Постанова № 29026293, 29.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 січня 2013 року № 2а-12666/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Іванині М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтікс»

до 1) Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС;

2) Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві;

за участю: Прокуратури Печерського району м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Селтікс» (надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (надалі - відповідач, податковий орган) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просить визнати визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0000240702/0 від 06.04.2010р., № 0000240702/1 від 11.06.2010р., № 0000240702/2 від 29.07.2010р., № 0000240702/3 від 20.10.2010р., № 0000420702/0 від 04.06.2010р., № 0000420702/1 від 10.09.2010р., № 0000430702/0 від 04.06.2010р., № 0000430702/1 від 10.09.2010р.; зобов'язати ДПІ у Печерському районі м. Києва поновити в картці особового рахунку ТОВ «Селтікс», що обліковується в ДПІ у Печерському районі м. Києва, суму бюджетного відшкодування ПДВ по декларації з податку на додану вартість за січень 2010 р. в розмірі 2 979 348 грн.; зобов'язати ДПІ у Печерському районі м. Києва надати Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві висновок про відшкодування ТОВ «Селтікс» з бюджету суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 979 348 грн. за січень 2010 року; стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у м. Києві на користь ТОВ «Селтікс» в якості відшкодування з бюджету податку на додану вартість суму у розмірі 2 979 348,00 грн. за січень 2010 р.; присудити на користь ТОВ «Селтікс» судові витрати у розмірі 3 427,20 грн. з Державного бюджету України.

Постановою Окружного адміністративного суду від 15.11.2010р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011р. у частині скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерського району м. Києва № 0000240702/0 від 06.04.2010, № 0000240702/1 від 11.06.2010, № 0000240702/2 від 29.07.2010, № 0000240702/3 від 20.10.2010 про зменшення ТОВ «Селтікс»суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованої за січень 2010 року, на 806685,00 грн.; № 0000420702/0 від 04.06.2010, № 0000420702/1 від 10.09.2010 про зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованої за січень 2010 року, на 2172663,00 грн.; № 0000430702/0 від 04.06.2010, № 0000430702/1 від 10.09.2010 про визначення ТОВ «Селтікс»податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 1208619,00 грн., в тому числі 805746,00 грн. - основний платіж та 402873,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.09.2012р. рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2012 року справу прийнято до свого провадження суддею Вєкуа Н.Г., закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні 22.11.2012р. позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги.

Також, у вказаному судовому засіданні суд витребував у позивача докази на підтвердження товарності господарських операцій з його контрагентами. Проте, жодних доказів позивачем надано не було, так як і не було забезпечено явку представника в наступні судові засідання. Натомість, від представника підприємства надходили до суду численні клопотання про перенесення судового засідання з різних причин. Беручи до уваги наведене суд прийшов до висновку про зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Проаналізувавши рішення Вищого адміністративного суду України від 09.09.2012р. та матеріали справи, враховуючи відсутність додаткових доказів з боку позивача, суд вирішив розглядати справу за наявних доказів та перейти у письмове провадження.

Представник відповідача в судових засіданнях та письмових поясненнях проти позову заперечив, вказуючи, що підставою для висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість було те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично не здійснювались, в зв'язку з чим наявність у позивача податкових накладних таких контрагентів, не є, на думку податкового органу, безумовною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту з ПДВ та одержання у зв'язку з цим податкової вигоди.

Відповідач вважає, що безтоварна господарська операція за угодами, в результаті яких занижуються податкові зобов'язання з ПДВ та створюється можливість відшкодування податку на додану вартість з бюджету, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та є такою, що порушує публічний порядок.

В обґрунтування таких доводів відповідач посилається на ряд доказів, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, враховуючи заперечення відповідача , всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.

Як встановлено судом, фактичною підставою для зменшення в податковому обліку ТОВ «Селтікс»з податку на додану вартість січень 2010 року задекларованої суми бюджетного відшкодування на 806 685,00 грн. та 2 172 663,00 грн., донарахування податкових зобов'язань за грудень 2009 року в сумі 805746,00 грн. стали висновки податкового органу, викладені в акті про результати позапланової виїзної перевірки від 31.03.2010р. № 32/0702/33302513, про завищення товариством суми податкового кредиту за грудень 2009 року на 806 685,00 грн. та суми бюджетного відшкодування за січень 2010 року на 806 685,00 грн., та в акті про результати невиїзної документальної перевірки від 31.05.2010 № 5/07-02/33302513 -про завищення сум податкового кредиту за жовтень 2009 року на 259 585,00 грн., за листопад 2009 року на 965 563,00 грн., за грудень 2009 року на 2 575 052,00 грн., за січень 2010 року на 1 269 649,00 грн. та суми бюджетного відшкодування за січень 2010 року на 2 172 663,00 грн.

Такий висновок контролюючого органу обґрунтований посиланням на встановлені під час зустрічних перевірок ТОВ «Абріс-09» та ТОВ «Грант», на підставі податкових накладних яких позивач включив зазначені суми ПДВ до податкового кредиту та бюджетного відшкодування, а також контрагентів цих суб'єктів підприємницької діяльності в ланцюгу поставок шкіряного напівфабрикату «веб-блу» до позивача, а саме: ТОВ «Кайманс» та ТОВ «Багмір» - факти відсутності у цих суб'єктів виробничих активів (в тому числі складських приміщень, транспортних засобів) та трудових ресурсів (персоналу), які б давали можливість реально здійснювати господарську діяльність, зокрема поставки товарів в такому обсязі; їх відсутності за юридичною адресою та приховування фактичного місця знаходження; державної реєстрації цих підприємств на підставних осіб, тобто факти, що свідчать про фіктивність зазначених суб'єктів підприємницької діяльності.

Вказуючи на неправомірність такого висновку позивач в позовній заяві зазначив, що обґрунтовано сформував спірні суми податкового кредиту на підставі належно оформлених його контрагентами податкових накладних. Доводи відповідача про безтоварність та фіктивність господарських операцій вважає недоведеними належними документальними доказами, відтак достатніми доказами виконання господарських зобов'язань за угодами з вказаним контрагентом вважає податкові накладні, банківські виписки тощо.

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування, донарахування суми податкових зобов'язань, ДПІ в судовому процесі зазначала на встановлені в ході зустрічних перевірок ТОВ «Абріс-09» та ТОВ «Грант» факти, які виключають реальність поставок товарів за товарними накладними та податковими накладними, виписаними від імені цих підприємств та наданими позивачем під час перевірки. На підтвердження цього доводу ДПІ посилалась на такі обставини, як існування штучно створених підстав для декларування сум ПДВ учасниками поставок шкіряного напівфабрикату «веб-блу» в ланцюгу поставок від ТОВ «Абріс-09» до позивача, проміжні ланки в яких, а саме: ТОВ «Багмір», ТОВ «Кайманс» та ТОВ «Грант»- виступали посередниками (поставки в жовтні -грудні 2009 року, січні 2010 року), при відсутності виробника товару, оскільки ТОВ «Абрис-09» було створене без мети здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим ця юридична особа припинена постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2010.

Також, ДПІ посилалась на те, що під час проведення оперативно-розшукових дій УПМ ДПА у м. Києва допитано громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які засвідчили факт державної реєстрації ТОВ «Абрис-09» та ТОВ «Багмір»без мети здійснення господарської діяльності, відсутності такої діяльності з боку цих товариств, юридичну неспроможність документів, в тому числі податкових накладних, виписаних від імені цих підприємств, з огляду на те, що вони, як засновники, директори та головні бухгалтері в одній особі не підписували ці документи та не уповноважували інших осіб на представництво цих підприємств в господарських операціях. Ці факти, як свідчить приєднана до справи копія постанови слідчого з особливо важливих справ СВ ПМ ДПА у м. Києві від 16.04.2010, в тому числі стали підставою для порушення кримінальної справи відносно громадянина ОСОБА_3, директора ТОВ «Селтікс», за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 ст. 15, частиною 5 ст. 191 КК України.

Крім того, Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2010р. по справі № 2а-7192/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011, до ТОВ «Абріс-09» та ТОВ «Селтікс» застосовані юридичні наслідки нікчемності договору від 15.11.2009 № 15/11/09 як такого, що укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Підставою для цього послужило встановлення в судовому процесі факту укладення цього договору з метою створення штучних підстав для отримання бюджетного відшкодування ТОВ «Селтікс», задекларованого за січень 2010 року в сумі 806 685,35 грн. при відсутності реальних операцій з поставки шкіряного напівфабрикату «веб-блу» між ТОВ «Багмір», ТОВ «Абріс-09», ТОВ «Селтікс» і знову ТОВ «Багмір».

Факти, встановлені в постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2010 відповідно до частини 1 ст. 72 КАС України мають преюдиційне значення при розгляді даної справи, оскільки стосуються одних і тих же операцій з поставки та постачальників.

Також суд звертає увагу на те, що позивач не надав документів, які б підтверджували розрахунок за придбаний товар у ПП «ТТВ», а також факт перевезення товарів, придбаних як у цього підприємства, так і у ТОВ «БК «Будзвязок».

Так, відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна -це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Таким чином суд не бере до уваги доводи позивача про те, що відсутність документів на перевезення товарів обумовлена тим, що доставка товарів здійснювалась постачальниками.

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази у їх сукупності, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з поставки товарів між позивачем та зазначеними контрагентами фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, що обумовлені господарськими договорами.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року N 168/97-ВР (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. 398-V), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) , не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

За вимогами п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.97р. №165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.97р. за №233/2037, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг) , та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Також, в постанові від 21.01.2011р. у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування цих правових норм та зазначив, що неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність поставки.

Ця правова позиція Верховного Суду України згідно з приписом частини першої ст. 244-2 КАС України повинна враховуватись судами при розгляді справ відповідної категорії.

За наведених правових норм у суду відсутні підстави вважати такі податкові накладні первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону, тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів у згаданих контрагентів.

Під час нового розгляду справи суд взяв також до уваги позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість відшкодування ПДВ з бюджету та заниження податкових зобов'язань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.229 ЦК України).

Враховуючи викладене суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а спірні рішення податкового органу правомірними та такими, що винесені у відповідності до вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Керуючись ст. 124 Конституції України, Законами України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Вєкуа Н.Г.