Постанова № 29045035, 24.01.2013, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 2270/7684/12

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2013 рокум. Хмельницький Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіКасапа В.М. при секретарі Бориславській К.В. за участі:позивача: ОСОБА_3 представників відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5 перекладача: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся з позовом до управління ДМС України про визнання протиправною відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обгрунтування позовних вимог вказує, що 15.11.2012 року звернувся до відповідача з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 06.12.2012 року ним отримано повідомлення № 16 від 06.12.2012 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вважає таку відмову протиправною та вказує, що у листопаді 2012 року прибув до України шукати притулку. Даний переїзд був спричинений тим, що він потребував захисту через об'єктивні побоювання стати жертвою бойових дій, оскільки проживав на території Сирійської Арабської Республіки в провінції Хама, де підвищений рівень насильства та постійно проводяться бойові дії, які мають серйозний вплив на цивільне населення. Зазначає, що він не може повернутись до Сирії, оскільки існує небезпека для його життя та вказує на відсутність у країні походження основних соціальних прав, які гарантують мирне життя в суспільстві. В зв'язку з цим просить позов задоволити та визнати протиправною відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, подали заперечення проти адміністративного позову, в якому вказують, що в результаті зібраної інформації та проведеної співбесіди з позивачем встановлено, що в останнього відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які є необхідними для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вважають оскаржувану відмову правомірною та просять відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно та всебічно обставини справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 15.11.2012 року позивачем подано заяву до управління ДМС України про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі наказу управління ДМС України № 48 від 05.12.2012 року позивачу направлено повідомлення № 16 від 06.12.2012 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Дана відмова мотивована тим, що заява позивача є очевидно необгрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Правовий статус біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення цього статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон).

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни свої громадянської приналежності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з пунктом 13 статті 1 цього Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Підстави для прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначені частиною 6 статті 5 Закону. Даний перелік підстав є вичерпним.

Разом із тим, стаття 6 Закону визначає умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

За змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця:

- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

- наявність цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;

- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

З огляду на дані норми, а також зі змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3 та від 16 березня 2012 року № 3, вбачається, що біженець має довести той факт, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно ч. 7 ст. 7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік).

Відповідно до пунктів 45, 66 даного Керівництва особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Слід зазначити, що ситуація, яка склалась у країні походження позивача, не відноситься до конвенційних ознак, тобто не є такою, що надає безумовних підстав для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виходячи з положень діючого у даній сфері законодавства та норм міжнародного права.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем як при розгляді його заяви управлінням ДМС в Хмельницькій області, так і в судовому засіданні не доведено, судом не встановлено, обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження, а відтак не доведено наявності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які є необхідними для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено протиправності оскаржуваної відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вона є законною та обгрунтованою, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 71, 158 - 163 КАС України, ст.ст. 1, 7 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суд -

П О С Т А Н О В И В:

у задоволенні позову ОСОБА_3 до управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 25 січня 2013 року

Суддя/підпис/ "Згідно з оригіналом" Суддя В.М. Касап