Рішення № 29034827, 26.01.2013, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 2608/18612/12

пр. № 2/759/1146/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2013 року Святошинський районний суд м. Києва

У складі головуючого судді Наборозняка М.І.,

секретаря Слепець Є.С.,

розглянувши цивільну справ за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (надалі компанія) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію

встановив:

Позивач 04.11.2011 року звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 1292,05 грн, посилаючись на те, що відповідач є споживачем електроенергії, яку він постачає у квартиру АДРЕСА_1 , однак не сплачує в повному обсязі плату за електроенергію, яка їй постачається.

Станом на березень 2011 року борг за послуги електропостачання становить вказану суму. Крім того, просить стягнути інфляційні втрати та три проценти річних всього в сумі 560,75 грн відповідно до ст. 625 ЦК України.

В подальшому 03.07.2012 року позовні вимоги представник позивача змінив та просив стягнути із відповідача лише інфляційні втрати та три проценти річних , а також судові витрати у зв*язку з тим, що відповідач після звернення позивача до суду оплатив борг щодо вартості електроенергії.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала. Просить стягнути 3% річних -118 грн 56 коп; інфляційні -442 грн 19 коп.

Просить суд не приймати до уваги роздруківку розрахунку позивача, виконану з допомогою комп*ютерної програми (а.с.11, 12) про те, що отримувачем електроенергії була ОСОБА_2 (попередній, перед відповідачем, власник квартири), оскільки квартира нею була продана ОСОБА_1, яка в ній не зареєструвалась і позивач не зміг укласти договір на послуги електропостачання саме з нею, а в програмі зміни відносно ОСОБА_2 внесені не були і нарахування продовжувались на її ім*я. Саме про це просила в судовому засіданні представник позивача.

Відповідач (та її представник) в судове засідання 25.01.2013 року не прибула, про дату та час слухання справи за адресою Черкаська обл. м.Кам*янка, вул.. Будьонного, 21, яку відповідач вказувала в апеляційній скарзі у листопаді 2011 року (а.с.70) повідомлена належним чином, про що свідчить довідка відділення зв*язку про те, що виклики їй до суду не вручений за закінченням терміну зберігання.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню за такими підставами.

Відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуги з електропостачання відносяться до комунальних послуг.

Ст. 67 ЖК України передбачає, що квартплата та плата за комунальні послуги визначається затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07. 1999 року №1357 «Про затвердження «Правил користування електричною енергією для населення", Пункт 42 Правил передбачає, що споживач такої енергії зобов*язаний сплачувати її відповідно до умов договору та вказаних Правил. Тарифи щодо вартості електроенергії встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд вважає, що між сторонами склались фактичні договірні зобов*язання, при відсутності письмового договору, оскільки позивач постачав електроенергію у квартиру відповідача, а відповідач споживав її. Суд вважає, що для вірного та об*єктивного вирішення спору правового значення: хто саме споживав електроенергію у квартирі ( чи сам відповідач - власник квартири, чи інші особи з його дозволу ( наймачі квартири -«квартиранти», члени сім*ї, родичі, гості відповідача) - немає.

Тому суд не приймає до уваги вказівку в розрахунку позивача (а.с.11, 12) про те, що отримувачем електроенергії була ОСОБА_2 (попередній, перед відповідачем, власник квартири). Саме про це просила в судовому засіданні представник позивача.

На думку суду фактичним споживачем послуг є власник квартири -відповідач, або уповноважені ним особи, за споживання якими електроенергії повинен сплачувати власник квартири.

Крім того, розрахунок не є договором, тому підстав не вважати за об*єктивні пояснення представника позивача щодо фактичних обставин справи і споживання електроенергії саме відповідачем у суду немає.

При цьому суд приймає до уваги, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (довідка (а.с.39), тому , безумовно, споживати електроенергії після смерті не могла.

Суд також приймає до уваги, розрахунок (а.с.1), в якому вказано про оплату електроенергії у березні 2006 року -46,02 грн; у вересні 2009 року -600грн. Викладене свідчить про те, що відповідач визнавала (споживала) послуги щодо електропостачання та оплачувала їх, тобто, про те, що між сторонами (а не між позивачем у ОСОБА_2.) склались фактичні договірні відносини надання та оплати послуг.

Про це також свідчить надана представником відповідача копія квитанції про сплату боргу 1060, 81 грн від 18.01.2012 року та абонентська книжка (а.с.59). На думку суду, наявність квитанції і абонентської книжки по розрахунках за електроенергії саме у відповідача свідчить про те, що вона була фактичним споживачем послуг, які надавав їй позивач.

Таким чином, відповідач , який є власником квартири АДРЕСА_1 , отримував послуги електропостачання в ньому, однак плату за ці послуги в повному обсязі не вчасно не вносив.

За таких підстав позивач обґрунтовано нарахував йому три проценти річних та інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки він (відповідач) не виконав свої грошові зобов*язання, а саме: зобов*язання сплатити гроші за отримані послуги електропостачання.

Позов грунтується на законі, вимогах зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актах і підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як свідчить розрахунок позивача плату за послуги електропостачання не сплачував в повному обсязі.

Тому суд задовольняє вимоги позивача у визначеному ним розмірі: інфляційні втрати та три проценти річних всього в сумі 560,75 грн відповідно до ст. 625 ЦК України . Розрахунок (а.с.7) цих вимог, проведений позивачем суд визнає за достовірний, оскільки він не спростований відповідачем, який навіть після скасування заочного рішення (а.с. 66), не виявив бажання приймати участь у справі.

Суд вважає, що строк позовної давності позивачем не порушений, оскільки перебіг його перервався у вересні 2010 року, коли відповідач визнав борг та сплатив його однією сумою 600 грн, в той час, як йому за вказаний період часу (за один місяць) було нараховано лише 32,57 грн (а.с.11).

Суд погоджується зі ствердженнями представника позивача про те, що вказані 600грн були сплаченні за раніше існуючі борги у хронологічному порядку, тобто, спочатку оплачувались борги, які виникли раніше, а потім ті, що виникли пізніше.

Відповідно до розрахунку процентів річних та інфляційних (а.с.7) вони позивачем обчислені за період з лютого 2008 року по березень 2011 року, тобто,за три роки. Проте, позов поданий у листопаді 2011 року.

Але враховуючи, що відповідач у 2010 року визнавав борг (основний), то перебіг строку за основним боргом був перерваний. Оскільки вимоги позивача щодо процентів та інфляційних є похідними від вимог щодо основного боргу, то суд вважає, що перебіг строку давності, який перервався у 2010 році, відноситься також і до вказаних позовних вимог позивача.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України суд покладає витрати по справі на відповідача.

Суд приймає до уваги, що позовна заява позивача зареєстрована у суді 02.11.2011 року. Тобто, в період чинності Закону України «Про судовий збір». Відповідно до вказаного закону такий збір повинно бути сплачено в сумі в розмірі 1% від ціни позову, але не менше 0,2 від розміру мінімальної зарплати. Мінімальна зарплата з 01.01.2011 року становила 941 грн (саме за станом на вказану дату слід враховувати її розмір при обчисленні розміру судового збору).

Отже, 0, 2 від 941 грн становить 188грн 20 коп.

Позивач сплатив державне мито в сумі 51 грн (а.с.2,3).

Тому вказану суму суд стягує на користь споживача; решту суми (188,2 - 51 =137 грн 20 коп), яка є судовим збором, не сплаченим позивачем при зверненні до суду, суд стягує на користь держави із відповідача.

У стягненні витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с.1) суд відмовляє позивачу, оскільки доказів про те, що він звернувся до суду до 01.01.2011 року (коли необхідно було сплачувати такі витрати) у матеріалах справи немає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.212-214ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , місце проживання якої зареєстровано у АДРЕСА_2, на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (м.Київ, вул. Мельникова, 31, Код ЄДРПОУ 00131305) інфляційні втрати та три проценти річних всього в сумі 560,75 грн у зв*язку із заборгованістю щодо оплати послуг електропостачання, яка існувала станом на березень 2011 року, а також державне мито 51 грн, а всього - 611 грн 75 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , місце проживання якої зареєстровано у АДРЕСА_2, на користь держави недоплачений при зверненні до суду з позовом судовий збір в сумі 137 грн 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення на адресу Апеляційного суду м.Києва через районний суд, особами, які не були присутні при його проголошенні -протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя