Рішення № 29031269, 01.02.2013, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 1019/3136/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Реви О.І.,

при секретарі Хоменко Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Переяслав-Хмельницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Плюс»товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс»про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача та просить постановити рішення, яким визнати недійсним договір № 007644, що укладений 05 травня 2011 року між нею та дочірнім підприємством «Плюс»товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-плюс»; зобов'язати відповідача повернути на її користь кошти у розмірі 31 823, 48 грн., як незаконно отримані за наслідками укладення договору, посилаюсь на те, що укладений договір не відповідає чинному законодавству України, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає її внутрішній волі. Вважає, що уклала договір під впливом помилки, обману, оскільки мала за мету отримати позику на купівлю нерухомості, а тому мала намір укласти договір позики. Укладений договір не є таким, а є договором з надання системи послуг щодо управління її коштами.

При укладенні даного договору її було введено відповідачем в оману, а саме: позика, яку вона мала намір отримати, надавалась за її ж рахунок. Договір порушує її права як споживача, так як містить несправедливі умови та укладений внаслідок здійснення нечесної підприємницької практики з боку відповідача. Відповідач не вправі був здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, оскільки не є фінансовою установою. Окрім того, вказаний правочин не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

В судовому засіданні позивач позов підтримала у повному обсязі та просить його задовольнити.

Представник відповідача Коваленко С.І. в судовому засіданні позов не визнав, зазначивши, що позивач була обізнана з умовами договору, про що свідчить її підпис на цьому договорі. Окрім того, надання їй коштів на придбання товару відбувається за рахунок щомісячних чистих платежів уже включених до товариства партнерів. Також зазначає, що умови договору зрозумілі, не містять складних норм. Окрім того, редакція Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що передбачає такий вид діяльності як адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах відбулася лише 02.06.11 р. тобто до підписання оспорюваного договору.

Також вказує на безпідставність застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

В судовому засіданні, заслухавши пояснення сторін по справі, перевіривши їх дослідженими письмовими доказами, судом було встановлено, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Дійсно, 05.05.11 між сторонами було укладено договір № 007644 предметом якого є надання позивачем відповідачу послуг, спрямованих на придбання товару, на умовах програми діяльності, що є додатком до цього договору.

Проаналізувавши зміст оспорюваного договору та додатків до нього суд приходить до висновку, що він дійсно містить незрозумілі для набувача послуг за цим договором норми (положення). Виклад тексту договору, додатків до нього наскільки завуальовано, що особа не може зрозуміти суть зарозумілих висловів і покладається на роз'яснення консультанта, що найнятий відповідачем. При цьому, цей же консультант переконує сплатити вартість своєї послуги у розмірі 10 500 грн. 00 коп., надаючи споживачу такої послуги (позивачу) акт прийому-передачі наданих послуг за договором №007644 від 05.05.11 р. Оформлення такого акту заздалегідь вчинено цим же консультантом, має такі ж реквізити як і оспорюваний договір (номер, дата) за виключенням того, що, як виявляється, цей консультант надав послугу від імені іншої юридичної особи - ДП «ДАГОН»ТОВ «Компанія «ПРИВАТ-ПЛЮС».

Позивач мала намір отримати позику в розмірі 100 000 грн., що підтверджено нею та додатком №2 до договору. Проте позику зазначено як товар, що має намір придбати позивач. Їй було встановлено обов'язок сплачувати щомісячний чистий платіж; щомісячні адміністративні витрати та асигнаційний платіж. Програма діяльності містить певні умови придбання товару, але не містить найменування самого товару. Дійсно, така суть оспорюваного договору не відповідала внутрішній волі позивача і містить ознаку пірамідальної діяльності відповідача, коли особа вносить періодичні платежі і в майбутньому набуває право на отримання певних коштів. За своєю правовою природою -це не є договором позики.

Стаття 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлює, що для чинності правочину необхідним є дотримання таких вимог: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та форма правочину має відповідати закону.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Цивільним Кодексом України, зокрема ст. 230 визначено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч.2 ст. 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

При укладенні даного договору позивачку було введено в оману відповідачем, а саме: позика, яку вона мала намір отримати, надавалась за її рахунок згідно ст. 3 договору, де вказано, що позивака спочатку мала сплатити на рахунок відповідача кошти в загальній сумі, яка дорівнюватиме сумі коштів, яку вона мала намір отримати в позику.

Як споживач послуг, позивач має право у відповідності зі статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів», при укладенні договору на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Всупереч наведеної статті Закону, позивач не отримала необхідну, доступну, достовірну інформацію про продукцію (послуги), що мала забезпечити можливість мого свідомого і правильного вибору.

Також, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору -вважається нечесною підприємницькою практикою. Надання повної та достовірної інформації про послуги, що надаються відповідачем мали б наслідком не укладання оспорюваного правочину.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Крім того, відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Оспорюваний позивачем договір, в своїх умовах свідомо порушує принцип рівності сторін договору на шкоду споживача послуг.

Виходячи з умов оспорюваного договору, вбачається, що відповідач здійснював діяльність із надання фінансових послуг, а саме залучав фінансові активи клієнтів, здійснював управління ними.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч.3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Із змісту оспорюваного договору та додатків №1 та №2 до нього вбачається, що позивач мала б сплачувати відповідні внески у чітко визначеному розмірі на рахунок відповідача. Відповідач зобов'язувався сформувати товариство партнерів та здійснити оплату товару, що зазначений у додатку №2, а також забезпечити його передачу позивачу згідно з умовами програми своєї діяльності. Незрозуміло задля якої мети необхідно формувати товариство партнерів і який товар має бути оплачений відповідачем, якщо його позивач не замовляла і він не зазначений у додатку №2 до договору. Намір позивача -отримати позику, а не придбати через посередника незрозумілий та невизначений товар.

Окрім того, оспорюваний договір не містить положень про строк його дії. Посилання представника відповідача, що строк його дії складає 180 місяців є безпідставним, оскільки лише у самому договорі має бути зазначений строк його дії, а не у додатку до нього. Окрім того, 180 місяців зазначено не як строк дії договору, а як графік платежів.

Також, положення договору (ст. 8) про визначення договірної підсудності спорів суперечить ч. 5 ст. 110 ЦПК України. Стаття 112 ЦПК України, котра регулювала такі правовідносини, виключена із ЦПК України на підставі Закону України №2453-VI від 07.07.2010 р.

Також, додаток №1 до оспорюваного договору, що є програмою діяльності, дає визначення товару. Товаром зазначені об'єкти нерухомості та рухомі речі, але не гроші. А додаток №2 містить назву товару - нерухомість, зазначає його вартість -100 000 грн. 00 коп. З огляду на зміст додатку №1 програма діяльності відповідача є стовідсотково пірамідальної схемою і не має нічого спільного із споживчим договором. За умовами цієї програми особа повинна сплачувати певні періодичні платежі; мати надію на те, що вона буде обраною відповідачем; отримає певний товар лише після оплати його відповідачем за умови надання певних гарантій тощо.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»прямо встановлено недійсність правочину, здійсненого із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживача шляхом залучення його коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Позивач сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, відповідач без залучення власних коштів формував групу клієнтів (партнерів), за рахунок коштів яких здійснювалася передача права на купівлю товару одному з учасників групи (товариства), що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи (товариства), залучених до програми діяльності відповідача.

Дослідивши подані позивачем письмові докази, що свідчать нею про сплату відповідачу грошових коштів за оспорюваним договором, суд прийшов до висновку, що 10 500 грн. 00 коп. вона сплатила не позивачеві, а ДП «ДАГОН»ТОВ «Компанія «ПРИВАТ-ПЛЮС». За таких обставин, цю суму не можна вважати такою, що підлягає поверненню відповідачем позивачу за недійсним договором відповідно до вимог ст. 216 ЦК України.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач не заявляла.

Питання про судові витрати вирішується судом у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України і підлягають стягненню із відповідача на користь держави, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору у спорі про захист прав споживачів.

На підставі викладеного, згідно ст. ст. 203, 215, 216, 230 ЦК України, ст. ст. 15,19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно ст. ст. 10,60,88,212,215,217 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Плюс» товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс»про визнання договору недійсним задовольнити частково.

Визнати недійсним договір № 007644 від 05 травня 2011 року, що укладений між ОСОБА_1 та дочірнім підприємством «Плюс»товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс».

Стягнути із дочірнього підприємства «Плюс» товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс»на користь ОСОБА_1 21 323 (двадцять одну тисячу триста двадцять три) грн. 48 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути із дочірнього підприємства «Плюс» товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс»на користь держави 229 грн. 40 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Київської області через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Виготовлення повного тексту рішення вчинено до 01.02.2013 року.

Суддя О. І. Рева