Постанова № 29067789, 16.01.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2013 року 12:48 Справа № 0870/10844/12 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Чернової Ж.М.

при секретарі судового засідання Батигіні О.В.

за участю представників:

від позивача: Бондар К.П.

від відповідача: Крошка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя адміністративну справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Запорізький завод залізобетонних шпал»

до: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Запорізький завод залізобетонних шпал» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі, в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя від 03.09.2012 №0000120029, яким Приватному акціонерному товариству «Запорізький завод залізобетонних шпал» донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 444 486,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 104 892,25грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити та дав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що керуючись нормами п.198.3 ст.198 ПК, позивач мав право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені в зв'язку із придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва продукції у березні та квітні 2012 року.

Представники відповідача проти позову заперечили в повному обсязі, зазначивши, що контрагентом позивача ПП ВКФ «СТ-Юлія» надавалися видаткові та податкові накладні без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування. У вказаному підприємстві відсутні умови для виконання умов поставки, про що свідчить відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. До перевірки надано товарно-транспортні накладні, які не підтверджують факт поставки товару, не надано паспортів на придбання товарів, документи, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Відповідно до ланцюгу постачання контрагенти постачальника позивача, також не мали фактичної можливості постачати та зберігати товар. Крім того, із зазначених взаємовідносин, не можна встановити підприємство-виробника товару. Враховуючи зазначене, просили в задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст.160 КАС України, 16.01.2013 сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Відповідно до ст. 41 КАС України, в ході судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу "Камертон".

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Приватного акціонерного товариства «Запорізький завод залізобетонних шпал» (ЄДРПОУ 32407952), зареєстроване 06.03.203 у Виконавчому комітеті Запорізької міської Ради народних депутатів за №11031200000003551.

ПрАТ «ЗЗЗШ» взято на податковий облік в органах державної податкової служби з 01.01.2006 за №292, на теперішній час перебуває на обліку в СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі.

На підставі направлень №0362 від 07.09.2012, №0432 від 09.10.2012 виданих Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з ВПП у м.Запоріжжі та відповідно до наказів №374 від 07.09.2012 та №455 від 09.10.2012 проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «ВКФ «СТ-Юлія» за період з 01.01.2010 по 31.03.2011.

За результатами перевірки було зроблено висновок, що позивачем в порушення норм пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 на суму 444 486,00грн.

На підставі акту перевірки №297/29-1/32407952 від 17.08.2012 (Іт. арк.спр.107-126), відповідно до пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України 03.09.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000120029(Іт.арк.спр.98), яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 444 486,00грн. та нараховано штрафні санкції - 104 892,25грн.

З акту перевірки та наявних у справі матеріалів вбачається, що між ПрАТ «ЗЗЗШ» та ПП «ВКФ «СТ-Юлія» було укладено договори поставки, відповідно до умов яких, позивач зобов'язався прийняти, а відповідач поставити пісок річний та щебінь: договір №050110 від 05.01.2010 на поставку піску річкового; договір №01/07/2010 від 06.07.2010 на поставку щебеня; договір №01122010 від 07.12.2010 на поставку піску річкового.

На виконання умов зазначених договорів, ПП «ВК «СТ-Юлія» поставило на адресу ПрАТ «Запорізький завод залізобетонних шпал» товару на загальну суму 2 666 917,58грн.

В своїх запереченнях на позов, відповідачем зазначено, що директор ПП «ВКФ «СТ-Юлія» гр.ОСОБА_3 пояснив, що документів на поставку піску в нього не має та не було. За поставки товару домовлявся його син. ПП «ВКФ «СТ-Юлія» ніколи не працювало з запорізьким річковим портом. Після постачання піску на ПрАТ «ЗЗЗШ» фірмами - постачальниками, на рахунок ПП «ВКФ «СТ-Юлія» надходили кошти за нібито поставку піску, які потім перераховувались на рахунки фірм-постачальників. ПП «ВКФ «СТ-Юлія» заключало договори на поставку піску, але безпосередньо поставки не здійснювало.

Одночасно до перевірки надано товарно-транспортні накладні на транспортування товару від ПП «ВКФ «СТ-Юлія» до ПрАТ «Запорізький завод залізобетонних шпал», в яких авто перевізником зазначено ПП Калашникова. ГВПМ СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжя ДПС було проведено опитування ОСОБА_4, який підтвердив, що лише в період червень, липень, вересень 2010 року та травень 2011 року, він власним транспортом здійснив перевезення товару (пісок річний) на територію ПрАТ «ЗЗЗШ». З наданих ОСОБА_4 пояснень, відповідачем зроблені висновки, що в товарно-транспортних накладних вказані недостовірні дані стосовно автоперевізника.

Крім того, позивачем не надано до перевірки сертифікати якості або паспорти якості піску, згідно яких можна б було встановити виробника поставленого піску.

Виходячи з вищевикладеного відповідач вважає, що ПрАТ «ЗЗЗШ» фактично не здійснювало господарські операції з придбання товарів безпосередньо у підприємства ПП «ВКФ «СТ-Юлія». Крім того, ПП «ВКФ «СТ-Юлія» не має складських приміщень, автомобільного транспорту, трудових ресурсів, що свідчить про відсутність технічних, технологічних та фізичних властивостей для здійснення реальної господарської операції. Перевіркою при досліджені ланцюга постачання з вищевказаним контрагентом встановлено відсутність реального характеру господарської операції.

Суд не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ПП «ВКФ «СТ-Юлія», про що свідчать вищезазначені договори поставки. За умовами договорів, постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність позивача товари (пісок річний та щебінь), а покупець (ПрАТ «ЗЗЗШ») зобов'язувався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

На підтвердження факту здійснення господарських операцій позивачем надано бухгалтерські та податкові документами, а саме: видаткові накладні, рахунки фактури, прибуткові ордери, податкові накладні, витяги з журналів складського обліку (матеріальний звіт), виробничий звіт по використаним матеріальним цінностям, товаро-транспортні накладні, тощо.

Тобто, позивач повністю виконав свої зобов'язання перед його контрагентом, що підтверджено зазначеними вище документами та правомірно сформував податковий кредит, відповідно до вимог пп.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України.

Як вбачається з договорів, укладених позивачем з його контрагентом поставка товарів здійснювалася на умовах DDP.

Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) ІНКОТЕРМС визначено, що продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення.

Відповідно до ст.А.4 терміну DDP умов ІНКОТЕРМС, продавець зобов'язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженому для поставки.

Таким чином, за умовами поставки позивач не зобов'язаний підтверджувати факт поставки саме товарно-транспортними накладними. Між тим, позивачем надані відповідні ТТН та підтверджено прийняття отриманих за договорами товарів видатковими накладними витягом із журналів матеріальних звітів.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, відображеної в ухвалі від 03.05.2012 по справі №К/9991/11271/12, порушення порядку заповнення товарно-транспортних накладних є порушенням, допущеним контрагентом позивача під час заповнення цього документа, а не порушенням платника (позивача у справі) податкової дисципліни: відповідальність за недостовірність та неповноту заповнення вказаного документа покладається на особу, яка його заповнювала. А тому, недоліки у заповненні цих первинних документів не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником права на податкову вигоду.

Також, в своїх запереченнях на адміністративний позов, відповідач надав: вирок від 26.05.2011 р. по справі №0417/1-208/2011; пояснення ОСОБА_3; пояснення ОСОБА_4; пояснення ОСОБА_5

Вирок від 26.05.2011 по справі № 0417/1-208/2011 стосується директора ТОВ «Теплосервіс Плюс» (одного із контрагентів ПП «ВКФ «СТ-Юлія»), якого було визнано винним у злочинах передбачених ч.З ст. 28, ч.2 ст. 205, ч.І ст. 366 КК України. Суд вважає, що зазначений вирок може підтверджувати лише недобросовісність контрагента позивача у взаємовідносинах з його контрагентами, але ні яким чином не спростовує реальність вчинення господарських операцій між позивачем та саме його контрагентом (ПП «ВКФ «СТ-Юлія»).

Також, у поясненні ОСОБА_3 (директора ПП «ВКФ «СТ-Юлія») зазначено, що ПП «ВКФ «СТ-Юлія» з 2009 року здійснювало посередницьку діяльність з постачання піску до ПрАТ «Запорізький завод залізобетонних шпал». Як вбачається з пояснень позивача та наданих доказів, постачальники піску (ПП «Актив Групи», ТОВ ТФ «Борісфен») самостійно зв'язувалися з директором ПП «ВКФ «СТ-Юлія» з пропозицією постачати пісок. Гроші за пісок ПрАТ «Запорізький завод залізобетонних шпал» перераховував ПП «ВКФ «СТ-Юлія». Усіма переговорами щодо постачання піску, та оформленням документів займався син директора - ОСОБА_4.

У поясненні ОСОБА_4 зазначено, що саме він здійснював транспортування піску. Документи з контрагентами не оформлював. ОСОБА_5 - водій ОСОБА_4, у поясненні навпаки, підтвердив факт оформлення ТТН. Отже, відповідно до пояснень ОСОБА_3, до ПП «ВКФ «СТ-Юлія» пісок постачався ПП «Актив Групи», ТОВ ТФ «Борісфен». СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжя не досліджувала питання, які саме були договірні відносини між ПП «Актив Групи», ТОВ ТФ «Борісфен» з постачальниками піску - тобто не перевіряла можливість існування кількох посередників у постачанні.

Відповідно до Інформаційного листу ВАСУ «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» від 20.07.2010 №1112/11/13-10, виходячи із вимог статті 71 КАС, суди повинні враховувати, що обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкт владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Отже, суди повинні досліджувати насамперед доводи органів державної податкової служби, що свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Всі надані позивачем документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Також, необхідно звернути увагу на те, що позивачем до матеріалів справи додана Довідка «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ЗЗЗШ» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «ВКФ «СТ-Юлія» за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, складена 19.10.2012 №429/29-1/32407952 (Іт. арк.спр.127-138). Відповідно до висновку якої, по взаємовідносинах позивача з ПП «ВКФ «СТ-Юлія» - порушень не встановлено.

Відповідно до пп.7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...».

Відповідно до пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також «... у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

У відповідності із п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезені на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів, як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п.187.8 ст.187 цього кодексу.

Підпунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковані операції протягом такого звітного періоду.

Таким чином, керуючись наведеними нормами, позивач мав право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені в зв'язку із придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва.

Вся придбана позивачем сировина була використана в господарській діяльності підприємства. Виробництво продукції з метою її продажу та з метою отримання доходу в грошовій формі є господарською діяльністю та в повній мірі відповідає визначенню господарської діяльності, яке наведено у пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товар) ПП «ВКФ «СТ-Юлія» на користь позивача, суд вважає, що підприємством позивача не порушено податкове законодавство.

Згідно статті 9 ч. 1 та ч. 2 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2, 4 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Запорізький завод залізобетонних шпал» підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя від 03.09.2012 №0000120029.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Запорізький завод залізобетонних шпал» сплачений судовий збір у сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М.Чернова