Рішення № 29046674, 28.01.2013, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 232/2201/12

Провадження № 2/127/706/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2013 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:

головуючого:судді Медяної Ю.В.,при секретарі:ОСОБА_1,за участю:

представника позивачаОСОБА_2,представників відповідачаОСОБА_3,

ОСОБА_4,представника третьої особи -

Служби у справах дітей ВМРОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа без самостійних вимог, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Вінницької міської ради про визнання недійсним договору найму жилого приміщення та виселення,-

в с т а н о в и в :

08 листопада 2012 року до суду із позовом, вимоги якого було збільшено, звернулась ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа без самостійних вимог, що не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Вінницької міської ради про визнання недійним договору найму жилого приміщення від 30 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 та договору найму жилого приміщення від 30 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 та виселення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10Е, ОСОБА_11 з квартири № 56, що по вулиці Стельмаха, 53в м. Вінниці, яка без надання іншого житла.

В позовній заяві зазначено, що позивач ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_13 з 06 лютого 1993 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 31 серпня 20011 року між ними був розірваний.

Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 21 березня 2012 року поділено їх спільне майно, яке ними було набуте в шлюбі, зокрема за позивачем ОСОБА_6 визнано право приватної власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, а за відповідачем ОСОБА_13 2/3.

Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 11 травня 2012 року між позивачем ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_13 встановлено порядок користування даної квартири, де ОСОБА_6 було виділено в користування кімнату площею 9,5 кв.м., а ОСОБА_7 - кімнату площею 11,8 кв.м. та кімнату 17,1 кв.м., підсобні приміщення (коридори, ванна кімната, туалет, кухня, кладова) залишено у спільному користуванні співвласників квартири.

На підставі договорів найму житлового приміщення від 30 серпня 2012 року, кімнати квартири, які були виділені відповідачу ОСОБА_13 у користування на підставі вищезазначеного рішення, останнім було здано в найм відповідачам ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Однак, при укладені вказаних договорів не була надана попередня згода органу опіки і піклування, обовязковість якої встановлена Законом, оскільки неповнолітня дитина сторін ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_14, проживає та зареєстрована в квартирі, що належить її батькам на праві спільної часткової власності.

Оскільки при укладенні договорів найму житлового приміщення не було дотримано вимог Закону, вони мають бути визнанні в судовому порядку недійсними у відповідності до ст. 215 ЦК України.

В обґрунтування вимоги позову про виселення відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 представник позивача зазначив, що відсутність згоди всіх співвласників квартири на вселення в неї інших осіб свідчить про відсутність підстав у відповідачів на вселення в квартиру, яка знаходиться в користуванні двох співвласників, що суперечать вимогам ст.358 ЦК України, а відтак вселення відповідачів є неправомірним.

З підстав зазначених вище позивач звернулась до суду із даною позовною заявою.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 ОСОБА_2 збільшені вимоги позову підтримав в повному обсязі, просив суд його задовільнити і дав пояснення аналогічні доводам викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги позову, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, не визнала, просила суд у їх задоволенні відмовити та суду пояснила, що укладені договори найму між ОСОБА_15 та ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_10, ОСОБА_11 відповідно до вимог Закону, при цьому Законом не передбачено згоду власника частини квартири, яка йому виділена у користування.

Також представник відповідача зазначила, що при укладенні вищезазначених договорів не було порушено права неповнолітньої дитини ОСОБА_14, з огляду на те, що вона не є власником квартири, її права похідні від права власності батьків на житло або того, батька з ким неповнолітня дитина мешкає.

Оскільки у неповнолітньої ОСОБА_16 є постійне місце проживання, вона проживає в окремій кімнаті в квартирі, власником якої є її мати позивач ОСОБА_16 JI.M., згоди органів опіки та піклування на укладання договору найму ОСОБА_15 на свою частку квартири не потрібно.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_4 вимоги позову не визнала, просила суд у його задоволенні відмовити з підстав зазначених представником ОСОБА_7 ОСОБА_17.

Відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_10, ОСОБА_11 до судового засідання не зявились, однак надали на адресу суду заяву у відповідності до якої просили суд розгляд справи провести у їх відсутність, вимоги позову не визнали, просили суд у його задоволенні відмовити.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Вінницької міської ради ОСОБА_5 в судовому засіданні поклалась на думку суду та просила суд при вирішенні даного спору врахувати інтереси неповнолітньої доньки ОСОБА_14, яка зареєстрована та проживає в квартирі, належній на праві спільної часткової власності її батькам ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Вислухавши думку представника позивача, представників відповідача, свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, надавши належну оцінку усім доказам, що є у справі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Як було встановлено судом, що відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 березня 2012 року у справі № 2-4342/11 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя, яке набуло законної сили 03 квітня 2012 року, за ОСОБА_6 було визнано право приватної власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 та ? частку легкового автомобіля марки «Renault Kangoo», державний номерний знак «АВ 3881 АІ», 2000 року випуску; - за ОСОБА_7 на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 та ? легкового автомобіля марки «Renault Kangoo», державний номерний знак «АВ 3881 АІ», 2000 року випуску (а.с. 5, 6).

Предметом спору по вищезазначеній справі було майно, набуте ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в шлюбі, зокрема квартира АДРЕСА_2, яка згідно Технічного паспорту на переплановані (добудовані) приміщення, виготовленого 13 вересня 2012 року КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (інвентаризаційна справа № 24568, реєстровий № 1544/40261), складається з наступних приміщень: 1-коридору, площею 7,4 кв.м.; 2-кімната, площею 11,8 кв.м.; 3- коридор, площею 3,5 кв.м.; 4-ванна, площею 2,6 кв.м.; 5-туалет, площею 1,2 кв.м.; 6-кімната, площею 17,1 кв.м.; 7-кімната, площею 9,5 кв.м.; 8-кухня, площею 8,4 кв.м.; 9-кладова, площею 1,1 кв.м. (а.с. 28-32).

Як вбачається з даного Технічного паспорту, що приміщення кімнати-2 було самочинно переобладнано, що призвело до збільшення її розміру житлової площі з 11,8 кв.м. до 15,6 кв.м. (а.с. 32).

Пунктом 1.16 Рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 01 листопада 2012 року № 2684 «Про затвердження актів міжвідомчої комісії про прийняття до експлуатації перепланованих приміщень квартир» було затверджено акт міжвідомчої комісії перепланування приміщень квартири АДРЕСА_3 (збільшення житлової площі за рахунок площі переобладнаного балкану) житлова площа після перепланування 42,2 кв.м., загальна площа після перепланування 66,4 кв.м. (а.с. 76).

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 11 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа на стороні відповідача: Виконавчий комітет Вінницької міської ради про визначення порядку користування житловим приміщенням, яке набуло законної сили 22 травня 2012 року, між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було встановлено порядок користування квартирою № 56 по вул. Стельмаха, 53 в м. Вінниці, де ОСОБА_7 виділено в користування кімнату, площею 11,8 кв.м. та кімнату, площею 17,1 кв.м.. ОСОБА_6 в користування виділено кімнату, площею 9,5 кв.м.. Підсобні приміщення залишено у спільному користуванні співвласників квартири

Даним рішенням, також, було зобовязано виконавчий комітет Вінницької міської ради оформити окремі особові рахунки на ОСОБА_7 на кімнати площею 11,8 кв. м. та площею 17,1 кв.м. та ОСОБА_6 кімнату площею 9,5 кв.м. у квартирі АДРЕСА_4 (а.с. 39).

Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

30 серпня 2012 року між ОСОБА_4, яка діє по дорученню від імені відповідача ОСОБА_7, як наймодавець, з однієї сторони та між ОСОБА_9, як наймачем, з іншої сторони, було укладено договір найму жилого приміщення, у відповідності до умов якого відповідачем ОСОБА_7 надається в найм ОСОБА_9 та ОСОБА_8 частина квартири АДРЕСА_2 у вигляді кімнати, площею 11,8 кв.м. (а.с. 37).

Крім цього, 30 серпня 2012 року між ОСОБА_4, яка діє по дорученню від імені відповідача ОСОБА_7, як наймодавець, з однієї сторони та між ОСОБА_10, як наймачем, з іншої сторони, було укладено договір найму жилого приміщення, у відповідності до умов якого відповідачем ОСОБА_7 надається в найм ОСОБА_10 та ОСОБА_11 частина квартири АДРЕСА_2 у вигляді кімнати, площею 17,1 кв.м.. (а.с. 37).

Зазначенні договори найму були зареєстрований у Міському комунальному підприємстві «ЖЕК № 12», що підтверджується копією особового рахунку відповідача ОСОБА_7 № 009306, у відповідності до якого, наймачів було зазначено як таких, що проживають без реєстрації за адресою: м. Вінниця, вул. Стельмаха, 53/56 (а.с. 82).

Судом також встановлено, що відповідно до довідки Форми № 3, виданої 03 вересня 2012 року МКП «ЖЕК № 12», в квартирі АДРЕСА_5, що складається з 1 кімнати, загальною площею 21,6 кв.м., житлова 9,5 кв.м. з 16 травня 2007року проживають позивач ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 65).

Відповідно до частини 3 статті 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ч. 2 статті 176 СК України, права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.

Частиною 1 статті 156 ЖК Української РСР встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири).

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» встановлено, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Частинами 1 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 та 3 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимоги позовної заяви про визнання недійним договору найму жилого приміщення від 30 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 та договору найму жилого приміщення від 30 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_10, оскільки при укладені вказаних договорів не була надана попередня згода органу опіки і піклування, обовязковість якої встановлена статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», з урахуванням того, що неповнолітня дитина сторін ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_14, проживає та зареєстрована в квартирі, що належить її батькам на праві спільної часткової власності.

Законом встановлено вичерпний перелік підстав, які можуть застосовані для виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення, зокрема це встановлено статтею 116 ЖК Української РСР, якою встановлено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Пунктом 5 Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Частиною 5 статті 216 ЦК України встановлено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою особою.

З огляду на вище викладене, вимога позовної заяви про виселення відповідачів з підстав встановлених статтею 358 ЦК України, у звязку із відсутністю згоди позивача ОСОБА_6 на спільне користування з наймачами підсобними приміщеннями, є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки в даному випадку слід керуватися положеннями статей 215 та 216 ЦК України, тобто, застосування наслідків недійсності правочину, вимога про застосування яких позивачем ОСОБА_6 заявлено не було.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідачів на користь позивача слід солідарно стягнути 107 грн. 30 коп. судового збору.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 214, 215, ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст.ст. 160, 176 СК України, ст. 116 ЖК Української РСР, суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа без самостійних вимог, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Вінницької міської ради про визнання недійсним договору найму жилого приміщення та виселення, задовільнити частково.

Визнати недійним договір найму жилого приміщення від 30 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 та договір найму жилого приміщення від 30 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_10.

В задоволені іншої частини позову відмовити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 107 (сто сім) грн. 30 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду.

Суддя: