договору.

В процесі розгляду справи представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої спросить суд стягнути з відповідача у справі 26 636 грн. 69 коп. завданих розірванням договору збитків. В судовому засіданні 23.01.2013 року, представником позивача було подано уточнений розрахунок позовних вимог, згідно якого просить суд стягнути з ТОВ «Компанії Авангард»27 016 грн. 66 коп. завданих збитків.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначається, що згідно договору № 6-1-17 від 24 травня 1994 року укладеного між малим колективним підприємством «Авангард», правонаступником якого являється товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Авангард»та ОСОБА_4, останній взяв на себе зобовязання в 1993-1994 роках збудувати в м. Рівне по вул. Млинівській, 41-А гаражний комплекс на 70 боксів для зберігання приватних та службових автомобілів, а після закінчення будівництва передати ОСОБА_4 у власність бокс (гараж) № 37. На виконання пункту 1.2. укладеного договору позивач перерахував для відповідача грошові кошти в розмірі 38 000 000 крб. Однак, вказує, що відповідач своїх зобовязань за умовами укладеного договору не виконав, гаражний бокс для позивача не передав чим допустив істотне порушення умов договору, оскільки в наслідок не виконання його умов позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при його укладенні. Вказує, що в супереч умовам договору гаражний бокс за № 37 у власність не отримав, хоча саме на це він розраховував укладаючи з відповідачем договір, внаслідок чого він зазнав шкоди в сумі 27 016 грн. 66 коп. у вигляді передоплати, яку він вніс відповідачу, просить договір укладений між ним та відповідачем розірвати, стягнути з відповідача на його користь збитки, завдані розірванням договору в сумі 27 016 грн. 66 коп. та понесені ним судові витрати.

Відповідач, в якості заперечення на позовні вимоги, подав суду заяву в порядку ст. 267 ЦК України та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог про розірвання договору та стягнення завданих збитків у звязку з спливом строку позовної давності на зверненням до суду за захистом свого порушеного права.

Представник третьої особи в своїх запереченнях на позовну заяву вказує, що подані позивачем до матеріалів справи письмові докази, а саме договір № 6-1-17 про дольову участь в будівництві та довідки № 103 та 104 від 15 грудня 2008 року, викликають сумнів з приводу їх достовірності. В якості обґрунтування вказує, що ухвалою суду від 23 березня 2011 року Колегією суддів судової падати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З. І., суддів Демянчук С. В., Оніпко О. В. за результатами розгляду цивільної справи за його апеляційною скаргою та Малого приватного підприємства фірми «Припять»на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.11.2010 року у справі за заявою ОСОБА_4 про встановлення факту допущення описки у написанні дати укладення договору, факту передачі гаража та використання його за цільовим призначенням, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.11.2010 року, яким задоволено заяву ОСОБА_4 про встановлення факту допущення описки у написанні дати укладення договору, факту передачі гаража та використання його за цільовим призначенням скасовано, а заяву залишено без розгляду. Також вказує, що рішенням по справі 22-1585-2008 від 23 грудня 2008 року встановлено, що договір № 6-1-17 від 24.05.1993 року є недійсним, неукладеним. Зазначає, що ОСОБА_4 та ЗАТ «Авангард»вступили в приступну змову, щоб відібрати у нього гараж та узаконити договір. Окрім цього, представником третьої особи було надано додаткові пояснення відносно заперечення проти позовних вимог та поданої заяви про збільшення їх розміру, згідно яких третя особа заперечує факт стягнення завданих збитків в розумінні статтей 653 та 1166 ЦК України, а зазначає, що правовідносини між сторонами мають регулюватися ст. 1212 ЦК України, а саме особа, яка набула майно, або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілої) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобовязанні тощо. Також, в письмових поясненнях стверджує, що оскільки договору № 6-1-17 від 24.05.1994 року не існує, а договір № 6-1-17 від 24.05.1993 року в силу пункту 4.3. є недійсним, просить в задоволення позову відмовити повністю за їх безпідставністю.

Оцінюючи пояснення сторін, досліджені надані в справі докази в їх сукупності, встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення з наступних підстав.

24 травня 1994 року між позивачем ОСОБА_4 та малим колективним підприємством «Авангард», правонаступником якого являється ТОВ «Компанія Авангард», було укладено договір № 6-1-17. Відповідно до пункту 1.1. Договору, виконавець будує в 1993-1994 роках в м. Рівне по вул. Млинівській гаражний комплекс на 70 боксів для зберігання приватних та службових легкових автомобілів.

Спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України в редакції 2003 року (до 01.01.2004 року). Але права та обовязки сторін за договором продовжували існувати після набрання чинності ЦК України 2003 року.

Як передбачено пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Крім того, згідно пункту 9 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України 2003 року до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним Кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Таким чином, до правовідносин, які виникли між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ТОВ «Компанія Авангард»необхідно застосувати правові норми ЦК України 2003 року, оскільки як вбачається із матеріалів справи, правовідносини з підстав виконання спірного договору продовжували діяти після прийняття нового ЦК України.

На підставі наданих представником відповідача досліджених судом документів встановлено, що, згідно п. 1.1. Статуту ЗАТ «Авангард», затвердженого зборами ЗАТ 18.03.1997 року, протокол №1, зареєстрованого розпорядженням Рівненського міськвиконкому №005р від 26.06.1997 року, ЗАТ «Авангард»створено згідно Установчого договору від 18.03.1997 року у відповідності з діючим законодавством України і є правонаступником малого колективного підприємства «Авангард». Згідно п. 1.1. дослідженого судом Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Авангард», затвердженого установчими зборами засновників ТзОВ «Компанія Авангард»29.08.2011 року, протокол №1, державну реєстрацію проведено 13.10.2011 року № запису 1608145000000008002, ТзОВ «Компанія Авангард»утворене шляхом перетворення ЗАТ «Авангард»у ТзОВ «Компанія Авангард» та відповідно до Конституції України , Господапрського та Цивільного Кодексів України, Закону України «Про господарські товариства»та інших нормативних актів та здійснює свою діяльність згідно з діючим законодавством України і даним Статутом, товариство є правонаступником усіх майнових прав та обовязків ЗАТ «Авангард». Випискою №037137 серії ААБ із Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, виданою 13.10.2011 року стверджується реєстрація ТЗОВ «Компанії Авангард», її ідентифікаційний код 13977148, юридична адреса м. Рівне, вул. Коновальця,7А, запис в єдиному реєстрі вчинений 26.06.1997 року №1 608145 0000 00 8002, та її керівник ОСОБА_6 Відповідно, за згодою учасників процесу ухвалою суду в якості належного відповідача за позовом ОСОБА_4 залучено правонаступника сторони договору - юридичну особу ТзОВ «Компанія Авангард», ідентифікаційний код 13977148.

При вирішенні позовних вимог про розірвання договору суд виходить з наступного.

Як було встановлено в судовому засіданні, з боку відповідача у справі ТОВ «Компанія Авангард»зобовязання по обовязку збудувати гаражний комплекс на 70 боксів по вул. Млинівській, 41-А в м. Рівне було виконано.

Пунктом 1.2. Договору, його сторони передбачили, що після укладення даного договору Замовник протягом пяти днів перераховує на рахунок Виконавця повну вартість боксу в гаражному комплексі в сумі 38 000 000 крб. Виконавець в свою чергу зобовязався по закінченню будівництва гаражного комплексу передати Замовнику в повну власність бокс № 37 (пункт 1.3. Договору).

Згідно довідки № 103 виданої відповідачем 15 грудня 2008 року вбачається, 30 травня 1994 року ОСОБА_4 було перераховано суму в розмірі 38 000 000 крб. на рахунок МКП «Авангард», що відповідало повній вартості пайових внесків будівництва боксу № 37 в гаражному комплексі по вул. Млинівській, 41-А станом на 30.05.1994 року. Також у вказаній довідці зазначено, що договір № 6-1-17 від 24.05.1994 року між МКП «Авангард»та ОСОБА_4 вважається дійсним у відповідності до якого ОСОБА_4 є власником боксу № 37 у гаражному комплексі по вул. Млинівській, 41-А. Будь-які претензії по договору за № 6-1-17 від 24.05.1994 року та сплаченим пайовим внескам в сумі 38 000 000 крб. з боку ЗАТ «Авангард»до ОСОБА_4 відсутні. Окрім цього, згідно довідки № 2 від 12 січня 2009 року зазначено, що ОСОБА_4 кошти за договором № 6-1-17 від 24.05.1994 року сплачені в Рівненське обласне управління «Промінвестбанк»на рахунок № 609901 МКП «Авангард»повністю, що підтверджується квитанцією № 60 від 30.05.1994 року. Судом також, в судовому засіданні було досліджено копію квитанції № 60 від 30 травня 1994 року, згідно якої підтверджується перерахування коштів для МКП «Авангард». В додачу зазначеного, представник відповідача не заперечив факту отримання грошових коштів в розмірі 38 000 000 крб. від позивача у справі за будівництво гаража (боксу) № 37 за умовами договору № 6-1-17 від 24.05.1994 року. Також, позивач вказав, що після завершення будівництва гаражного комплексу, для нього в користування було передано гаражний бокс № 37. Вказаний факт відповідачем та третьою особою не спростований.

Представник позивача, як на підтвердження своїх позовних вимог та істотного порушення договору з боку відповідача посилається на порушення з боку ТОВ «Компанії Аванград»пункту 1.3. Договору, а саме не передання у власність гаражного боксу № 37, у гаражному комплексі по вул. Млинівській, 41-А в м. Рівне. У якості доказів посилається на рішення господарського суду Рівненської області у справі № 3/25 за позовом Малого приватного підприємства фірми «Припять»до Закритого акціонерного товариства «Авангард»про тлумачення змісту договору та рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі 2-2121/11 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, зобовязання звільнити гараж, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Оцінюючі зазначені твердження представника позивача та подані ним докази судом встановлено, що 02 жовтня 2000 року між ЗАТ «Авангард»правонаступником якого являється ТОВ «Компанія Авангард»було укладено договір № 1, згідно пункту 1 якого, з метою розвитку матеріально-технічної бази Сторони 2, з ціллю відшкодування збитків Стороні 1, остання передає, а Сторона 2 приймає надані Стороні 1 на основі Рішення міського голови м. Рівне № 2087 від 28.10.1998 року функції експлуатації споруди гаражного комплексу на вул. Млинівській, 41-А в м. Рівне на умовах Договору, майно а саме гаражний комплекс по вул. Млинівській, 41-А, котрий складається з семи десяти двох гаражів за номерами від 01 до 72, загальною площею 1 964, 5 кв.м. розташованого на земельній ділянці площею 0,23 га. В свою чергу, згідно резолютивної частини рішення господарського суду Рівненської області від 23.03.2010 року у справі № 3/25 за позовом Малого приватного підприємства фірми «Припять» до Закритого акціонерного товариства «Авангард»про тлумачення змісту договору позовні вимоги задоволені повністю. Суд вирішив розтлумачити зміст Договору купівлі-продажу від 02.10.2000 р. укладеного між ЗАТ «Авангард»та МПП «Прип'ять»наступним чином: згідно п.1 Договору купівлі-продажу від 02.10.2000 року, укладеного між ОСОБА_6 приватним підприємством «Прип'ять»та Закритим акціонерним товариством «Авангард», зареєстрованого в КП «Рівненське МЕТІ»№ 44-278 від 28.11.00 року, предметом договору купівлі продажу станом на 02.10.2000 року є будівля гаражного комплексу по вул. Млинівська, 41-А, що складається із 70 гаражних боксів і який включає в себе наступні приміщення позначені на плані будівлі: приміщення 1- коридор площею 399,5 кв.м., приміщення 2 - бокс площею 16.6 кв.м., приміщення 3 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 4 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 5 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 6 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 7- бокс 16.6 кв.м., приміщення 8 бокс 16.5 кв.м., приміщення 9 - бокс 16.5 кв.м., приміщення 10 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 11 - бокс 16.5 кв.м., приміщення 12 - бокс 16.5 кв.м., приміщення 13 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 14 - бокс 16.5 кв.м., приміщення 15 - бокс 16.65кв.м., приміщення 16 бокс 16.6 кв.м., приміщення 17 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 18 бокс 16.5 кв.м., приміщення 19 - бокс 16.4кв.м., приміщення 20 - бокс 16.4кв.м., приміщення 21 - бокс 16.4кв.м., приміщення 22 - бокс 16.3 кв.м., приміщення 23 - бокс 16.3 кв.м., приміщення 24 - бокс 16.0 кв.м, приміщення 25 бокс 16.4 кв.м., приміщення 26 бокс 16.4 кв.м., приміщення 27 бокс 16.4 кв.м., приміщення 28 - бокс 16.4 кв.м., приміщення 29 - бокс 16.4кв.м., приміщення 30 - бокс 16.4 кв.м., приміщення 31 бокс 16.5 кв.м., приміщення 32 підсобне 8.8 кв.м., приміщення 33 - електрощитова 32.4 кв.м.. Всього по підвалу 935.1 кв.м. Приміщення 34 - коридор 127.8 кв.м., приміщення 35 - бокс 31,7кв.м., приміщення 36 - бокс 16.5 кв.м., приміщення 37 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 38 - бокс 16.5 кв.м., приміщення 39 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 39 - бокс 16.6кв.м, приміщення 40 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 41 - бокс 16.5 кв.м, приміщення 42 - бокс 31.7 кв.м., приміщення 43 бокс 16.4 кв.м., приміщення 44 бокс 16.6 кв.м., приміщення 45 бокс 16.5 кв.м., приміщення 46 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 47 - бокс 16.6, приміщення 48 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 49 - коридор 213.2 кв.м., приміщення 50 - бокс 32.3 кв.м, приміщення 51 - бокс 16.4кв.м., приміщення 52 - бокс 16.4 кв.м., приміщення 53 - бокс 16.4 кв.м., приміщення 54 - бокс 16.4 кв.м, приміщення 55 - бокс 16.54кв.м, приміщення 56 - бокс 16.4 кв.м., приміщення 57 - бокс 16.5 кв.м приміщення 58 бокс -16.4 кв.м., приміщення 59 бокс -16.5 кв.м., приміщення 60 - бокс 16.4, приміщення 61 - бокс 16.4 кв.м., приміщення 62 - бокс 15.6 кв.м., приміщення 63 - бокс 15.6 кв.м, приміщення 64 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 65 - бокс 16.6 кв.м., приміщення 66 - бокс 16.5 кв.м., приміщення бокс 67- 16.4 кв.м, приміщення 68 - бокс 16.6 кв.м, приміщення 69 - бокс 16.6 кв.м, приміщення 70 бокс 16.6 кв.м., приміщення 71 бокс 16.6 кв.м., приміщення 72 бокс 16.6 кв.м, приміщення 73 - бокс 16.5 кв.м, приміщення 74 - бокс 16.6 кв.м. Всього по першому поверху - 1029.4 кв.м.. Всього по гаражу 1 964,5 кв.м. Як вбачається із вказаного судового рішення предметом договору купівлі продажу є також гараж стоянка (бокс) № 37, який за умовами договору мав би бути переданий для ОСОБА_4 у власність.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2011 року у справі № 2-21-21/11 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, зобовязання звільнити гараж, стягнення матеріальної та моральної шкоди, долученого до матеріалів цивільної справи, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю, зобовязання звільнити гараж, стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Зобовязано ОСОБА_4 звільнити гараж-стоянку №37, що розташований в м. Рівне по вул. Млинівській № 41-А у гаражному комплексі МПП «Припять»на протязі 10 днів з моменту набрання рішенням чинності. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 825 грн. завданої йому матеріальної шкоди та 500 грн. завданої йому моральної шкоди та здійснено розподіл судових витрат. Вказані судові рішення набрали законної сили.

У відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд погоджується із доводами представника позивача відносно істотного порушення умов договору № 6-1-17 від 24.05.1994 року зі сторони відповідача, адже укладаючи вказаний договір та сплачуючи за його умовами грошові кошти, позивач мав намір отримати у власність гараж стоянку (бокс) № 37. Відчуживши гаражний комплекс разом з гаражем № 37, згідно договору № 1 від 02.10.2000 року для МПП «Припять», ТОВ «Компанія Авангард»порушило взяті на себе зобовязання і в супереч пункту 1.3. Договору не передало для позивача гараж стоянку за № 37 у власність.

Враховуючи зазначене, достовірними доказами підтверджено істотне порушення ТОВ «Компанією Авангард»умов договору № 6-1-17 від 24.05.1994 року, результатом якого ОСОБА_4 значною мірою позбавився того, на що він розраховував укладаючи спірний договір, адже рішенням від 15 липня 2011 року у справі № 2-21-21/11 його зобовязано звільнити гараж стоянку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Згідно ст. 651 ЦК України, в редакції 2003 року, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про розірвання договору № 6-1-17 від 24.05.1994 року укладеного між ОСОБА_4 та ЗАТ «Авангард»правонаступником якого являється ТОВ «Компанія Авангард».

Надаючи правову оцінку позовним вимогам про стягнення завданих збитків спричинених розірванням договору, суд виходить з наступного.

Приписи ч. 5 ст. 653 ЦК України, в редакції станом на 2003 рік, передбачають, що якщо договір змінений або розірваний у звязку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

В судовому засіданні встановлено, що сторони уклали договір, згідно із яким відповідач зобовязався збудувати та передати у власність позивача гараж стоянку (бокс) № 37. Позивач сплатив, а відповідач прийняв від позивача гроші в сумі 38 000 000 крб. Як встановлено судом, відповідач порушив умови договору та в супереч ним не передав у власність ОСОБА_4 гараж стоянку під № 37. Оскільки договір розривається у звязку з істотним порушенням договору відповідачем, позивач має право на відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Згідно ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 1.2. після укладення даного договору Замовник протягом пяти днів перераховує на рахунок Виконавця повну вартість боксу в гаражному комплексі в сумі 38 000 000 карбованців. На виконання умов договору ОСОБА_4 здійснив оплату коштів за гаражний бокс в сумі 38 000 000 крб., що підтверджується зокрема довідкою № 103 від 15 грудня 2008 року виданою ЗАТ «Авангард».

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 3 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні»№ 762/96 від 25 серпня 1996 року, українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню.

Представником позивача надано суду розрахунок завданих ОСОБА_4 розірванням спірного договору збитків, згідно якого завдані збитки, з урахуванням індексу інфляції з моменту виконання зобовязання позивачем, складають 27 016 грн. 66 коп. Обрахунки наведені в уточненому розрахунку позовних вимог поданому позивачем 23.01.2013 року ні відповідачем ні третьою особою не спростовані.

Враховуючи викладене, а також істотне порушення умов договору з боку відповідача, суд вважає що позовні вимоги в частині стягнення 27 016 грн. 66 коп. завданих розірванням договору збитків є обґрунтованими та підлягають стягненню.

Щодо посилання в своїх запереченнях третьої особи на обрання неправильного способу захисту, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до пункту 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України, в редакції станом на 2003 рік, якщо договір змінений або розірваний у звязку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Суд зазначає, що приписи даної норми матеріального права встановлюють спеціальний вид відшкодування завданої майнової шкоди. Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦКУкраїни, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Право особи вимагати відшкодування збитків завданих зміною або розірванням договору регулюється ст. 653 ЦК України. В свою чергу стягнення збитків передбачених ст. 653 ЦК України, не позбавляє права сторони вимагати відшкодування інших збитків, заподіяних порушенням договору стороною передбачених ст. 22 ЦК України. А тому твердження третьої особи, щодо обрання неправильного способу захисту є необґрунтованими та такими що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Надаючи правову оцінку доводам викладеним в заяві у порядку ч. 2 ст. 185 ЦК України, щодо визнання недопустимими докази подані позивачем до матеріалів справи, а саме договір «6-1-17 від 24.05.1994 року та довідок № 103 та 104 від 15.12.2008 року суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем у справі, а також третьою особою не надано суду жодних судових рішень, а також не надано доказів оспорювання в судовому порядку договору № 6-1-17 від 24.05.1994 року. Відсутність вказаних належних та допустимих доказів не дають підстав суду сумніватись в чинності та дійсності зазначеного правочину. В свою чергу, відповідач ТОВ «Компанія Авангард», який являється правонаступником МКП «Авангард»не заперечують існування зазначеного правочину, не надали суду доказів його недійсності чи неукладеності, а навпаки підтверджують дійсність та укладеність вказаного правочину довідкою № 104 від 15 грудня 2008 року. Посилання третьої особи на ухвалу від 23 березня 2011 року колегії суддів судової плати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області як на підставу стверджувати на недійсність договору № 6-1-17, суд вваж є безпідставним, адже вказаним судовим рішенням питання дійсності договору не досліджувалось. Ні в мотивувальній, а також ні в його резолютивній частині не вказано, що договір № 6-1-17 від 24.05.1994 року є недійсним, чи таким визнається. З огляду викладеного є безпідставними прохання третьої особи щодо проголошення окремої ухвали стосовно дій ОСОБА_4 та ЗАТ «Авангард»та направлення її до правоохоронних органів.

Надаючи правову оцінку поданій відповідачем заяві в порядку ст. 267 ЦК України в сукупності наявним в матеріалах справи доказами суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до пояснень позивача та його представника, про порушення свого права та охоронюваного законом інтересу довідалися моментом прийняття рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2011 року у справі № 2-21-21/11 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, зобовязання звільнити гараж, стягнення матеріальної та моральної шкоди, яким ОСОБА_4 зобовязано звільнити гараж-стоянку № 37, що розташований в м. Рівне по вул. Млинівській № 41-А у гаражному комплексі МПП «Припять»на протязі 10 днів з моменту набрання рішенням чинності. До цього часу, право чи охоронюваний законом інтерес позивача у справі порушений не був, адже ОСОБА_4 використовував зазначений гараж за цільовим призначенням і до цього часу його право не оспорювалося. Враховуючи зазначене, а також ту обставину, що про порушення свого права ОСОБА_4 довідався з рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2011 року у справі № 2-21-21/11, суд вважає безпідставним посилання відповідача на застосування ч. 4 ст. 267 ЦК України, адже загальний строк позовної давності на звернення до суду з позовом за захистом свого порушеного права з моменту коли ОСОБА_4 довідався про його порушення не є пропущеним.

У відповідності до положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести такі обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі оцінки досліджених наданих позивачем доказів, у відповідності до чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про розірвання договору та стягнення завданих розірванням договору збитків доведені вищевказаними доказами, які прийняті до уваги, як допустимі і належні в справі докази.

Підтверджені судові витрати позивача, по сплаті судового збору в сумі 377 грн. 66 копійок, у разі задоволення позову відповідно до ст.88 ЦПК України, покладаються на відповідача.

На підставі наведеного, ст.ст. 15,16,22,203,204,215,525,526,651,653,1166 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 61, 208, 209, 212-215, 218, 223,228, 292, 294 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Авангард»задовольнити.

Розірвати договір №6-1-17, укладений 24 травня 1994 року між ОСОБА_6 колективним підприємством «Авангард»та ОСОБА_4, про дольову участь в будівництві і передачу у повну власність боксу №37 гаражного комплексу по вулиці Млинівській міста Рівне.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Авангард», ідентифікаційний код 13977148, на користь ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, завдані у звязку із невиконанням умов та розірванням договору №6-1-17, укладеного 24 травня 1994 року між сторонами , збитки в сумі 27 016 грн. 66 копійок.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Авангард», ідентифікаційний код 13977148, на користь ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відшкодування судових витрат в сумі 377 грн. 66 копійок.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через місцевий суд поданням апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а для осіб які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду Н.Ю.Музичук