Ухвала суду № 2906563, 31.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА 

Іменем України

31 липня 2008 року                                                                         м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого           Степашка О.І.

суддів:                      Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дубенської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Рівненської області від 29.06.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 року у справі №3/132 за позовом сільськогосподарського виробничого кооперативу «Варковицький» до Дубенської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

          У травні 2006 року сільськогосподарським виробничим кооперативом «Варковицький» подано позов до Дубенської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №000102350/3 від 28.04.2006 р. та №0000102350/2 від 17.03.2006 р. про нарахування суми податкового зобов’язання у розмірі 13570 грн.

          Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що податковим органом було порушено 10-денний строк для прийняття рішення про застосування штрафних санкцій та неправомірно визначено податкове зобов’язання на суму 8077 грн. з податку на додану вартість. В акті перевірки при обґрунтуванні суми ПДВ за пільговим режимом оподаткування по спеціальних деклараціях № 1 та № 2 контролюючим органом неправомірно взято до уваги лише податкові зобов’язання з ПДВ із позитивним значенням та не взяті до уваги суми ПДВ із від’ємним значенням (податковий кредит), що суперечить методу обчислення податкового зобов’язання з ПДВ наростаючим підсумком по податкових періодах із врахуванням сум податкових зобов’язань та податкового кредиту відповідно до пп.7.7.1. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

           Постановою господарського суду Рівненської області від 29 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06 листопада 2006 року, позовні вимоги було задоволено частково, податкові повідомлення-рішення від 17.03.2006 р. №0000102350/2 та від 28.04.2006 р. №0000102350/3 в частині визначеного податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 8077 грн. основного платежу визнано нечинними; в решті позовних вимог відмовлено.

            В касаційній скарзі Дубенська об’єднана державна податкова інспекція просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

            Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин та правильність їх юридичної оцінки в оскаржуваних судових актах, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з таких підстав.

           Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатами планової документальної виїзної перевірки СВК «Варковицький» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2003 р. по 30.06.2005 р. було складено акт від 09.12.2005 р. №93/23/30626390, яким встановлено, що в порушення вимог пункту 11.29. ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» та постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 року №271 СВК  «Варковицький» занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість по операціям з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва,   включаючи   продукцію   (крім   підакцизних товарів),  виготовлену на давальницьких умовах із власної сировини на  загальну суму 8077  грн. та не перераховано на спеціальний рахунок, відкритий кооперативом в КБ «Приватбанк».

             На підставі цього акта, за результатами апеляційного оскарження, прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.03.2006 р. №000102350/2 та від 28.04.2006 р. №00001022350/3, якими позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 13 570 грн., в тому числі 11 739 грн. основного платежу та 1831 грн. штрафних санкцій.

             Відповідно до п.15 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затвердженого постановою КМУ від 12.05.99 р. № 805, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Залишок податкових зобов’язань відповідно до декларації з податку на додану вартість із реалізованої зазначеної продукції, тобто різниця між податком на додану вартість, отриманим від покупців, та податком на додану вартість, сплаченим постачальникам, перераховується підприємством з поточного на окремий рахунок. Залишок податкового кредиту покривається податковими зобов’язаннями наступних податкових періодів. Кошти, перераховані сільськогосподарським підприємствами на окремий рахунок, використовуються ними на підтримку власного виробництва продукції тваринництва та птахівництва. У разі нецільового використання цих коштів, вони стягуються до державного бюджету відповідно до законодавства. Залишок коштів на окремому рахунку в кінці року вилученню до бюджету не підлягає і використовується підприємством на зазначені цілі в наступному році.

              Відповідно до п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», сільськогосподарські товаровиробники при визначені суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету з операцій продажу товарів власного виробництва, включаючи продукцію, виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини проводять акумуляцію коштів, які залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

               Відповідно до п.4 Порядку  акумуляції  та  використання  коштів,  які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками платниками  податку на  додану  вартість  щодо  операцій з продажу  товарів  (робіт,  послуг)  власного  виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини затвердженого постановою КМУ від 26.02.1999 року № 271, залишок податкових зобов’язань відповідно до декларації з податку на додану вартість  із  реалізованої  продукції,   товарів   (робіт, послуг)  власного виробництва,  включаючи продукцію  (крім підакцизних товарів),  виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ним постачальникам, перераховується  сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені  для  перерахування  суми  податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку. Залишок податкового кредиту відповідно до декларації, тобто від’ємна різниця між сумою податку на додану  вартість, одержаною  с/г  товаровиробниками  від покупців та сумою податку на додану, вартість, сплаченою ними постачальникам, зараховується с/г товаровиробникам на зменшення податкових зобов’язань наступних звітних періодів.

              Підпунктом 7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, що підлягає сплаті  (перерахуванню)  до бюджету  або  бюджетному  відшкодуванню,  визначається  як різниця  між  сумою  податкового  зобов’язання  звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

               Відповідно п.п.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань.

              Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що при вибірковій перевірці неможливо встановити об’єктивне значення ПДВ у кожному конкретному податковому періоді, оскільки при цьому не враховується зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних звітних періодів, що виникають при від’ємній різниці сум податку на додану вартість, одержаних від покупців та сплачених постачальникам.

                Крім цього, контролюючим органом порушено формально-логічний метод обрахування, розрахунок якого наведено в таблиці акту перевірки, оскільки в обох колонках таблиці підсумовані суми ПДВ по всіх трьох деклараціях (по спецдеклараціях № 1 та № 2 та по загальній декларації з ПДВ), а з різниці сум цих колонок виведена сума заниження ПДВ виключно по спецдеклараціях, що є неправомірним.

              Матеріалами справи підтверджено необґрунтованість висновку податкового органу про те, що в 2004 році позивачем не перераховано кошти в сумі 8077 грн. на спеціальний рахунок, а саме: копіями платіжних доручень за 2004 рік підтверджено перерахування позивачем з поточного рахунку в «Приватбанку» на спеціальний рахунок 260041248127055 в тому ж банку коштів ПДВ згідно постанови КМУ №271 від 26.02.1999 р.

             Відповідно п.п.17.1.3. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

              Судами попередніх інстанцій доведено факт заниження ПДВ за грудень 2003 р. на суму 3662 грн., яка підлягає сплаті до бюджету і включена до податкових зобов’язань платника і тому, застосування до позивача застосована штрафна санкція в сумі 1831 грн. на підставі пп.17.1.3 ст.17 Закону № 2181 визнається правомірним.

               Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди обох інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, дали належну оцінку доказам і постановили з дотриманням норм матеріального і процесуального права рішення, яке не підлягає скасуванню, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

               Керуючись ст. ст. 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

               Касаційну скаргу Дубенської об’єднаної державної податкової інспекції відхилити.

              Постанову господарського суду Рівненської області від 29.06.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 року у справі №3/132 залишити без змін.

                 Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом одного місяця з дня виникнення виняткових обставин може бути оскаржена до Верховного Суду України.

Головуючий                                                                                   О.І. Степашко

Судді                                                                                               К.В. Конюшко

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

Н.Г. Пилипчук

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар