Ухвала суду № 29060679, 31.01.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

УХВАЛА

31.01.13 Справа№ 5015/2677/12

Розглянувши спільну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансЕкоЗахід» про затвердження мирової угоди при виконанні рішення господарського суду Львівської області у справі №5015/2677/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна»,м.Львів, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансЕкоЗахід», м.Львів про стягнення 113723,17 грн, суд вбачав за доцільне призначити заяву до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.01.2013 року прийнято заяву до розгляду, судове засідання призначено на 31.01.2013 року.

В додаток до клопотання , яке поступило до суду 30.01.2013 року (вх..№2688) ТОВ «Лізингова компанія «Універсальна» долучило до матеріалів справи копію постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу господарського суду №5015/2677/12, виданого 29.11.2012 року (ВП №35867957).

В судове засідання сторони явку повноважних представників забезпечили, просять задоволити подану до суду заяву від 18.01.13 р ( вх..№1428/13 від 18.01.13 р ) та затвердити мирову угоду від 14.01.2013 року.

Розглянувши заяву, умови мирової угоди від 14.01.2013 року, ознайомившись із матеріалами судової справи, судом встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.09.2012 року у справі №5015/2677/12 частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» ( м.Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансЕкоЗахід» ( м.Львів) про стягнення 113 723,17 грн. штрафних санкцій. Позов задоволено в сумі 72705,00 грн. пені, 1454,06 грн. судового збору. В частині стягнення 41018,17 грн. пені - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалось ТзОВ «ТрансЕкоЗахід» до Львівського апеляційного господарського суду .

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 року рішення господарського суду Львівської області від 11.09.2012 року у справі №5015/2677/12 залишено без змін , а апеляційна скарга без задоволення.

Постанова набрала законної сили з дня її прийняття. В касаційному порядку постанова та рішення не оскаржувались.

29.11.2012 року господарським судом Львівської області видано позивачу ( ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна») наказ на примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 11.09.2012 року та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 року у справі №5015/2677/12.

Постановою Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 04.01.2013 року (ВП №35867957) відкрито виконавче провадження на підставі наказу господарського суду №5015/2677/12, виданого судом 29.11.2012 року .

При розгляді заяви сторін про затвердження мирової угоди від 14 січня 2013 року на стадії виконання судового рішення у даній справі, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч.4 ст.121 ГПК України мирова угода укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Рішення , ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов»язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» ( ст.115 ГПК України).

Згідно ст.124 Конституції України та ст.4-5 ГПК України судові рішення є обов»язковими до виконання на всій території України. Судове рішення містить остаточний висновок відносно прав і обов»язків сторін, приписує їй певну поведінку на майбутнє. Окрім того , судове рішення являє собою імперативне веління, яке адресується не тільки учасникам процесу, а й органам державної влади, до сфери компетенції яких входить виконання даного виду судових рішень

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі-Закон), виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Законом України «Про виконавче провадження» встановлено перелік рішень, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, рішення, ухвали, постанови господарських судів.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Відповідно до ст.116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до ст.117 ГПК України у наказі господарського суду, зазначається, зокрема найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, дата видачі наказу та строк його дії, резолютивна частина рішення, найменування стягувача і боржника, їх адреси, тощо.

Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов»язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Таким чином, судове рішення повинно виконуватись у точній відповідності до виданого на його примусове виконання виконавчого документа, в тому числі, у спосіб і порядок, що визначені судом .

Законом України Про виконавче провадження» передбачено відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, заміну сторони у виконавчому провадженні.

При цьому під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленим у судовому рішенні.

Якщо у відповідача відсутні кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про звернення стягнення на його майно. Оскільки перелік майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, визначає державний виконавець у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», господарський суд не вказує переліку майна, а лише робить вказівку про звернення на майно у сумі, що підлягає стягненню за рішенням суду.

Однак, ні сторони у справі, ні державний виконавець не звертались до суду із заявами про зміну способу виконання рішення суду і не доводили належними і допустими доказами наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим у спосіб та у порядку, вказаному в наказі господарського суду по даній справі.

Статтею 25 ГПК України передбачено, що в разі вибуття однієї із сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов»язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.

Однак, матеріали справи не містять доказів розгляду питання про про заміну сторони її правонаступником.

Стягувач і боржник по справі ( що вбачається зі змісту мирової угоди, яку вони просять суд затвердити) фактично з власної ініціативи намагаються змінити спосіб та порядок виконання судового рішення , заміну сторони іншими особами без достатніх на то правових підстав і не врахувавши, що виконавче провадження – це в першу чергу сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів, однак не дій сторін , які не наділені повноваженнями щодо вчинення виконавчих дій.

Окрім того, умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникло неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов»язики сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов»язків інших юридичних чи фізичних осіб, які беруть участь у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Однак, умови в пунктах 1 і .4 мирової угоди від 14 січня 2013 року суперечать чинному законодавству, остаточно не вирішують спору між сторонами і можуть призвести до виникнення нового спору у майбутньому.

Із врахуванням вищенаведеного, затвердження судом мирової угоди від 14 січня 2013 року із вврахуванням умов в п.4 неможливе і у зв»язку з тим, що відносини сторін в процесі виконавчого провадження визначені і регулюються Законом України «Про виконавче провадження» і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Виходячи з вищенаведеного суд не вбачає підстав для затвердження мирової угоди від 14 січня 2013 року, задоволення заяви сторін від 18.01.2013 року про затвердження мирової угоди ( вх..№1428/13).

Керуючись ч.4 ст.121, ст.86 ГПК України, суд-

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні Заяви від 18.01.2013 року про затвердження мирової угоди ( в порядку ст.121 ГПК України), яка поступила від сторін по справі №5015/2677/12 до суду 18.01.2013 року і зареєстроване за вхідним №1428/13 , та у затвердженні Мирової угоди від 14 січня 2013 року на стадії виконання судового рішення , яка подана в додаток до заяви на затвердження суду, - сторонам відмовити.

2. Ухвалу видати сторонам по справі, з дотриманням вимог ст.87 ГПК України.

Суддя Кітаєва С.Б.