Рішення № 29075872, 28.01.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" січня 2013 р. Справа № 10/5007/1325/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Мазко М.І. - довір. № 1-1123 від 12.12. 2012;

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Українська геологічна компанія" (м.Київ)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (смт. Іршанськ Володарсько-Волинський район)

про стягнення 48459,33 грн.

У відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду спору було продовжено на 15 днів.

Позивач подав до суду позов про стягнення з відповідача 48459,33грн., з яких: 46380,69грн. основного боргу, 1412,19 грн. пені та 666,45 грн. 3% річних.

Заявою №1-1 від 08.01.2013, позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення пені до 1140,68грн., у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача 48187,82грн., з яких 46380,69грн. основного боргу, 1140,68грн. пені та 666,45 грн. 3% річних (а.с.88-89).

Відповідно до ст.22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки зменшення представником позивача розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, господарський суд розглядає справу в межах розміру зменшених позовних вимог.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог №1-1 від 08.01.2013); вказав, що сума заборгованості відповідача не змінилась і станом на день судового розгляду справи складає 48187,82грн.; надав письмове правове обґрунтування та пояснення по суті позовних вимог №1-16 від 16.01.2013, яке разом з іншими документами просив долучити до матеріалів справи (а.с.131-144).

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, доказом чого є Реєстр Ф103 на відправку рекомендованої з повідомленням кореспонденції від 10.01.2013 (а.с.146) та витяг з ЄДР (а.с.38).

У відповідності до ст.75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

30.09.2011 між Житомирською геологічною експедицією ПДРГП "Північгеологія" (позивач/виконавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач/замовник) був укладений договір №5-П/11 про надання послуг зі зберігання (далі - договір (а.с.10-11)), згідно п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується за плату надавати послуги зі зберігання майна, що належить замовнику (або ж за яке відповідає замовник) на території виконавця.

Відповідно до п.1.2 територія виконавця за даним договором, розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Вартість усіх послуг, що доручаються виконавцю, визначається сторонами по факту їх надання по результатам кожного календарного місяця, згідно виставлених рахунків та фіксується в актах про надані послуги (п.4.1).

Згідно п.4.3 договору вартість договірна та складає 4000,00грн. в місяць з урахуванням ПДВ. Замовник зобов'язаний перерахувати до 1 числа наступного місяця аванс у розмірі 100%..

Пунктом 5.1 сторони погодили, що договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 30.12.2011.

02.02.2012 між сторонами спору було укладено додаткову угоду №5 про заміну сторони договору №5-П/11 від 30.09.2011 Північне державне регіональне геологічне підприємство "Північгеологія" на Державне підприємство "Українська геологічна компанія", яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.10.2011 №1100-р та наказу Державної служби геології та надр України від 16.11.2011 №153 є правонаступником майнових та немайнових прав та обов'язків ПДРГП (а.с.72-73). Пунктом 2 сторони також встановили, що всі інші умови договору залишаються без змін та є обов'язковими для сторін, визначених цією додатковою угодою (а.с.12).

Поряд з цим, доказів продовження строку дії договору суду не подано.

Оцінюючи подані сторонами докази суд вважає, за необхідне зазначити.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦКУ за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в ч.1 ст. 193 ГКУ.

Статтею 936 ЦКУ передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ст.938 ЦКУ).

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст.946 ЦКУ).

У відповідності до умов договору №5-П/11 від 30.09.2011, позивач за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року включно нарахував до стягнення з відповідача 12000,00грн. боргу за зберігання майна. Крім того, позивач просив відшкодувати відповідача 1813,44грн. компенсації за електроенергію, а разом 13813,44грн. (12000,00грн.+1813,44грн.).

Відповідач свої зобов'язання по оплаті вищевказаних сум виконав в повному обсязі, сплативши на рахунок позивача 13813,44грн., на підтвердження чого в матеріалах справи містяться довідка про нарахування та сплату послуг ПП ОСОБА_2 №1 від 08.01.2013 (а.с.120), копії банківських виписок (а.с.121-124), Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.115,117), рахунки-фактури (а.с.118-119), а також підписаний та скріплений печатками сторін акт звірки взаємних розрахунків від 01.12.2012 (а.с.62).

Приписами ст. 948 ЦКУ встановлено, що поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Відповідно до ч.3 ст. 946 ЦКУ якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ст.947 ЦКУ).

Відповідач всупереч вищевказаному до закінчення строку дії договору від 30.09.2011 покладену на зберігання річ не забрав, у зв'язку з чим, позивачем починаючи з січня 2012 року по жовтень 2012 року включно виставлялись відповідачу рахунки-фактури на сплату послуг по зберіганню майна на суму 40000,00грн. (а.с.13-16,18,20-21,23,25-26,118) та компенсації витрат по електроенергії та реактивній електроенергії, понесених позивачем на зберігання речі в розмірі 9892,98грн. (а.с.17,19,22,24,26,119), а всього на суму 49892,98грн. (40000,00грн.+9862,98грн.).

З підписаного відповідачем акту звірки взаємних розрахунків від 01.12.2012 (а.с.62) та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.27-28) вбачається, що останній не заперечив факту отримання наданих позивачем послуг по зберіганню майна, переданого згідно договору від 30.09.2011, після закінчення строку встановленого на його зберігання. Однак, з огляду на наявні в справі докази, розрахунки за вказані послуги провів частково на суму 3482,29грн. (20.02.2012 - 1405,69грн. та 14.03.2012 - 2076,60грн.), що підтверджується копіями банківських виписок (а.с.108-110).

За вказаних обставин, позивачем була направлена на адресу відповідача претензія №1-631 від 26.06.2012 про сплату 30887,07грн. (а.с.31), яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Вважаючи договір №5-П/11 від 30.09.2011 діючим станом на 26.06.2012, позивач листом №1-632 повідомив відповідача про розірвання останнього в односторонньому порядку та просив погасити заборгованість та звільнити приміщення з наданим для зберігання майном до 01.07.2012 (а.с.33). Однак і вказаний лист був залишений відповідачем без задоволення.

За вказаних обставин, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно заявив до стягнення з відповідача 46380,69грн. заборгованості (49862,98грн. заборгованість за послуги по зберіганню майна та компенсації витрат по електроенергії та реактивній електроенергії - 3482,29грн. частково здійснені проплати).

Водночас, суд звертає увагу, що у відповідності до положення п.5.1 спірного договору, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів продовження останнього, договір №5-П/11 від 30.09.2011 припинив свою дію 30.12.2011, а тому правомірність вимог позивача щодо стягнення заявленої з відповідача заборгованості випливає з приписів ст.ст.946,947 ЦК України та підписаного відповідачем акту звірки взаємних розрахунків від 01.12.2012.

Що стосується нарахованих позивачем до стягнення з відповідача 1140,68грн. пені та 666,45 грн. 3% річних, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у відповідності до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Аналогічні приписи містяться також у ст. 230 ГК України, згідно якої штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Договором, а саме п.3.2, сторони передбачили, що у разі порушення строку оплати вартості наданих виконавцем послуг, замовник за кожен день прострочення зобов'язаний виплатити виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, діючої на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості.

З огляду на те, що нарахування штрафних санкцій було здійснено позивачем поза межами строку дії укладеного між сторонами договору (строк дії закінчився 30.12.2011), а стягнення пені, як виду неустойки, в силу ст. 547 ЦК України, можливе лише за наявності правочину, вчиненого сторонами у письмовій формі; враховуючи, що за приписами глави 66 ЦКУ, за порушення зобов'язання щодо строків повернення поклажодавцем зданої на зберігання речі встановлюється відповідальність тільки у вигляді відшкодування відповідачем витрат на зберігання речі та витрат, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), у стягненні з відповідача 1140,68грн. пені слід відмовити.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача 3% річних, господарський суд враховує, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок річних, виходячи з вказаного позивачем в розрахунку (а.с.30) початку періоду їх нарахування (тобто з 01.01.2012 по 31.10.2012); зважаючи на приписи розділу 4 договору зберігання від 30.09.2011 "Ціна та умови оплати" та керуючись ст.946 ЦКУ, суд вважає, що правомірно заявленою до стягнення з відповідача є сума річних у розмірі 548,35грн., що розрахована за період з 01.02.2012 по 31.10.2012. У стягненні 118,10грн. 3% річних слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст. 32 ГПК).

Відповідач за підставами та предметом позов не оспорив, доказів погашення заборгованості не надав, хоча щодо суми заявленого до стягнення основного боргу не заперечив, про що свідчить підписаний та скріплений печатками сторін акт звірки взаємних розрахунків від 01.12.2012 (а.с.62).

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають частковому задоволенню на суму 46959,04грн., з яких 46380,69грн. заборгованості та 548,35грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовити.

Виплати по сплаті судового збору відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32,33,49,69,82-85 господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

на користь Державного підприємства "Українська геологічна компанія" (02088, м. Київ, Дарницький район, провулок Геофізиків, будинок 10, ідентифікаційний код 38078094)

- 46380,69грн. заборгованості;

- 548,35грн. 3% річних;

- 1568,46грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 01.02.13

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1- в справу

2,3 - сторонам - рек.