Постанова № 290806, 04.12.2006, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

28.11.06р.

Справа № А7/360-06

10 год. 00 хв.

За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

До Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Верітас”, м. Дніпропетровськ

Про стягнення 4 452, 63 грн.

Суддя Коваль Л.А.

Секретар судового засідання Пелипенко К.В.

Представники сторін:

Від позивача: головний спеціаліст юридичної служби Кондратова Т.В., дов. № 03-06/02 від 05.01.2006 р.;

Від відповідача: представник Агафонов Д.В., дов. 59 № 06 від 31.10.2006 р.

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Дніпропетровськ) просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Верітас” (м. Дніпропетровськ) на свою користь адміністративно-господарські санкції у сумі 4 452, 63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача в 2005 році середньооблікова чисельність працюючих інвалідів була менша, ніж встановлений норматив. На підприємстві повинна була працювати 1 особа–інвалід, не працювало жодної такої особи. Якщо на підприємстві середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, підприємство щороку сплачує відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Адміністративно-господарські санкції сплачуються підприємством в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу. Відповідач адміністративно-господарські санкції не сплатив.

Відповідач проти позову заперечує. Відповідач не вбачає своєї вини в недотриманні нормативу робочих місць для інвалідів. Відповідач зазначає, що обов’язок відповідача щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця у межах нормативу та інформування органів, що займаються працевлаштуванням, про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. Органи, на яких покладено обов’язок займатися працевлаштуванням інвалідів, не направляли відповідачу інвалідів для працевлаштування. Не зверталися до відповідача інваліди і самостійно. Відповідач не відмовляв в прийнятті на роботу інвалідів.

Господарським судом задоволено клопотання відповідача про витребування у Жовтневого районного центру зайнятості інформації з метою забезпечення всебічного і повного розгляду справи.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Обов’язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, встановлений частиною 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин (надалі –Закон).

Частина 1 статті 20 цього ж Закону передбачає відповідальність підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, у вигляді сплати щороку відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до звіту Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Верітас” (м. Дніпропетровськ) про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, наданого Дніпропетровському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (м. Дніпропетровськ) 03.02.2006р., середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу –19 осіб. Відповідно, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог Закону, становить 1 особа (якщо працює від 8 до 25 чоловік). Фактично у відповідача штатні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не обліковувалися.

Також, відповідно до даних, наведених відповідачем в звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, фонд оплати праці штатних працівників –84, 6 тис. грн. Визначена розрахунковим шляхом середньорічна заробітна плата штатного працівника –4 452, 63 грн. Оскільки протягом 2005 року у відповідача повинна була працювати 1 особа, якій встановлена інвалідність, фактично такі особи не працювали, визначений розрахунковим шляхом розмір штрафу становить 4 452, 63 грн.

Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Позивач посилається на ті обставини, що відповідач штрафні санкції не сплатив, що і є причиною спору.

Відповідач доказів оплати штрафних санкцій не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Аналогічний обов’язок щодо працевлаштування інвалідів на певні органи покладає п.10 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314. Так, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

В той же час, державна служба зайнятості, на яку покладено реалізацію державної політики зайнятості населення (п.1 ст. 18 Закону України “Про зайнятість населення”), має право направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, лише при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) (ч. 2 ст. 19 Закону України “Про зайнятість населення” в редакції, що діяв протягом 2005 року). Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України “Про зайнятість населення” підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій).

Відповідач протягом 2005 року надавав Жовтневому районному центру зайнятості в м. Дніпропетровську щомісяця звіти форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках, однак в звітах зазначав, що вакансій не має.

За повідомленням Жовтневого районного центру зайнятості (вих. № 1349 01-13 від 14.11.2006р.) протягом 2005 року на обліку в Жовтневому районному центрі зайнятості перебувало 20 інвалідів. З них 15 осіб були працевлаштовані у різних сферах професійної діяльності. Інваліди, які знаходилися на обліку в Жовтневому районному центрі зайнятості не мали юридичної освіти, в зв’язку з чим не мали наміру працювати у сфері юриспруденції. Інваліди, які перебували на обліку, відповідачу для працевлаштування не направлялися.

За повідомленням Дніпропетровського обласного центру зайнятості (вих. № 12/14-2422 від 22.11.2006р.) протягом 2005 року у районних центрах зайнятості м. Дніпропетровська на обліку перебувало 85 інвалідів (менеджер з постачання, провізор, медична сестра, продавець, вчитель, водій, технік, вантажник, токар, охоронник, касир, прибиральник тощо), з них 58 осіб працевлаштовані. Інваліди, які знаходилися на обліку у районних центрах зайнятості м. Дніпропетровська не мали юридичної освіти і намірів працювати у сфері юриспруденції. Інваліди відповідачу для працевлаштування не направлялися, оскільки відповідач звіти у 2005 році про наявність вільних робочих місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями за формою 3-ПН не надавав.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на викладені вище обставини справи, суд не вважає, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів (відповідач не вжив жодних заходів) для недопущення господарського правопорушення, вбачає вину саме відповідача в незабезпеченні нормативу працевлаштування інвалідів в 2005 році та наявність підстав для застосування до відповідача господарсько-правової відповідальності у вигляді стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 4 452, 63 грн.

Позовні вимоги заявлені правомірно та підлягають задоволенню.

При вирішенні даного спору суд не вважає визначальним те, що на обліку в центрах зайнятості не перебували інваліди, які мають юридичну освіту. Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, встановлюючи норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, не ставить обов’язок з дотримання нормативу в залежність від специфіки діяльності підприємства. Дотримання нормативу могло бути забезпечене працевлаштуванням не лише особи з юридичною освітою, але і особи з іншою освітою чи без освіти на посади, які не вимагають юридичної освіти, наприклад, прибиральницею, секретарем, охоронником тощо. Визначальним є те, що відповідач не заявив про потребу в працівниках-інвалідах, в тому числі з юридичною освітою, чим не надав можливості органам, що забезпечують працевлаштування інвалідів, направити відповідачу інвалідів для працевлаштування.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 71, 104, ст. ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Верітас" (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Клари Цеткін, 6-а, к.3, ідентифікаційний номер 32351418, рахунок 260023013243 в Дніпропетровському обласному управлінні ВАТ „Державний Ощадний банк України”, МФО 305482) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 60, к. 18, ідентифікаційний номер 25005978, рахунок 31211230600005 в банку УДКУ в Дніпропетровській обл., МФО 805012) адміністративно-господарські санкції в сумі 4 452 (чотири тисячі чотириста п’ятдесят дві) грн. 63 коп.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу Адміністративного судочинства України та оскаржується в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу Адміністративного судочинства України.

Суддя

Л. А. Коваль

Дата складення - 04.12.2006р.