Ухвала суду № 29053772, 30.01.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Загацька Т.В.

Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 року справа №2а/0570/14815/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Дяченко С.П.

Білак С.В.

при секретарі судового засідання Костроміній Г.С.,

за участю представників сторін по справі:

від позивача: Ткачевої І.В., Ніконовича С.В., Мазнева О.Г., Усенко В.Ж.,

від відповідача: Чернікової Н.В., Смирнової І.А., Лобатої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012р. по справі № 2а/0570/14815/2012 (головуючий І інстанції Загацька Т.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012р. позов задоволено повністю, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року.

В апеляційній скарзі та під час судового засідання відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідач вважає правомірним, оскільки при здійсненні перевірки було встановлено порушення вимог п.188.1 ст.188, п.п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України та вимог п.2.1, п.2.4 ст.2 Положення документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, п.14.1.27 ст.14, п.14.1.36 ст.14, п «а» п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що постанова суду є законною та обґрунтованою, ухвалена судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт №418/15-17-2-05761614 від 05.10.2012 року та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 941431,00 грн., в тому числі по декларації за серпень 2011 року - 330336 грн., за грудень 2011 року - 611095 грн., та нараховані штрафні санкції в розмірі 235358,00 грн.

Однією із підстав для прийняття наведеного рішення послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України при продажу готової продукції пов'язаним особам -ТОВ «НФ Трейдінг Україна» та ТОВ «ОСТХЕМ Україна». Податковий орган вважає, що позивачем були застосовані ціни менші за звичайні, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у липні 2011 року на суму 136947,00 грн. та у листопаді 2011 року на суму 583014 грн.

У п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

За приписами п.8 розділу XX «Перехідні положення» у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу ( з 1 січня 2013 року) застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно до п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

За приписами п. 1.20.2 наведеного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту ( п. п. 1.20.8 Закону).

Як вбачається з акту перевірки, для визначення рівня звичайних цін податковим органом була використана наступна інформація :

- для аналізу експортних цін на аміак та карбамід використана інформація щодо середнього рівня експортних цін на мінеральні добрива українського виробництва за період липень 2011 року-березень 2012 року, надана Державним підприємством «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» (далі - ДП «Держзовнішінформ») в листі від 20.06.2012 №43/1046 за запитом СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку ДПС;

- для аналізу цін на аміак, карбамід, селітру аміачну, КАС, що реалізовувались на території України, використана інформація щодо середнього рівня цін на мінеральні добрива українського виробництва на внутрішньому ринку України за період липень 2011 року-вересень 2011 року, надана Донецької торгово-промисловою палатою в листі від 28.03.2012 року №683/06.06-03 за запитом СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку ДПС від 26.03.2012 №10833/10/26-2-3, та інформація щодо цін на мінеральні добрива на внутрішньому ринку України за жовтень 2011 року-травень 2012 року за даними Бюлетеня «Огляд цін українського та світового товарних ринків», листопад 2011-червень 2012 року, видавник ДП «Держзовнішінформ», яка наведена у відповіді Торгово-промислової палати України від 18.06.2012 №1234/08.2-8 на запит СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку від 29.05.2012 № 6893/10/15-17-2.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо недоведеності податковим органом тих обставин, що застосована позивачем ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Використана податковим органом інформація від ДП Держзовнішінформ», Донецької ТПП та ТПП України не містить в собі відомостей щодо ціни експорту за договорами з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, як того вимагає п.п. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Слід також зазначити, що ТПП України у листі від 18.06.2012р. за №1234/08.2-8 повідомила податковий орган про те, що надана інформація є дещо відмінною від специфікації запиту.

Інших доказів на підтвердження тих обставин, що застосована позивачем ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, податковим органом не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині.

Іншою підставою для прийняття спірного рішення послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.198.1-198.3 ст.198 Податкового кодексу України в частині віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з придбання продукції у ТОВ «Дніпропетровська трубна компанія» , що призвело до завищення податкового кредиту на суму податку на додану вартість 599438,20 грн.,у тому числі за липень 2011 року - 167153,13 грн.,.

В основу висновків акту перевірки полягли ознаки нікчемності угод, укладених позивачем із зазначеним контрагентом, передбачені ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України.

За приписами п.п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п.198.2 ст.198 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем ( покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська трубна компанія» (постачальник) укладено договір № 054/11 від 26.04.2011 року поставки труби у кількості 13,438 тонн.

Факт отримання позивачем продукції підтверджується наданими до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами (видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, податкові накладні) , які складені з дотриманням вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Оплата отриманої продукції підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Отримані за спірним договором труби, в подальшому, частково були використані позивачем для проведення капітального ремонту цехів, що підтверджується відповідними вимогами на видачу товару, та даними бухгалтерського обліку позивача (т.4 а.с. 147-157).

Не використані на час проведення перевірки труби зберігалися на складі позивача, що підтверджується результатами позапланової вибіркової інвентаризації, проведеної позивачем на підставі наказу № 4719 від 28.09.2012 року та даними бухгалтерського обліку позивача (т.4 а.с.129-132).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані. Відповідач, встановлюючи факт нікчемності укладеного правочину, фактично керувався лише припущеннями, що є недопустимим.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем тих обставин, що укладені позивачем договори порушують публічний порядок, та відсутність підстав вважати їх нікчемними. Доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку податковим органом не надано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині.

Підставою для прийняття спірного рішення послужив також висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.2.1, п.2.4 ст.2 Положення документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, п.14.1.27 ст.14, п.14.1.36 ст.14, п «а» п.198.1, п.198,3 ст.198 Податкового кодексу України в частині віднесення в період з 01.07.2011 року по 31.03.2012 року до складу податкового кредиту суми 195254,35 грн., у тому числі за липень 2011 року - 26235,33 грн., за листопад 2011 року - 28081,34 грн., сплаченої при придбанні послуг оренди (суборенди частини території будинку торгово - офісного комплексу «Парус» за адресою: Україна, м. Київ, вул. Мечникова, 2а - цілісний торгово - офісний комплекс).

Податковий орган вважає, що оскільки у цей період позивач не мав офіційно зареєстрованих відокремлених підрозділів за адресою: Україна, м. Київ, вул. Мечникова, 2 (на тридцятому поверсі торгово - офісного комплексу «Парус»), відокремлений підрозділ ПАТ «Концерн «Стирол» - представництво ПАТ «Концерн «Стирол» у м.Києві згідно відомостей з Єдиного державного реєстру був створений за адресою м.Київ, вул.Мечникова, 2, тільки 28.12.2011 року, то витрати щодо суборенди нежитлового приміщення у період до 28.12.2011 року не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Остхем Україна» укладено договір суборенди № 1837 від 01.04.2011 р. частини території будинку торгово - офісного комплексу «Парус», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 2 а, з метою розміщення свого офісу.

В подальшому між сторонами були укладені додатковий договір №1 від 30.09.2011 року щодо зміни розміру орендної ставки, додатковий договір №2 від 01.11.2011 року щодо суборенди додаткових 24,95 м 2 та додаткова угода від 30.01.2012 року щодо зміни строку суборенди, акт прийому - передачі приміщення по договору суборенди від 01.04.2011 року №1837 від 01.04.2011 року, акт прийому - передачі приміщення №2 від 01.11.2011 року по договору суборенди №1837 від 01.04.2011 року, акт прийому - передачі приміщення від 31.01.2012 року по договору суборенди № 1837 від 01.04.2011 року.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем під час проведення перевірки були надані податкові накладні, акти виконаних робіт, реєстри отриманих податкових накладних, акт прийому-передачі приміщення до договору суборенди від 01.04.2011 року №1837, платіжні доручення.

У п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 наведеної норми податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п.14.1.36 ст..14 Податкового кодексу України господарська діяльність це - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Як вбачається з п.п. 139.1.1 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям,визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за договором суборенди № 1837 від 01.04.2011 р. частини території будинку торгово - офісного комплексу «Парус».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012р. по справі № 2а/0570/14815/2012- залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012р. по справі № 2а/0570/14815/2012- залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 30 січня 2013 року.

Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 04 лютого 2013р.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: С.П. Дяченко

С.В. Білак