Ухвала суду № 29021288, 29.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" січня 2013 р. м. Київ К/9991/64860/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.,

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Малюги Ю.В.

представників:

позивача: Ричека В.В.

відповідача: Колодяжної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 року

у справі № 2а-2190/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство - 2240»(далі по тексту -позивач, ПАТ «Автотранспортне підприємство - 2240») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту -відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2012 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції -без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Автотранспортне підприємство - 2240», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту -КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ «Автотранспортне підприємство - 2240»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт № 4243/23-222-05440985 від 15.08.2011 року.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму 1224403 грн.; пп. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 75667 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000572302 від 05.09.2011 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток 1224403 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 306101 грн.; та № 0000582302 від 05.09.2011 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 75667 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 18917 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з пп. 12.1.5. п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією; б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису. Строки, визначені абзацом "а" цього підпункту, поширюються також на випадки, коли покупець не надав відповідь на претензію, надіслану продавцем, у строки, визначені господарсько-процесуальним законодавством. Строки, визначені абзацом "б" цього підпункту, застосовуються незалежно від того, чи розпочав державний виконавець або особа, прирівняна до нього згідно із законом, заходи із примусового стягнення боргу чи ні.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»встановлено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»цінні папери, що не належать згідно із цим Законом до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

Підпунктом 1.22.1. п. 1.22. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що безповоротною фінансовою допомогою є, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно п. 1.25. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: зокрема, фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ «АТП-240»та ПП «Гефест-Південь» було укладено договори поставки запасних частин до вантажних автомобілів, на виконання яких позивачу поставлено запасні частини на загальну суму 4626469,02 грн., що підтверджується належним чином оформленими актом приймання-передачі товарів та накладними, копії яких залучені до матеріалів справи.

30.04.2009 між ПП «Гефест-Південь»та ПАТ «АТП-240»складено протокол заліку взаємних зустрічних вимог на суму 182658,33 грн., внаслідок чого заборгованість ПАТ «АТП-240»перед ПП «Гефест-Південь»за отримані товари склала 4443810,69 грн.

В подальшому, між ПП «Гефест-Південь»та ПАТ «АТП-240»було укладено угоду про розрахунки від 11.05.2009, відповідно до якої у договори поставки внесені зміни, за змістом яких позивач набув право здійснювати розрахунки за отримані товари шляхом видачі простих векселів, передача яких оформлюється актом передачі-приймання.

14.05.2009 ПАТ «АТП-240»складено п'ять простих векселів із строком погашення «за пред'явленням»на загальну суму 4443810,69 грн., які були передані ПП «Гефест-Південь» згідно з Актом прийому-передачі векселів.

З огляду на те, що відповідачем не надано доказів належності ПП «Гефест-Південь»вищевказаних векселів на момент його ліквідації, а також враховуючи, що строк позовної давності за виданими векселями спливе лише 14.05.2013 року, у податкового органу були відсутні належні правові підстави для висновку про існування у ПАТ «АТП-240»безнадійної заборгованості у розмірі 4443810,69 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок акту перевірки про порушення ПАТ «АТП-240»пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 000572302 від 05.09.2011 року -безпідставним та неправомірним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «АТП-240» та ПП «Укрюгторгінвест»було укладено договори про надання рекламних послуг від 03.03.2008, на виготовлення реклами від 03.03.2008, про надання консультаційних послуг 03.03.2008 та договір купівлі-продажу технічних та програмних засобів від 04.04.2008. На виконання вказаних договорів позивачу було надано послуги та поставлено товари на загальну суму 454100 грн. (в тому числі ПДВ -75667 грн.), що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 30.04.2008, актом передачі-приймання виконаних робіт від 21.04.2008, актом надання послуг від 30.04.2008 та актом передачі-приймання технічних та програмних засобів від 30.04.2008.

Підпунктом 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Таким чином, на думку касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку, що договори між ПАТ «АТП-240»та ПП «Укрюгторгінвест»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а кредиторська заборгованість ПАТ «АТП-240»не відповідає ознакам безповоротної фінансової допомоги, визначеним пп. 1.22.15 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов