Ухвала суду № 29021138, 22.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2013 року м. Київ К/9991/48577/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є.розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скаргиДержавної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській областіна постанову та ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2012 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 рокуу справі№ 2а-9502/10/1570за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД»до за участюДержавної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області Прокуратури м. Южногопровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2012 року у справі № 2а-9502/10/1570, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби від 29.09.2010 року № 0000482310/0; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЬТА ВІЛМАР СНД»відшкодування підтвердженої та сплаченої суми податку на додану вартість за червень 2010 року в розмірі 52338 грн.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач-1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийнявши нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області також оскаржило судові рішення до суду касаційної інстанції, мотивуючи свої прохання про їх скасування та прийняття нової постанови про відмову в позові, порушенням судами першої та апеляційної інстанцій положень ст. ст. 43, 45 Бюджетного кодексу України, ст. 200 Податкового кодексу України.

В запереченнях на касаційні скарги позивач з доводами заявників не погоджується, просить залишити без змін судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17.06.2010 року позивачем подана до податкового органу декларація з податку на додану вартість з додатками за травень 2010 року, в рядку 25.1 якої та заяві про повернення суми бюджетного відшкодування позивачем визначена сума бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2010 року шляхом її повернення на рахунок платника податку в розмірі 22 793 741,00 грн.

За результатами проведеної Державною податковою інспекцією у м. Южному позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на банківський рахунок платника ПДВ за травень 2010 року, складений акт № 571/34/23-1007/33268860 від 17.09.2010 року з додатками, яким підтверджено право на бюджетне відшкодування ПДВ в розмірі 9 700 812,00 грн.

На підставі акта перевірки 29.09.2010 року прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000482310/0 про зменшення суми ПДВ, яка задекларована до відшкодування на суму 52 338,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з необґрунтованості висновку податкового органу про безтоварність угод з вказаними контрагентами, оскільки фактичне виконання робіт та надання послуг підтверджується відповідними документами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається, як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього Закону встановлено: якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно підпункту 7.7.1 має від`ємне значення: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій одержувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від`ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем та ТОВ БК «Рубікон» укладені договори підряду на виконання будівельних робіт від 01.04.2010 року № 258, від 16.02.2010 року № 241, від 21.04.2010 року № 273, від 21.04.2010 року № 274 щодо проведення ремонтно-будівельних робіт на комплексі перевантаження та переробки тропічних олій, що належить позивачу.

01.02.2010 року між позивачем та ТОВ «ЛЛД ГРУПП»укладений договір № 100201 про надання інформаційних послуг щодо знаходження та руху вагонів позивача на території країн СНД.

Податковий кредит позивача за травень 2010 року сформований на підставі отриманих від постачальників товарів, робіт (послуг) податкових накладних, які відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та були належною підставою для формування податкового кредиту з ПДВ у травні 2010 року.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на основі дослідження наявних в матеріалах справи доказів встановлено що податкові накладні видані ТОВ «ЛЛД ГРУПП»та ТОВ БК «Рубікон»по реальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та його контрагентами, щодо яких позивачем було сплачено відповідні суми податку на додану вартість, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок податкового органу про безтоварність цих угод.

Враховуючи, що в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем-1 не надано, доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилання податкового органу на відсутність факту надмірної сплати податку контрагентами позивача колегія суддів відхиляє, адже невиконання контрагентами свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана правова позиція відповідає позиції Верховного Суду України в аналогічних спорах.

Решта доводів податкового органу викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки, встановлених судами обставин, що відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Мотиви скасування судових рішень, вказані відповідачем-2, були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, які дійшли обґрунтованого висновку про їх відхилення, оскільки податковий орган під час проведення позапланової виїзної документальної перевірки не спростував право позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ за рахунок коштів Державного бюджету України в суму 52 338,00 грн., але в порушення приписів абз. 2 пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не направив до органу Державного казначейства України висновку про повернення цих коштів на банківський рахунок платника податку, способом поновлення права платника податків у такий ситуації мають бути вимоги про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування ПДВ.

За таких обставин підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

У зв'язку із залишенням касаційних скарг без задоволення, виконання оскаржених судових рішень у справі підлягає поновленню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби відхилити.

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року у справі № 2а-9502/10/1570 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2012 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року у справі № 2а-9502/10/1570.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак