Рішення № 29025099, 15.01.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.13 Справа№ 5015/5036/12

суддя Фартушок Т.Б.

при секретарі Колодка І.І.

розглянувши матеріали справи

за позовом: Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління", м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Аскона", м.Львів

про:стягнення

ціна позову: 20790,00грн.

за участю представників:

від прокурора: Телюк Г.В. - прокурор (посвідчення №005502)

від позивача: Куций С.О.- представник за довіреністю;

від відповідача: Ганущин М.В.- представник за довіреністю;

Суть спору: Прокурор Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління"(м.Львів) звернувся до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Аскона" (м.Львів) про стягнення 20790,00 грн. штрафу за самовільне встановлення конструкцій зовнішньої реклами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідачу було надано термін на добровільний демонтаж конструкції, однак добровільно конструкція Відповідачем демонтована не була, тому демонтаж був проведений силами Позивача на підставі наказу Департаменту економічної політики.

Ухвалою суду від 03.12.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 17.12.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі суду від 17.12.2012р. В судовому засіданні 15.01.2013р. оголошувалась перерва.

Представникам Учасників судового процесу по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення ухвал) зазначено, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст.20, 22, 28, 29, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Прокурор в судове засідання 15.01.2013р. з'явилась; позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник Позивача в судове засідання 15.01.2013р. з'явився; позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.

Протягом розгляду справи Позивачем надано суду наступні документи: копію довіреності на право здійснення представництва; клопотання про долучення до матеріалів справи документів від 14.01.2013р. та 15.01.2013р. з додатками згідно опису; копію вимоги №23/Р-7-1600 від 20.06.2012р.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 15.01.2012р. забезпечив.

Протягом розгляду справи Відповідачем надано суду наступні документи: клопотання про відкладення розгляду справи, довіреність на представництво інтересів, відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву Відповідач зазначив, що не погоджується із розміром нарахованих штрафних санкцій та просить зменшити розмір штрафних санкцій.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

На органи прокуратури, відповідно до ст. 121 Конституції України, ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру", покладено представництво інтересів Держави в суді у випадках, визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до Господарського суду в інтересах Держави передбачено п. 6 ст. 20 Закону України „Про прокуратуру" та ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що "інтереси Держави" є оціночним поняттям, саме прокурор, згідно зі ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року, інтереси Держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

У відповідності до до статті 16 Закону України «Про рекламу», розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів від 29 грудня 2003р. №2067 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами», зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами рад відповідно до цих правил.

Згідно п.п. 3.4.1, 3.4.3 Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Львові, затверджених рішенням Львівської міської ради №569 від 21.05.2010р., КП "Адміністративно-технічне управління" у межах своєї компетенції здійснює нагляд за дотриманням підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, та фізичними особами встановленого Законом України "Про рекламу", Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, порядку розміщення, утримання та експлуатації рекламних засобів; за результатами нагляду за станом зовнішньої реклами інформує відповідним поданням орган місцевого самоврядування про рекламні засоби, що підлягають примусовому демонтажу, готує проект наказу про примусовий демонтаж та здійснює демонтаж рекламних засобів.

У відповідності до п.1 рішення виконавчого комітету ЛМР №1333 від 09.12.2005р., справлені штрафи, що передбачені договором тимчасового користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами оператором в повному обсязі перераховуються до міського бюджету. Відрахування до місцевого бюджету прибутку (частини прибутку) Позивачем підтверджується і нормативами, встановленими ухвалою Львівської міської ради №567 від 22.02.2007р.

01.02.2010р. між Департаментом економічної політики Львівської міської ради ("Уповноважений орган"), КП "Адміністративно-технічне управління" ("Оператор") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аскона" ("Розповсяджувач") укладено Договір №168 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів (далі - Договір), відповідно до умов якого, Відповідачу надано у тимчасове платне користування місця для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресами і на терміни, відповідно до виданих дозволів на розміщення зовнішньої реклами в межах м.Львова, згідно з "Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові".

Згідно п.8.1 Договору, Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 01.02.2015р.

Відповідно до п. 3.6.8 Договору, Відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати плату за тимчасове користування місцями з дати встановлення пріоритету або дозволу на розміщення зовнішньої реклами за діючими на день сплати тарифами, визначеними Порядком надання розповсюджувачам зовнішньої реклами у тимчасове користування місць, що знаходяться у комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій.

Пунктом 4.5 Договору визначено, що Відповідач здійснює плату за користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій щомісячно до 25 числа поточного місяця за тарифними ставками , вказаними у додатку до цього Договору.

Згідно п.3.6.2 Договору, Відповідач зобов'язується не встановлювати рекламні засоби без дозволу на їх розміщення.

Відповідно до п.3.6.10 Договору, Відповідач зобов'язується демонтувати у 15-ти денний термін спеціальні конструкції після закінчення терміну дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами при його скасуванні,розірванні або закінчення терміну дії цього договору, про що повідомити Позивача у письмовій формі з долученням фотофіксації місця розміщення рекламного засобу до і після монтажу.

Крім того, згідно п.8.1 Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Львові, затверджених рішенням Львівської міської ради №569 від 21.05.2010р., самовільно встановлені рекламні засоби підлягають демонтажу.

Суд встановив, що рішенням Львівської міської ради (далі - ЛМР) №84 від 10.02.2012р. дозвіл №6-10-10-006 від 29.10.2010р., виданий Відповідачу на розміщення зовнішньої реклами на просп.Червоної Калини,35, скасовано.

Згідно листа Департаменту економічної політики №23-475 від 16.02.2012р., адресованого Відповідачу , повідомлялось про прийняте рішення ЛМР №84 від 10.02.2012р., та зазначалось, що у випадку несвоєчасного демонтажу буде нараховано штраф у розмірі 90грн. за кожен день самовільного встановлення. Проте, в матеріалах справи відсутні, Позивачем не наведені доводи та не надані докази скерування чи вручення відповідачу зазначеного листа (№23-475 від 16.02.2012р.).

Департаментом економічної політики (Уповноважений орган) скеровано Відповідачу вимогу №23/Р-7-1600 від 20.06.2012р. з повідомлення про самовільне встановлення конструкції зовнішньої реклами за адресою пр.Червоної Калини, 35, в якій зазначалось про необхідність до 25.06.2012р. усунути вказане порушення. Вимога №23/Р-7-1600 від 20.06.2012р., згідно наявного в матеріалах справи реєстру рекомендованих листів з відбитком поштового штемпеля, скерована Відповідачу 21.06.2012р.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні, Позивачем не наведені доводи та не подані докази дати отримання Відповідачем вимоги №23/Р-7-1600 від 20.06.2012р., беручи до уваги положення Договору (в тому числі п.3.6.10 Договору), дату скерування Відповідачу вимоги №23/Р-7-1600 від 20.06.2012р., та те, що вимога скерована рекомендованим листом, беручи до уваги строки пересилання поштових відправлень, встановлені «Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007р. N1149, та те, що третій день відправки припадає на вихідний день, суд зазначає, що встановлений Позивачем строк демонтажу до 25.06.2012р. не відповідає положенням Договору, згідно яких у Відповідача виникли зобов'язання, а першим днем порушення зазначеного строку (15-денного строку демонтажу після повідомлення про закінчення строку дії дозволу) є 11.07.2012р.

Наказом Департаменту економічної політики ЛМР №17Д від 06.07.2012р. зобов'язано Позивача демонтувати самовільно встановлену конструкцію зовнішньої реклами Відповідача за адресою: просп.Червоної Калини,35.

Відповідно до акту проведення демонтажу спеціальних конструкцій від 14.09.2012р., самовільно встановлену конструкцію зовнішньої реклами Відповідача за адресою: просп.Червоної Калини,35 демонтовано.

Також, згідно наказу Департаменту економічної політики ЛМР №1-С від 16.01.2010р., дозвіл №6-06-04-085 від 13.04.2006р., виданий ТОВ „Аскона" на розміщення зовнішньої реклами за адресою просп.Червоної Калини (парна сторона)-вул.Чукаріна (ринок «Шувар») втратив чинність.

Відповідачу скеровано вимогу Департаменту економічної політики ЛМР №23/Р-6-202 від 07.02.2012р. про демонтаж рекламної конструкції, якою Відповідачу було надано термін на добровільний демонтаж конструкції до 22.02.2012р. Підтвердженням скерування вимоги №23/Р-6-202 від 07.02.2012р. є реєстр рекомендованих листів з відбитком поштового штемпеля від 07.02.2014р.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні, Позивачем не наведені доводи та не подані докази дати отримання Відповідачем вимоги №23/Р-6-202 від 07.02.2012р., беручи до уваги положення Договору (в тому числі п.3.6.10 Договору), дату скерування Відповідачу вимоги №23/Р-6-202 від 07.02.2012р., та те, що вимога скерована рекомендованим листом, беручи до уваги строки пересилання поштових відправлень, встановлені «Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007р. N1149, суд зазначає, що встановлений Позивачем строк демонтажу до 22.02.2012р. не відповідає положенням Договору, згідно яких у Відповідача виникли зобов'язання, а першим днем порушення зазначеного строку (15-денного строку демонтажу після повідомлення про закінчення строку дії дозволу) є 26.02.2012р.

Наказом Департаменту економічної політики ЛМР №5Д від 15.03.2012р. зобов'язано Позивача демонтувати самовільно встановлену конструкцію зовнішньої реклами Відповідача за адресою: просп.Червоної Калини (парна сторона)-вул.Чукаріна (ринок «Шувар»).

Відповідно до акту проведення демонтажу спеціальних конструкцій від 23.03.2012р., самовільно встановлену конструкцію зовнішньої реклами Відповідача за адресою: просп.Червоної Калини (парна сторона)-вул.Чукаріна (ринок «Шувар») демонтовано.

В матеріалах справи наявні претензії Відповідачу на оплату штрафів, проте, відсутні, Позивачем не наведені доводи та не подані докази скерування претензій Відповідачу чи отримання ним таких.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Як встановлено в процесі розгляду справи спірні зобов'язання між сторонами виникли на підставі Договору № 168 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів від 01.02.2010 р., на підставі якого Відповідачу було надано у тимчасове платне користування місця для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до п.5.8 Договору , у випадку самовільного встановлення або несвоєчасного демонтажу спеціальної конструкції зовнішньої реклами Відповідач сплачує Позивачу штраф у розмірі 90 гривень за кожний день самовільного встановлення, а конструкції підлягають обов'язковому демонтажу.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про підставність позовних вимог щодо стягнення штрафу.

Проте, перевіривши правильність проведених розрахунків штрафу суд зазначає, що такі Прокурором та Позивачем проведені невірно з наступних підстав.

Так, розрахунок штрафу за самовільно встановлену (не демонтовану) рекламну конструкцію за адресою: за адресою: просп.Червоної Калини,35 у позовній заяві проведено за період з 26.02.2012р. по 13.09.2012р. Проте, як встановлено вище судом, першим днем порушення Відповідачем строку щодо здійснення демонтажу є 11.07.2012р. Відтак, штраф слід розраховувати з 11.07.2012р. по 13.09.2012р.

Крім того, розрахунок штрафу за самовільно встановлену (не демонтовану) рекламну конструкцію за адресою: за адресою: просп.Червоної Калини (парна сторона)-вул.Чукаріна (ринок «Шувар») проведено у позовній заяві за період з 22.02.2012р. по 22.03.2012р. Проте, судом встановлено (вище описано), що першим днем порушення Відповідачем строку щодо здійснення демонтажу є 26.02.2012р. Відтак, нарахування штрафу слід проводити за період з 26.02.2012р. по 22.03.2012р.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі положення мотивувальної частини рішення щодо підставності позовних вимог щодо стягнення штрафу, беручи до уваги також положення Договору, актів законодавства та фактичні обставини справи, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача штрафу за самовільне встановлення конструкцій зовнішньої реклами підлягають до задоволення в розмірі 8190грн., в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.01.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 21.01.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона" (79044, м. Львів, вул.Генерала Чупринки, буд. 44, ідентифікаційний код 19165672) на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" (79012, м. Львів, вул. Сахарова, 42 Ідентифікаційний код 13804591) 8190грн. штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона" (79044, м. Львів, вул.Генерала Чупринки, буд. 44, ідентифікаційний код 19165672) в доход державного бюджету (Отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 627,71 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Фартушок Т.Б.