Постанова № 29047902, 28.01.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2013 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/7354/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

при секретарі - Лебідь Т.М.,

за участю:

представника позивача - Кайдаш В.П.,

представника відповідача - Сидоренко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Господарського Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - Комерційна Фірма " Сервіс " до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

23 листопада 2012 року Господарське Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо - Комерційна Фірма " Сервіс " звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень №0003402301 від 08.05.2012 року та №0003392301 від 08.05.2012 року.

Позивач просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення №0003402301 від 08.05.2012 року, яким йому визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 117 113 грн. та податкове повідомлення - рішення №0003392301 від 08.05.2012 року, яким донараховано податок на додану вартість в сумі 71 819 грн. та застосовано штрафні ( фінансові) санкції в сумі 14 703, 25 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на необґрунтованість та протиправність висновків акту перевірки №642/22-22546679 від 20.04.2012 року щодо порушення ГТОВ ВКФ «Сервіс» п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп..139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 117 113 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2011 року в сумі 9 099 грн., за ІІІ квартал 2011 року в сумі 83 886 грн., за IV квартал 2011 року в сумі 24 128 грн., порушення позивачем п.201.1 ст.201, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 71 819 грн. та зменшено відповідачем від'ємне значення звітного періоду, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на 1 236 грн. Наголошував на тому, що оскаржувані рішення відповідачем винесені безпідставно та протиправно, суперечать чинному законодавству та підлягають скасуванню. Такі свої твердження обґрунтовував тим, що господарські операції з СГД - ФО ОСОБА_1, ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Промелектро - 75», ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Проммаст -Стандарт» зафіксовані та підтверджені первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Як позивач, так і його контрагенти, у період, що охоплювався перевіркою, були зареєстрованими суб'єктами господарювання, платниками ПДВ, перебуваючи на відповідному обліку в органах державної податкової служби. Висновки перевіряючих про нікчемність правочинів, безтоварний характер операцій обґрунтовані лише припущеннями та спростовуються наданими документами. Стверджував про те, що жодною нормою закону не передбачено відповідальність платника податків за недотримання та невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань. З боку ГТОВ ВКФ «Сервіс» виконані всі вимоги бухгалтерського та податкового законодавства, суми валових витрат та податкового кредиту сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер, куплений товар був використаний у господарській діяльності позивача. Відтак, оскільки в діях ГТОВ ВКФ «Сервіс» відсутні порушення податкового законодавства, оскаржувані рішення відповідача є необґрунтованими, протиправними та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити у повному обсязі, разом із поясненнями в обґрунтування позовних вимог та на підтвердження реальності оподаткованих господарських операцій надав суду відповідні первинні документи бухгалтерського обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на законність, обґрунтованість та правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень. Стверджував про те, що діяльність контрагентів позивача, ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Промелектро- 75» та ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Проммаст - Стандарт» , має фіктивний характер, правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків. У вказаних підприємств відсутні необхідні умови для здійснення своєї господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань в силу відсутності основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відтак, угоди, укладені між позивачем та вказаними контрагентами є фіктивними, а податковий кредит та валові витрати недійсними. Зазначав, що для перевірки позивачем не надано товарно-транспортні накладні на підтвердження перевезення купленого товару, що ставить під сумнів реальність його купівлі у вказаних контрагентів. Постачальниками товару було порушено вимоги оформлення податкових накладних , в силу відсутності зазначень місця розташування юридичних осіб.

Крім того, зазначав, що згідно АІС «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», на рівні ДПС України встановлено , що позивачем до податкового кредиту віднесено суми, які СГД -ФО ОСОБА_1 та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Промелектро- 75» та ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Проммаст - Стандарт», не задекларували як свої податкові зобов'язання у відповідному звітному періоді.

Відтак, як на думку відповідача, податкові повідомлення-рішення №0003402301 від 08.05.2012 року та №0003392301 від 08.05.2012 року прийняті правомірно, а позовні вимоги ГТОВ ВКФ «Сервіс» необґрунтовані і задоволенню не підлягають.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Судом встановлено, що Господарське Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо - Комерційна Фірма " Сервіс " зареєстровано розпорядженням Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області за №22546679 від 21.03.1995 року. У зв'язку зі зміною місцезнаходження перереєстровано 09.09.2009 року , видано свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 №821375.

Позивач з 27.03.1995 року перебуває на обліку у Лубенській ОДПІ та є платником податку на додану вартість.

Лубенською ОДПІ з 04.04.2012 року по 12.04.2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ГТОВ ВКФ «Сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

Правомірність підстав та процедури проведення перевірки позивачем не оспорювалися.

За результатами даної перевірки відповідачем складений акт (надалі - Акт перевірки) № 642/22-22546679 від 20.04.2012 року, у висновках якого зафіксовано порушення ГТОВ ВКФ «Сервіс» п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп..139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 117 113 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2011 року в сумі 9 099 грн., за ІІІ квартал 2011 року в сумі 83 886 грн., за IV квартал 2011 року в сумі 24 128 грн., порушення позивачем п.201.1 ст.201, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 71 819 грн. та зменшено відповідачем від'ємне значення звітного періоду, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 1 236 грн. (т. 1, а.с.29- 89)

У зв'язку зі встановленням в ході перевірки порушення вимог податкового законодавства, Лубенською ОДПІ року прийнято податкові повідомлення - рішення №0003402301 від 08.05.2012 року, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 117 113 грн. та податкове повідомлення - рішення №0003392301 від 08.05.2012 року, яким донараховано податок на додану вартість в сумі 71 819 грн. та застосовано штрафні ( фінансові) санкції в сумі 14 703, 25 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішеннями про результати розгляду скарг ДПС у Полтавській області та ДПС України від 17.07.2012 року та 15.08.2012 року скарги ГТОВ ВКФ «Сервіс» залишено без задоволення, податкові повідомлення - рішення - без змін.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями Лубенської ОДПІ, позивач звернувся до суду із позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням та перевіряючи їх на предмет відповідності вищезазначеним критеріям, суд приходить до висновку про їх обґрунтованість та законність, виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржувані рішення, відповідач посилався як на правову підставу їх винесення встановлені ним у Акті перевірки порушення позивачем п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.201.1 ст.201, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За приписами пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.2. статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Вказуючи на порушення вищезазначених положень Податкового кодексу України, Лубенська ОДПІ фактично стверджує про те, що платник неправомірно включив до складу валових витрат суму, начебто понесених витрат у зв'язку з придбанням ГТОВ ВКФ «Сервіс» у своїх контрагентів товарів та послуг по фактично неіснуючим фінансово-господарським операціям, які були незаконно відображені в бухгалтерському та податковому обліках підприємства (стверджували про безтоварність відповідних операцій).

З огляду на викладене, відповідач дійшов висновку про те, що підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 117 113 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2011 року в сумі 9 099 грн., за ІІІ квартал 2011 року в сумі 83 886 грн., за IV квартал 2011 року в сумі 24 128 грн.

З приводу донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість податковий орган вказував на порушення таких норм.

За приписами підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 вказаного Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Зважаючи на вищевказані норми Податкового кодексу України, посилаючись на те, що ГТОВ ВКФ «Сервіс» фактично не здійснювало придбання послуг та товарів у СПД - ФО ОСОБА_1, ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Промелектро- 75» та ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Проммаст - Стандарт», оскільки, на думку контролюючого органу, такі товари та послуги фактично контрагентами позивача не поставлялись, а оподатковані господарські операції полягали лише у їх документальному оформленні, відповідач стверджує про завищення платником податкового кредиту за відповідні звітні періоди в сумі 71 819 грн.

Суд знаходить вказані висновки податкового органу обґрунтованими та законними, погоджується із наявністю в діях платника порушень норм податкового законодавства, з огляду на наступне.

У ході перевірки Лубенською ОДПІ встановлено укладення у періоді, що перевірявся, між ГТОВ ВКФ «Сервіс» та СГД -ФО ОСОБА_1 та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Промелектро- 75» та ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Проммаст - Стандарт», ряду договорів поставки, перелік, зміст та умови яких маються в Акті перевірки. (т.1, а.с.39-83 )

Суд звертає увагу на те, що позивачем в обґрунтування позовних вимог та на підтвердження реальності оподаткованих господарських операцій не було надано копії вказаних договорів.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження дійсності укладення та реального виконання даних угод представником позивача надано суду податкові накладні, рахунки - фактури, акти здачі - приймання виконаних робіт, при дослідженні яких судом встановлено, що позивачем у контрагентів було куплено автомобільні запчастини, будівельні матеріали, паливо - мастильні матеріали, отримано послуги щодо монтажу та запуску побутових кондиціонерів, перевезення вантажу за маршрутом Лубни - Київ. (т.1.а.с. 90-252, т.2. а.с. 1-67)

У ході розгляду справи судом представнику позивача було запропоновано надати додаткові докази на підтвердження реальності господарських операцій, що слугували об'єктом оподаткування у відповідному звітному періоді. Проте, позивачем суду не було надано доказів транспортування куплених у СПД - ФО ОСОБА_1, ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Промелектро- 75» та ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Проммаст - Стандарт» будівельних матеріалів, автомобільних запчастин та паливо - мастильних матеріалів. Зокрема, з тексту Акту перевірки вбачається, що доставка товару здійснюється постачальником на склад покупця за рахунок покупця, приймання товару здійснюється на складі покупця за рахунок постачальника. Проте, на підтвердження вказаного суду не надано жодних підтверджуючих документів транспортування товару, оприбуткування його на складі позивача та ведення бухгалтерського обліку, доказів передавання під звіт відповідальним посадовим особам за дорученнями, не було жодних доказів наявності у власності чи в оренді складських приміщень, цистерн для зберігання паливо - мастильних матеріалів, тощо.

Також не було підтверджено факт перевезення товару, стосовно якого позивачем було отримано послуги від ТОВ «Дормашавто» по перевезенню за маршрутом Лубни - Київ, згідно Акту здачі прийняття - робіт ( надання послуг) №230613 від 26.06.2011 року (т.1. а.с. 224). Не було надано доказів знаходження у власності ГТОВ ВКФ «Сервіс» побутових кондиціонерів, щодо монтажу і установки яких було отримано послуги від ТОВ "ТПК "Техномашпостач", згідно Акту здачі прийняття - робіт ( надання послуг) №260508 від 26.05.2011 року. (т.1. а.с.188). Факт оплати куплених товарів та отриманих послуг не підтверджено позивачем жодними документами банківських установ.

У ході судового розгляду справи представником позивача надано пояснення стосовно використання куплених товарів та отриманих послуг у господарській діяльності ГТОВ ВКФ «Сервіс». З матеріалів справи встановлено, що позивачем в подальшому куплений товар був проданий з метою отримання прибутку, разом з тим, суд звертає увагу на те, що представником позивача не було надано копій договорів, на підставі яких цей товар реалізовувався.

На підтвердження використання купленого товару суду було надано податкові накладні, рахунки, видаткові накладні та банківські виписки. (т. а.с.67-250, т. 3 а.с. 1-111).

Надані первинні документи бухгалтерського обліку вказують на факт реалізації автомобільних частин, паливо - мастильних матеріалів, будівельних матеріалів ТОВ «Теплични», СТОВ «Ковалі», ПАТ «Електрозавод», ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго», ДП «Науково дослідницький інститут полігон мобільної техніки», ТОВ «Кабельторгтехніка» , ПП «Агрофакт», ПНВП «Укреекспо- Процес», КП «Лубенське МБТІ», ТОВ Грейд - Плюс», ТОВ СГП «Нібулон», ТОВ «Посулля- Агро», ПАТ «Райз- Максимко» ЗАТ «Будівельне управління №7», ВАТ «Лубнифарм» та ін.

Однак, ГТОВ ВКФ «Сервіс» не було надано угод, укладених з покупцями по вказаним відносинам, не було надано також і доказів транспортування проданого товару та передачі його відповідальним особам покупців за дорученнями, не було надано й доказів отримання коштів за проданий товар.

З наданих суду документів (угод, накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних) неможливо в повному обсязі встановити елементи ланцюга господарських операцій, взаємодій позивача з його контрагентами та подальшого декларування ПДВ, на підставі виданих вказаними контрагентами податкових накладних. З наданих документів неможливо встановити послідовний причинно-наслідковий зв'язок отримання та оплати товару (послуг) та відображення податкових накладних у відповідних реєстрах отриманих податкових накладних. Відсутні докази отримання товару, його оприбуткування, зберігання, подальшого використання у господарській діяльності, тощо. Тобто, відсутній комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане донарахування податкових зобов'язань.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сам по собі факт оформлення документів не є безумовним свідченням того, що придбання товару та надання оподаткованих послуг мали місце. Про відсутність реального характеру відповідних операцій свідчать підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин, як відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що надання позивачем належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо не встановлено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та суперечливі.

Таким чином, суд, приймаючи рішення, виходить з того, що позивачем наданими документами не доведено факту дійсності та легальності оподатковуваних господарських операцій. Зокрема, подані позивачем як докази своїх позовних вимог первинні фінансові та бухгалтерські документи не є достатніми для беззаперечного твердження про дійсне виконання господарських операцій контрагентами, тобто такими, що дають право позивачу віднести відповідні суми до валових витрат та податкового кредиту.

За даних обставин, суд не може вважати доведеним позивачем факт реального виконання господарських операцій, за рахунок яких сформовано грошові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, погоджується з висновком податкового органу про непідтвердженість валових витрат та податкового кредиту належними первинними документами.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач довів, що він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, та прийняті ним рішення є правомірними. У свою чергу позивач належних доказів на підтвердження правомірності своїх позовних вимог суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 04 лютого 2013 року .

Суддя І.С. Шевяков