Постанова № 29059691, 16.11.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2012 р. Справа № 2а-3175/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В. Р,

за участю: представників позивача Паньківа С.С., Сухарника Т.І.

представника відповідача Гавадзина М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромбудмонтаж-1» до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «Енергопромбудмонтаж-1» звернулося до суду з адміністративним позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем з ТОВ «РІП» 16.05.2011 року було укладено Договір № 1/5 про виконання робіт, предметом якого були зобов'язання ТОВ «РІП» виконати та здати ТОВ «Енергопромбудмонтаж-1» роботи по капітальному ремонту систем дистанційного сповіщення ГРС Богородчанське ЛВУМГ; капітальний ремонт ГРС «Вигода» Долинського ЛВУМГ з заміною системи контролю загазованості; капітальний ремонт вузлів підготовки паливного, пускового та імпульсного газу з заміною регуляторів та задаючих пристроїв на КС-2 та Долинського ЛВУМГ ДК «Укртрансгаз» НАК Нафтогаз України». В акті позапланової невиїзної перевірки від 26.07.2012 року за № 423/2330/33616998 головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю Тисменицької МДПІ Козак В.М., одноосібно, з перевищення службових повноважень, неогбгрунтовано прийшов до висновку-припущення про нікчемність правочинів з ТОВ «РІП», яке було визнано господарськими судами України банкрутом та має податковий борг перед державою. Припущення ГДПРІ Козак В.М. про мниму нікчемність договору підряду між ТзОВ «Енергопромбудмонтаж-1» та ТОВ «РІП» призвело до застосування наслідків недійсних правочинів: виключення сум по договору із податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат звітного періоду для оподаткування прибутку підприємства, тобто підведення даного факту під диспозицію п.п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого відбулось неправомірне донарахування ПДВ за червень 2011 року на суму 99 987,73 грн.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що за результатами позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Енергопромбудмонтаж-1» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТзОВ «РІП» за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року встановлено порушення статті 198, 201 Податкового Кодексу України та статтей 203, 215, 216 Цивільного Кодексу України. Вказані висновки Тисменицької МДПІ, зроблені на підставі результатів акту зустрічної перевірки «Про результати невиїзної документальної перевірки ТзОВ «РІП» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період червень-липень 2011 року» від 07.09.2011 року № 1984/23-03/32163147 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва. Перевіркою встановлено, що згідно пояснення, наданого службовою запискою ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 21.07.2011 ркоу № 4528/ДПІ/26-10/3 директор підприємства ОСОБА_5 не є директором ТзОВ «РІП», підприємство не реєстрував, жодних наказів чи документів чи протоколів на призначення директора та головного бухгалтера не складав та не підписував документів, не здійснював жодних фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами. Згідно з базами даних «Інформаційно-пошукова система» ДПІ у Шевченківському районі м. Києва станом на дату складання акту перевірки стан платника ТзОВ «РІП» - «Місцезнаходження не встановлено». Таким чином, інформація, зібрана за наслідками проведених перевірок контрагентів позивача, використана Тисменицькою МДПІ як доказ спрямованості умислу позивача на безпідставне формування податкового кредиут, шляхом укладення фіктивних угод. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 26.07.2012 року Тисменицькою міжрайонною державною податковою інспекцією було проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромбудмонтаж-1» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «РІП» за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року. За наслідками перевірки складено акт № 423/2330/33616998 від 26.07.2012 року. Перевіркою встановлено порушення статті 198, 201 Податкового Кодексу України та статей 203, 215, 216 Цивільного Кодексу України.

Вказані висновки Тисменицької МДПІ, зроблені на підставі результатів акту зустрічної перевірки «Про результати невиїзної документальної перевірки ТзОВ «РІП» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період червень-липень 2011 року» від 07.09.2011 року № 1984/23-03/32163147 ДПІ у Шевченківс ькому районі м. Києва.

На підставі акту перевірки № 423/2330/33616998 від 26.07.2012 року було винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 0001122330 про збільшення грошового зобов"язання з податку на додану вартість в розмірі 95098,00 грн. і 1,00 грн. штрафу та податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 10.08.2012 року № 0001112330 про зменшення розміру від"ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 4890,00 грн.

В основу обґрунтування для винесення податкових повідомлень-рішень в акті перевірки відповідачем зроблено висновок про визнання нікчемними договорів підряду, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергобудмонтаж-1» і Товариством з обмеженою відповідальністю «РІП» про виконання підрядних робіт.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

Доводи ж відповідача можуть містити ознаки фіктивності укладених правочинів, що передбачено статтею 234 ЦК України. Проте в такому випадку вимагається визнання такого правчину недійсним в судовому порядку.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи ТзОВ «Енергопромбудмонтаж-1» реально отримало від ТОВ «РІП» роботи, які були виконані відповідно до укладеного 16.05.2011 року Договору № 1/5 про виконання робіт, предметом яких були зобов'язання ТОВ «РІП» виконати та здати позивачу роботи по капітальному ремонту систем дистанційного сповіщення ГРС Богородчанське ЛВУМГ; капітальний ремонт ГРС «Вигода»Долинського ЛВУМГ з заміною системи контролю загазованості; капітальний ремонт вузлів підготовки паливного, пускового та імпульсивного газу з заміною регуляторів та гадючих пристроїв на КС-2 та Долинського ЛВУМГ. Загальна вартість робіт за даним Договором становить 599926,40 грн. в тому числі податок на додану вартість 99987,73 грн. Залучення ТОВ «РІП»було необхідно для виконання ТОВ «Енергопромбудмонтаж-1»договорів підряду № 110505742 від 13.05.2011 року, № 110505745 від 16.05.2011 року та № 110505747 від 13.05.2011 року, укладених ДК «Укртансгаз»НАК Нафтогаз України».

Про виконання Договору № 1/5 і про виконання робіт були складені акти приймання виконаних будівельних робіт за червень 2011 року: капітальний ремонт ГРС «Вигода»Долинського ЛВУМГ з заміною системи контролю загазованості «Монітор-М» на суму 110215,64 грн.; капітальний ремонт вузлів підготовки паливного, пускового та імпульсного газу з заміною регуляторів та задаючих пристроїв на КС-2 та Долинського ЛВУМГ на суму 36926,58 грн.; капітальний ремонт вузлів підготовки паливного, пускового та імпульсного газу з заміною регуляторів та задаючих пристроїв на КС-2 та Долинського ЛВУМГ на суму 157172,54 грн.; капітальний ремонт ГРС «Вигода» Долинського ЛВУМГ з заміною системи контролю загазованості «Монітор-М» на суму 5524,86 грн.; капітальний ремонт систем дистанційного сповіщення ГРС Богородчанське ЛВУМГ: ГРС Торговиця на суму -16512,72 грн.; ГРС Городенка на суму -16512,72 грн.; капітальний ремонт систем дистанційного ГРС Богородчанське ЛВУМГ: ГРС Торговиця на суму 128487,70 грн.; ГРС Городенка на суму 128573,64 грн. Тобто всього виконано робіт на суму 599926,40 грн., що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2011 року підписаними сторонами договорами. ТОВ «РІП» виписало податкову накладну за 20 червня 2011 року № 416 на загальну суму 599926,40 грн. в тому числі ПДВ -99987,73 грн. Розрахунки між підприємствами проводилися в безготівковій формі, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені: платіжні доручення від 30.06.2011 року якими було перераховано за виконані роботи суму 585840,00 грн. та 30.08.2011 року було перераховано суму 14086,40 грн. Тобто розрахунок за виконані роботи проведено повністю на суму 599926,40 грн.

Підтвердженням реальності настання наслідків виконання зазначеного договору є також Довідка Контрольно-ревізійного відділу в Тисменицькому районі КРУ в Івано-Франківській області, акти приймання будівельних робіт з ДК «Укртрансгаз» НАК Нафтогаз України.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку"та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і ¬наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Висновки Актів перевірок ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

На момент виконання господарських операцій в контрагента була у наявності ліцензія на здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури № 409772 серії АВ від 21.10.2008 року строком дії до 21.10.2013 року, видана Державною Архітектурно-будівельною інспекцією, що свідчить про наявність у підприємства права на здійснення даного виду господарської діяльності.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ППФ «Теплодар»правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відстостків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі імя, місце проживання, режстраційний номер облікової картки платника поадтків, якщо засновник -фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник -юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, імя по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираютсья (призначаютсья) до орагну управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи бех довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповдіно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатсия на них у спорі як на достовірні.

ТОВ «РІП» на момент здійснення господарських операцій з ТзОВ «Енергопромбудмонтаж-1»було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, товариство не було ліквідоване, його діяльність в усатнволеному законом порядку не була припинена. Згідно бази даних ДПС України станом на травень-червень 2011 року ТОВ «РІП» було зареєстровано платником ПДВ та мало свідоцтво платника ПДВ № 100107770.

Визнання ТОВ «РІП» банкрутом не може бути підставою для застосування санкцій до ТзОВ «Енергопромбудмонтаж-1», оскільки згідно інформації з ЄДР запис про визнання юридичної особи банкрутом було внесено до Єдиного державного реєстру лише 08 лютого 2012 року, а в той же час операції між ТОВ «РІП»та ТзОВ «Енергопромбудмонтаж-1» здійснювались протягом травня-серпня 2011 року. Отже, на момент здійснення операцій вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредиту за правочинами з даним контрагентом, на підставі наданих ним податкових накладних, слід керуватися його статусом саме на момент здійснення операцій, а не якимись іншими даними.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Основною мотивацією винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була та обставина, що контрагентами позивача були допущені порушення чинного законодавства України під час формування податкового кредиту та податкових зобовязань, а відтак укладені договора щодо подальшої реалізації товарів є нікчемними та не створюють реальних наслідків.

Проте, дана обставина не відповідає дійсності та не може бути взята до уваги судом, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 627 відповідно до до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентами було дотримано вимоги щодо форми та змісту укладених правочинів згідно норм ЦК України. Реальність здійснення операцій підтверджена первинними документами.

ТзОВ «Енергопромбудмонтаж-1»не може нести відповідальності за допущені порушення своїх контрагентів при укладенні ними інших договорів, а також формування свої податкових зобов'язань.

Підстави виникнення та порядко визначення сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту регламентовано розділом V Податкового Кодексу України.

Згідно абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредиту звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складаєтсяь з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межх господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України господарська діяльність -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання дозоду і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України датою виникнення права планика податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзацом 1 пункту 198.6 Кодексу, встановлено що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна № 416 від 20.06.2011 року містить усі необхідні реквізити заповнена без порушень та відповідає вимогам пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністрества фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 позиваечм правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на пояснення директора ТзОВ «РІП» ОСОБА_5, зазначені в акті зустрічної перевірки від 07.09.2011 року № 1984/23-03/32163147 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, про те, що він не є директором підприємства, його не реєстрував, жодних наказів чи документів чи протоколів на призначення директора та головного бухгалтера не складав та не підписував документів, не здійснював жодних фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами, оскільки в силу ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів суду та не представив доказів того, що в реєстраційних документах контрагента в рядку "Відомості про керівника" значилась інша особа, а не ОСОБА_5 на момент існування спільних господарських відносин.

Таким чином на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку про перевищення Івано-Франківською ДПІ повноважень щодо визнання укладених позивачем правочинів нікчемними.

В той же час суд звертає увагу, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту порушених прав, так як нечинними можуть визнаватися тільки нормативно-правові акти, а тому в силу ч.2 ст.11 КАС України, суд виходить за межі позовних вимог шляхом визнання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001122330 від 10.08.2012 року та податкове повідомлення-рішення форми «В4» за № 0001112330 від 10.08.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромбудмонтаж-1» судовий збір в сумі 32 (тридцять дві) гривні 19 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 21.11.2012 року.