Постанова № 29066392, 30.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 січня 2013 року письмове провадження № 2а-15285/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атон-ХХІ" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2012 №00028522-7, №00028422-7

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 19.06.2012 р. №№ 00028522-7, 00028422-7.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

17.12.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем, на підставі пп.78.1.11. п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до постанови слідчого ОВС СУ ДПС у м. Києві від 04.05.2012 р., була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ "Центр Інтег", ТОВ "Денон Клієнт", ТОВ "Індекс Сістемс", ТОВ "Нодексепт", ТОВ "Софітрейд", ТОВ "БКС Імпекс ГМБХ", ТОВ "ІТС Груп ЛТД", ТОВ "Стар-Лайн ЛТД", ТОВ "МТС Імпекс ГМБХ", ТОВ "Трокаспромоімпекс", ТОВ "Баланжер ОТП", ТОВ "Becта Рітеіл Компані", ТОВ "Мегаторексім", ТОВ "Вінсента", ТОВ "Перформенс Гpyп", ТОВ "Вертхаус", ТОВ "ТК Мерком",ТОВ "Танафлекс", ТОВ "Фірма Енергосервіс ЛТД", ТОВ "Лігуріан Тайм", ТОВ "МТС Інтернешнл АГ", ТОВ "МД Груп А.Г.", ТОВ "Унітехнозбут", ТОВ "Інтерпромтрейд", ТОВ "Опена", ПП "Трейд Груп Сервіс", ТОВ "Кренбер Буд", ТОВ "Вінсент-А", ТОВ "Крампер Груп", ТОВ "Світопрог ЛТД", ТОВ "Вальтер Торг", ТОВ "Прогсервіс АГ", ТОВ "Ербод", ПП "Юніверстрейд", ТОВ "Алекс-А ЛТД", ТОВ "Нумовал Тек"за період з 01.01.09 по 31.12.11.

Для проведення перевірки відповідачем було використано наступні документи: установчі документи підприємства; декларації з податку на додану вартість та податку на прибуток; постанова слідчого ОВС СУ ДПС у м. Києві від 04.05.2012 р. про проведення перевірки; постанов про порушення кримінальної справи та об'єднання кримінальних справ в одне провадження від 20.02.2012 р.; протоколи допитів директорів ТОВ "Софітрейд", ТОВ "Ітс Груп ЛТД", ТОВ "Лігуріан Тайм", ТОВ "МТС Імпекс ГМБХ", ТОВ "Мегаторексім", ТОВ "Becта Рітеіл Компані", ПП "Юніверстрейд", ТОВ "Вінсента", ТОВ "Центр Інтег", вирок Дарницького районного суду м. Києва по ТОВ " Нумовал Тек"; договори, податкові та видаткові накладні; протоколи виїмок документів позивача по взаємовідносинах з ТОВ "Мегаторексім", ТОВ "Becта Рітеіл Компані", ТОВ "Лігуріан Тайм", ТОВ "Нодексепт"; система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України: АІС "Податки", АС "Аудит", АС "Бест-Звіт".

Згідно вказаних документів відповідачем було встановлено, що позивач, в перевіряємому періоді, мав взаємовідносини з ТОВ "Центр Інтег", ТОВ "Нодексепт", ТОВ "Софітрейд", ТОВ "БКС Імпекс ГМБХ", ТОВ "ІТС Груп ЛТД", ТОВ "Стар-Лайн ЛТД", ТОВ "МТС Імпекс ГМБХ", ТОВ "Becта Рітеіл Компані", ТОВ "Мегаторексім", ТОВ "Вінсента", ТОВ "Перформенс Гpyп", ТОВ "ТК Мерком",ТОВ "Танафлекс", ТОВ "Фірма Енергосервіс ЛТД", ТОВ "Лігуріан Тайм", ТОВ "МТС Інтернешнл АГ", ТОВ "Унітехнозбут", ТОВ "Опена", ТОВ "Вінсент-А", ТОВ "Вальтер Торг", ПП "Юніверстрейд", ТОВ "Нумовал Тек" за період з 01.01.09 по 31.12.11.

Під час перевірки було встановлено, що документи по взаємовідносинах позивача з ТОВ "Нодексепт", ТОВ "Becта Рітеіл Компані", ТОВ "Мегаторексім", ТОВ "Лігуріан Тайм" відсутні у позивача у зв'язку з їх виїмкою правоохоронними органами.

Не беручи до уваги викладені обставини та нехтуючи вимогами п.85.9. ст.85 Податкового кодексу України, відповідачем була проведена перевірка позивача на підставі наявних документів (перелік яких було визначено вище).

Перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з ТОВ "Центр Інтег", ТОВ "Софітрейд", ТОВ "БКС Імпекс ГМБХ", ТОВ "ІТС Груп ЛТД", ТОВ "Стар-Лайн ЛТД", ТОВ "МТС Імпекс ГМБХ", ТОВ "Вінсента", ТОВ "Перформенс Гpyп", ТОВ "ТК Мерком", ТОВ "Танафлекс", ТОВ "Фірма Енергосервіс ЛТД", ТОВ "МТС Інтернешнл АГ", ТОВ "Унітехнозбут", ТОВ "Опена", ТОВ "Вінсент-А", ТОВ "Вальтер Торг", ПП "Юніверстрейд", ТОВ "Нумовал Тек" ґрунтувалися на договірних взаємовідносинах (договорах).

На підтвердження виконання умов договорів, а також включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства та сплати ним податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), контрагентами були виписані первинні документи, зокрема, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та дають йому право на податковий кредит.

Одночасно, перевіркою було встановлено наступне: по ТОВ "Нумовал Тек" - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; по ТОВ "Лігуріан Тайм" - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу; по ТОВ "Нодексепт" - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; по ТОВ "БКС Імпекс ГМБХ" - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу; по ТОВ "Перформенс Гpyп" - припинено, але не знято з обліку; по ТОВ "Танафлекс" - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; по ТОВ "ІТС Груп ЛТД" - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; по ТОВ "Стар-Лайн ЛТД" - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; по ТОВ "Becта Рітеіл Компані" - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; по ТОВ "Мегаторексім" - порушено провадження у справі про припинення юридичної особи; по ТОВ "ТК Мерком", - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; по ТОВ "Фірма Енергосервіс ЛТД" - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; по ТОВ "Унітехнозбут" - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; по ТОВ "Вінсент-А" - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Згідно матеріалів, отриманих від СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, вбачається, що вироком Дарницького районного суду м. Києва у кримінальній справі № 1-844/11 по обвинуваченню директора ТОВ "Нумовал Тек" його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України.

Згідно протоколів допитів директорів ТОВ "Лігуріан Тайм", ТОВ "Центр Інтег", ТОВ "ІТС Груп ЛТД", ТОВ "МТС Імпекс ГМБХ", ТОВ "Becта Рітеіл Компані", ТОВ "Мегаторексім", за їх поясненнями, вони не мають відношення до фінансово-господарської діяльності товариств; будь-яких договорів не підписували; податкової звітності не подавали.

Крім того, з інформації, викладеної у постанові про порушення кримінальної справи та об'єднання кримінальних справ в одне провадження від 20.02.2012 (кримінальна справа № 71-00215) вбачається, що СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, розслідується кримінальна справа, порушена 26.05.2011 Генеральною прокуратурою України, в ході досудового слідства по якій встановлено, що ТОВ "Фаворит Економікс" задіяне в схемі мінімізації податкових зобов'язань, яка об'єднана єдиними фінансово-грошовими потоками з підприємствами, зокрема, ТОВ "Центр Інтег", ТОВ "Софітрейд", ТОВ "Нодексепт", ТОВ "БКС Імпекс ГМБХ", ТОВ "ІТС Груп ЛТД", ТОВ "Стар-Лайн ЛТД", ТОВ "МТС Імпекс ГМБХ", ТОВ "Becта Рітеіл Компані", ТОВ "Мегаторексім", ТОВ "Вінсента", ТОВ "Перформенс Гpyп", ТОВ "ТК Мерком", ТОВ "Танафлекс", ТОВ "Фірма Енергосервіс ЛТД", ТОВ "Лігуріан Тайм", ТОВ "МТС Інтернешнл АГ", ТОВ "Унітехнозбут", ТОВ "Опена", ТОВ "Вінсент-А", ТОВ "Вальтер Торг", ПП "Юніверстрейд", які зареєстровані без наміру здійснення господарської діяльності та з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягає у формуванні податкового кредиту у документах податкової звітності з метою приховування реальних перерахувань, на підставі правочинів, які не дають право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таким чином, невстановлені слідством особи вчинили фіктивне підприємництво.

Податковим органом надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що усі укладені контрагентами позивача угоди (договори) не спричиняють реального настання правових наслідків, отже є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення, а складені ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 28.05.2012 р. № 3651/22-7/32957866, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.7.4. ст.7, пп.7.2.3. п.7.2., пп.7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1., пп.7.4.4., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.201.4., п.201.6., п.201.10. ст.201, п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 551761 грн.; п.5.1. ст.5., пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого знижено податок га прибуток на суму 689702,00 грн. Доказів про те, що акт був спрямований до матеріалів кримінальної справи, в рамках якої призначалась перевірка позивача, або використаний з метою за для якої він складався, відповідач суду не надав.

У той же час, у порушення п.86.9. ст.86 Податкового кодексу України, на підставі зазначеного акта перевірки, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 19.06.2012 р. № 00028522-7, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість розмірі 551761 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 55178 грн.; від 19.06.2012 р. № 00028422-7, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 689702 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 124204 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві та ДПС України.

Рішенням ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 03.09.2012 р. № 5449/10/12-114 оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача були залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 04.10.2012р. № 2971/0/61-12/10-2115 оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача та рішення ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 03.09.2012 р. № 5449/10/12-114 були залишні без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, зокрема, у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», яким встановлено, що судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009 також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються та є безпідставними.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Слід зазначити, що чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Пунктом 11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні визначено, що державним податковим інспекціям, надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках-коштів, одержаних без установлених законом підстав,а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Також, статтею 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не самостійно визнавати їх нікчемними.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі матеріалів кримінальної справи та протоколів допитів директорів підприємств (контрагентів позивача) оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України. Суду не надано для огляду та надання правової оцінки навіть копій зазначених документів.

Більше того, на даний час обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів щодо яких, за даними відповідача, порушена зазначена кримінальна справа за фактом фіктивного підприємництва, не постановлено.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Атон-ХХІ" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 19.06.2012 №№ 00028522-7, 00028422-7.

Судові витрати в сумі 2146,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атон-ХХІ" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій