Ухвала суду № 29070880, 27.12.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/5452/12 27.12.2012 27.12.2012 27.12.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-1490/3588/12 Головуючий у першій інстанції-Бобровський І.М.

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.

при секретарі - Орельській Н.М.,

розглянувши у відсутності сторін у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 9 листопада 2012 року у цивільній справі за скаргою

ОСОБА_1

на дії державного виконавця

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служюи Южноукраїнського міського управління юстиції ( далі - ВДВС).

Скаржник зазначав, що 2 жовтня 2012 року державним виконавцем ВДВС винесена постанова про накладення арешту на кошти фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, тоді як боржником у виконавчому провадженні є він, ОСОБА_1, як фізична особа.

Посилаючись на незаконність арешту його коштів, як приватного підприємця, ОСОБА_1 просив визнати дії державного виконавця неправомірними, скасувати постанову від 2 жовтня 2012 року та зобов'язати зняти арешт з рахунків, призначених для здійснення підприємницької діяльності.

Державний виконавець ВДВС скаргу не визнав, посилався на дотримання всіх вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 9 листопада 2012 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив ухвалу скасувати та задовольнити його скаргу, посилаючись на те, що суд невірно визначив зміст та застосував норми цивільного та виконавчого законодавства.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту статей 383,387 ЦПК України підставою визнання рішень, дій та бездіяльності державного виконавця неправомірними є порушення державного виконавця вимог закону та прав чи свобод учасника виконавчого провадження при вчиненні виконавчих дій.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

За правилами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 квітня 2012 року (а.с. 15-16) змінено рішення Южноукраїнського міського суду від 26 січня 2012 року (а.с. 13-14) та постановлено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 357 903, 73 грн. та по 910 грн. судових витрат.

Постановою старшого державного виконавця ВДВС Южноукраїнського МУЮ від 2 жовтня 2012 року накладено арешт на кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках в АТ «Індекс-банк», ЗАТ «ОТП Банк», АТ «ІмексБанк», ПАТ «Креді Агріколь Банк» та належать боржнику ОСОБА_1 (а.с.7).

Встановивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доходами боржника є кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках у кредитних установах, а тому накладення на них арешту відповідає вимогам статей 52 та 68 Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів не може прийняти доводи апелянта про те, що він є боржником за виконавчим документом як фізична особа, а тому відсутні підстави для звернення стягнення на його кошти, як підприємця.

Відповідно до статті 325 ЦК України закон визнає суб'єктами права власності фізичних та юридичних осіб.

Зміст цієї норми свідчить про те, що право приватної власності на майно, в тому числі і грошові кошти, належить фізичній особі, а не фізичній особі-підприємцю. Право власності фізичної особи невіддільне від права власності фізичної особи-підприємця.

Такий же висновок випливає і зі змісту статті 52 ЦК України, за якою фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, під яким мається на увазі його майно як фізичної особи, незалежно від його використання в господарської діяльності.

Отже, звернення стягнення боргу фізичної особи на кошти, які належать боржнику, в тому числі і як суб'єкту підприємницької діяльності, відповідає вимогам цивільного права та виконавчого провадження.

Інших доводів, які би спростовували висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Підстав для скасування ухвали суду, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 312,315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 9 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді