Рішення № 29012800, 23.01.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.13 Справа № 5015/4704/12

Суддя господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., при секретарі Волошин О.Я., розглянувши матеріали

за позовом:Прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Львівській області, м.Львів та Львівської міської ради, м.Львів;до відповідача-1:Товариства з обмеженою відповідальністю „Левеня", м.Львів;до відповідача-2:Брюховицької селищної ради, смт.Брюховичі;до відповідача-3:Відділу Держземагенства у місті Львові Львівської області, м.Львів;про:скасування рішення Брюховицької селищної ради, визнання недійсним договору, витребування майна від добросовісного набувача.

За участю представників:

від прокуратури: Телюк Г.В., прокурор прокуратури м.Львова (посвідчення №005502);

від позивача-1: Чижук П.В., представник (довіреність від 24.12.2012р.);

від позивача-2: не з'явився;

від відповідача-1: Шумелда Р.Р., Могінська Т.А., представники (довіреність №3825 від 07.12.2012 р.);

від відповідача-2: Кубай Т.Є., представник (довіреність №1988 від 30.11.2010р.);;

від відповідача-3: не з'явився;

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Львівській області та Львівської міської ради звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Левеня", Брюховицької селищної ради та Відділу Держземагенства у місті Львові Львівської області про визнання незаконними та скасування рішень Брюховицької селищної ради №83 від 26.05.2010р. «Про надання ТзОВ «Левеня» дозволу на викуп у власність земельної ділянки на обслуговування будівель по вул. Ягідна, 11 в смт. Брюховичі», № 973 від 22.07.2010р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів на оренду земельної ділянки для обслуговування будівель ТзОВ «Левеня» по вул.Ягідна, 11 в смт.Брюховичі", № 115 від 30.06.2011р. „Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки площею 1,4675га для обслуговування будівель по вул. Ягідна, 11, яка орендується ТзОВ «Левеня» в смт. Брюховичі", визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.08.2011р., зареєстрованого в реєстрі за №3391, укладеного між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Левеня»; визнання недійсними державних актів; витребування майна від добросовісного набувача; зобов'язання повернути земельні ділянки у розпорядження держави; зобов'язання відділу Держземагенства у м. Львові про внесення змін про скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, видані ТзОВ «Левеня».

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 12.11.2012 р. призначив розгляд справи на 26.11.2012 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. За клопотанням представників сторін строк вирішення спору було продовжено на 15 днів.

В судових засіданнях прокурор позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що прокуратурою Шевченківського району м. Львова в порядку нагляду проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при прийнятті рішень сесією Брюховицької селищної ради, в результаті чого було встановлено, що на підставі рішення Брюховицької селищної ради від 22.07.2010р. за № 973, земельну ділянку площею 1,4675 га передано в оренду ТОВ «Левеня» для обслуговування викупленого нерухомого майна, на підставі технічної документації із землеустрою, чим порушено вимоги ст. 123 ЗК України, оскільки надання земельної ділянки, межі якої не встановлено в натурі (на місцевості) проводяться за проектами землеустрою щодо відведення, а не технічної документації. На думку прокурора, згідно земельно-кадастрових даних зазначена земельна ділянка відноситься до земель оздоровчого призначення та відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України на вилучення такої необхідна згода Кабінету Міністрів України. Як стверджує прокурор, спірні землі віднесені до земель державної власності, а відтак право на розпорядження ними належить Кабінету Міністрів України та державним адміністраціям. З наведених підстав, прокурор також оспорює рішення відповідача-2 від 26.05.2010р. №83 «Про надання ТзОВ «Левеня» дозволу на викуп у власність земельної ділянки на обслуговування будівель по вул. Ягідна, 11 в смт. Брюховичі», рішення відповідача-2 від 30.06.2011р. №115 „Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки площею 1,4675 га для обслуговування будівель по вул. Ягідна, 11, яка орендується ТзОВ «Левеня» в смт. Брюховичі", договір купівлі-продажу земельної ділянки від 01.08.2011р., оскільки вважає, що у Брюховицької селищної ради не було необхідного обсягу цивільної дієздатності на розпорядження спірними землями.

Представник Державної інспекції сільського господарства у Львівській області заявлений прокурором позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. В судових засіданнях представник позивача-1 повідомив, що Інспекція проводила перевірку у Брюховицькій селищній раді за наявними у неї документами, у ТОВ «Левеня» перевірка не проводилась, земельна ділянка не оглядалась та не перемірялась, причини зміни площі земельної ділянки не встановлювались, технічна документація із землеустрою не витребовувалась.

Представник Львівської міської ради заявлений прокурором позов підтримав та пояснив, що Брюховицька селищна рада не вправі розпоряджатись спірними землями, покликався на доводи, викладені у позовній заяві.

В судових засіданнях представники відповідача-1 проти позову заперечили, просили відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначили, що спірні землі відносяться до земель комунальної власності, якими вправі розпоряджатись Брюховицька селищна рада, які хоч і належать до земель оздоровчого призначення, проте можуть передаватись у приватну власність, оскільки не віднесені до особливо цінних земель. ТОВ «Левеня» придбало на підставі договору купівлі-продажу об'єкти нерухомого майна (будівлі), у зв'язку із чим між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір оренди спірних земель, а згодом - договір купівлі-продажу земельної ділянки. Перехід прав на земельну ділянку зареєстровано у встановленому законом порядку. Земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, ні межі земельної ділянки, ні її цільове призначення не змінювались, а відтак, не було підстав для виготовлення проекту відведення.

Представник відповідача-2 проти позовних вимог заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що відповідно до ст.173 Земельного кодексу України межа селища - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію селища від інших територій. Позивачі не представили графічних чи інших матеріалів, згідно яких би вбачалось, що смт.Брюховичі і м.Львів об'єднані єдиною замкненою лінією. У зв'язку з цим, на територію смт.Брюховичі не поширюють свою дію акти інших органів місцевого самоврядування, в тому числі, і Львівської міської ради. На думку відповідача-2, обґрунтування в позовній заяві порушення державних інтересів, і, в той же час, визначення Львівської міської ради позивачем по даній справі, є взаємовиключними.

Заперечуючи проти доводів прокурора та позивачів, що спірна земельна ділянка, яка була продана на підставі оскаржуваного рішення Брюховицької селищної ради, перебуває у державній власності, а відтак повноваження щодо розпорядження такими землями належать відповідним державним адміністраціям та Кабінету Міністрів України, відповідач-2 посилається на п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якого до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади, тобто Кабінет Міністрів України або обласні державні адміністрації.

Відповідач-3 в судові засідання явку повноважного представника не забезпечив, проти позову не заперечив, вимог ухвал суду не виконав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, тому у відповідності до ст. 75 ГПК України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України. Заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 23.01.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 28.01.2013 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 14.12.1994 року №431 Львівське ВО «Львівсільгоспмаш» набуло права постійного користування земельною ділянкою площею 1,6 га для оздоровчого табору для дітей „Левеня". На підставі згаданого рішення Брюховицькою селищною радою видано Державний акт на право постійного користування землею від 24 січня 1995р., що зареєстрований за №4.

07.06.2010р. між ТОВ „Євродерев" та ТОВ „Левеня" укладено договір купівлі-продажу будівель, відповідно до якого відповідач-1 набув у власність будівлі загальною площею 1 415,7 кв.м., що знаходяться у смт.Брюховичі, вул.Ягідна, 11.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 22.07.2010р. №973 припинено право постійного користування земельною ділянкою Львівському ВО «Львівсільгоспмаш» площею 1,6 га оздоровчого табору для дітей, у зв'язку з добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою.

Пунктом 2 вищезгаданого рішення ТОВ «Левеня» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів на оренду земельної ділянки площею 1,4675 га для обслуговування будівель ТОВ «Левеня» по вул. Ягідна,11 в смт. Брюховичі.

Згідно п.3 рішення Брюховицької селищної ради від 22.07.2010р. №973 ТОВ «Левеня» надано земельну ділянку площею 1,4675 га по вул. Ягідна,11 в смт. Брюховичі в оренду терміном на 25 років для обслуговування будівель.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 26.05.2011 року №83 «Про надання ТзОВ «Левеня» дозволу на викуп у власність земельної ділянки на обслуговування будівель по вул. Ягідна, 11 в смт. Брюховичі» надано відповідачу-1 дозвіл на виготовлення технічної документації та виготовлення експертно-грошової оцінки для викупу у власність земельної ділянки, орендованої ТОВ „Левеня" площею 1,4675 га по вул. Ягідна, 11 в смт. Брюховичі для обслуговування будівель.

Рішенням Брюховицької селищної ради № 115 від 30.06.2011р. «Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки площею 1,4675 га для обслуговування будівель по вул. Ягідна, 11, яка орендується ТзОВ «Левеня» в смт. Брюховичі» затверджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 1,4675 га по вул.Ягідна, 11 в смт.Брюховичі, яка знаходиться в оренді в ТОВ „Левеня" за ціною 1 630 696 грн.

Пунктом 2 вказаного вище рішення вирішено продати земельну ділянку площею 1,4675 га по вул.Ягідна, 11, яка орендується ТОВ „Левеня" для обслуговування будівель по ціні 1 805 025 грн.

01.08.2011р. між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Левеня» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мельничук О.В., та зареєстрований в реєстрі за №3391.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.08.2011р. 14.07.2012р. відповідачу-1 були видані Державні акти на право власності на земельні ділянки ЯМ №547940, ЯМ №547941, ЯМ №547942, ЯМ №547943.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Генерального плану смт. Брюховичі землі, що перебувають у власності ТОВ «Левеня», знаходяться в межах смт.Брюховичі. Викладене, зокрема, підтверджується Генеральним планом смт. Брюховичі, затвердженим рішенням Брюховицької селищної ради від 26.12.2003р. № 226, схемою Генерального плану смт.Брюховичі, з нанесеними на ній межами смт. Брюховичі та оздоровчого табору «Левеня». Із схеми генплану вбачається, що оздоровчий табір «Левеня» розташований в межах житлової та громадської забудови смт. Брюховичі. Аналогічні дані містяться й у висновках про наявність містобудівних обмежень щодо режиму використання земельної ділянки (складові частини технічних документацій із землеустрою), що долучені до матеріалів справи.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до ст. 49 ЗК України, землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законом.

В силу приписів ч.3 ст.149 ЗК України, селищні ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Аналізуючи норми ст.150 ЗК України, суд погоджується з доводами відповідача-1, що спірні землі до особливо цінних не відносяться.

Вищевикладене об'єктивно спростовує твердження прокурора про те, що землі оздоровчого призначення можуть перебувати лише у державній власності, а розпоряджатись такими вправі лише органи державної влади.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» від 04.01.1965р. здійснено адміністративне районування, однак рішення про підпорядкування Львівській міській раді, зміну меж адміністративно-територіальних одиниць не приймались, зазначені земельні ділянки не передавались територіальній громаді м.Львова.

Окрім цього, 21.08.1989 року прийнято рішення Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів № 229 від 21.08.1989 року «Про зміну межі селища Брюховичі», яким затверджено зміну межі селища Брюховичі, включивши в неї 359,3 га земель підприємств, організацій та установ, згідно з додатком 1, а підприємства, табори яких розташовані в межах селища, зобов'язано оформити відвод у постійне користування, згідно з додатком 2.

Ні прокурором, ні позивачем-2 не представлено доказів делегування Брюховицькою селищною радою повноважень стосовно вирішення земельних питань Львівській міській раді. В судових засіданнях представником Брюховицької селищної ради повідомлено про делегування окремих повноважень Львівській міській раді у сфері адміністрування, зокрема, здійснення контролю за додержанням фінансової дисципліни і бюджетних зобов'язань підприємств, установ, організацій; організації методичної допомоги школам; охорони пам'яток історії та культури; організації контролю за санітарним та радіаційним станом; забезпечення виконання законодавства про військовий обов'язок. В частині розпоряджень землями чи іншими об'єктами нерухомого майна, що належить територіальній громаді селища, то такі повноваження позивачу-2 не делегувались.

Згідно ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Конституція України визнає право за територіальною громадою та органами місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що цілком узгоджується з положеннями п. 2 ст. 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, відповідно до якого місцева влада в межах закону має повне право вирішувати будь-яке питання, що не вилучено із сфери її компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, відповідно до вимог ч.1 ст. 142 Конституції України та ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

В силу приписів ч.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Вирішення питань регулювання земельних відносин, відповідно до п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» віднесено до виключної компетенції ради та вирішуються на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Ні Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ні Земельним кодексом України не передбачено погодження прийняття рішень одного органу місцевого самоврядування іншим, а відтак, доводи прокурора про порушення прав чи інтересів Львівської міської ради у даних правовідносинах суд відхиляє як безпідставні.

Як попередньо було встановлено судом, згідно рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 14.12.1994 року №431 Львівське ВО «Львівсільгоспмаш» набуло права постійного користування земельною ділянкою площею 1,6 га для оздоровчого табору для дітей „Левеня". На підставі згаданого рішення Брюховицькою селищною радою видано Державний акт на право постійного користування землею від 24 січня 1995р., що зареєстрований за №4.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 22.07.2010р. №973 припинено право постійного користування земельною ділянкою Львівському ВО «Львівсільгоспмаш» площею 1,6 га оздоровчого табору для дітей, у зв'язку з добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою (лист-відмова керуючого санацією від права користування ВАТ «Завод «Львівсільмаш» від 14.02.2006 року міститься в матеріалах справи).

На думку суду, за своєю правовою природою поняття «припинення права користування» і «вилучення» не є тотожними. Так вилучення земельної ділянки регламентується нормами ст.ст. 149, 151 ЗК України (примусове вилучення для державних потреб), а припинення права користування земельними ділянками здійснюється на підставі ст.ст. 141, 142 ЗК України у разі добровільної відмови землекористувача за його заявою до власника земельної ділянки, який приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Як попередньо встановлено судом, пунктом 2 рішення Брюховицької селищної ради від 22.07.2010р. №973 ТОВ «Левеня» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів на оренду земельної ділянки площею 1,4675 га для обслуговування будівель ТзОВ «Левеня» по вул. Ягідна,11 в смт. Брюховичі. Згідно п.3 цього рішення ТОВ «Левеня» надано земельну ділянку площею 1,4675 га по вул. Ягідна,11 в смт. Брюховичі в оренду терміном на 25 років для обслуговування будівель.

Відповідно до ст.123 ЗК України (в редакції, що діяла на момент винесення відповідачем-2 рішення від 22.07.2010р. №973) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Такі рішення приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі зміни цільового призначення земельних ділянок, відповідно до закону, чи надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

В силу вимог п.3 ч.1 ст.123 ЗК України, надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Аналогічні вимоги містяться й у п.2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004р. №677. Згідно вказаного Порядку проект відведення земельної ділянки розробляється у разі зміни цільового призначення земельної ділянки відповідно до закону; надання, передачі земельної ділянки, вилучення (викупу), відчуження земельної ділянки (її частини), межі якої не встановлено в натурі (на місцевості).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день прийняття Брюховицькою селищною радою рішень про надання в оренду та про продаж спірної земельної ділянки, її цільове призначення не змінювалось, а її межі вже були встановленими станом на час видачі державного акту Львівському ВО «Львівсільгоспмаш», що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ - ЛВ № 003404 від 24.01.1995р. та актом встановлення і узгодження меж земельної ділянки для обслуговування будівель від 05.07.2010р., за яким всі межі проходять по існуючій огорожі. Відтак, на думку суду, правових підстав для виготовлення проекту відведення земельної ділянки в даному випадку не було.

Технічна документація із виносу меж земельної ділянки в натуру, яка затверджувалась п.2 рішення Брюховицької селищної ради від 22.07.2010 року № 973, повністю узгоджується із вимогами п. «и» ст.25 Закону України «Про землеустрій».

Як стверджував прокурор в судових засіданнях, за земельно-кадастровими даними земельна ділянка, яка була предметом оспорюваних рішень та договору купівлі-продажу, відноситься до земель оздоровчого призначення державної форми власності, а тому, на його думку, Брюховицька селищна рада не вправі ними розпоряджатись.

Як встановлено судом, згідно даних Держкомзему, інформація щодо земельної ділянки за адресою вул. Ягідна, 11, смт. Брюховичі у звітності за формою 6-зем вперше внесена 24.01.1995р. в день реєстрації Державного акту на право постійного користування землею Львівського ВО «Львівсільгоспмаш» і з цього часу не змінювалась, що підтверджується листом Відділу Держземагенства у м. Львові від 26.11.2012р. № 4001-15/285, що долучений до матеріалів справи.

Тобто, дані про спірну земельну ділянку сформовані у період дії Земельного кодексу України в редакції Закону № 2196-XII від 13.03.1992р.

В силу вимог ч.1, 2 ст.3, ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 2196-XII від 13.03.1992р.) власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визначались рівноправними. Розпоряджалися землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх. У державній власності перебували всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю виступали: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебували у державній власності, могли передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим. Таким чином, Земельний кодекс України в редакції 1992р. розрізняв державну, колективну та приватну форми власності на землі; державну, в свою чергу, розподіляв на загальнодержавну та державну. До державної форми власності відносились землі в межах території Республіки Крим, землі в межах територій областей, районів, міст, селищ, сіл.

Комунальної власності на землі, як окремої форми власності, за цим кодексом не було, вона була складовою державної власності та складалась із земель в межах територій областей, районів, міст, селищ, сіл; суб'єктами прав на ці землі виступали обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів. Лише в чинному Земельному кодексі України визначена така форма власності на землі, як комунальна (ст.ст. 80, 83 ЗК України), суб'єктами прав на ці землі є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару за договором купівлі-продажу, крім випадку примусового продажу та інших випадків, встановлених законом належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відтак Брюховицька селищна рада вправі була розпоряджатись спірними землями, приймаючи 30.06.2011р. оспорювань рішення про продаж земельної ділянки ТОВ «Левеня».

Згідно ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що рішення Брюховицької селищної ради від 26.05.2010р. №83 «Про надання ТзОВ «Левеня» дозволу на викуп у власність земельної ділянки на обслуговування будівель по вул. Ягідна, 11 в смт. Брюховичі», рішення від 22.07.2010р. №973 „Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів на оренду земельної ділянки для обслуговування будівель ТзОВ «Левеня» по вул.Ягідна, 11 в смт.Брюховичі", рішення від 30.06.2011р. №115 «Про затвердження звіту про експертно-грошову оцінку та продаж земельної ділянки площею 1,4675 га для обслуговування будівель по вул. Ягідна, 11 в смт. Брюховичі, яка орендується ТзОВ «Левеня» прийняте відповідачем-2 відповідно до чинного на момент їх прийняття законодавства, а тому підстав для їх скасування немає.

Відповідно відсутні у суду й правові підстави для задоволення вимог прокурора про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування майна від добросовісного набувача зобов'язання відповідача-1 повернути земельні ділянки у розпорядження держави.

Розглянувши позовну вимогу прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.08.2011 року, укладеного між Брюховицькою селищною радою та ТОВ «Левеня», суд вважає, що така до задоволення не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Вищезазначені висновки суду в повній мірі відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 04.12.2012р. у справі №26/133 та постанові від 11.12.2012р. у справі №56/68.

Доводи прокурора щодо виконання вимог Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15, в частині щодо повідомлення органів державного земельного кадастру про зміни, що відбулися у складі земель, що знаходяться у їх власності або користуванні, суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Набуття права користування спірними землями, права власності та розподіл земельної ділянки ТОВ «Левеня» зареєстровані органами Держкомзему у встановленому законом порядку, про що зроблено відповідні відмітки в договорі оренди та державних актах, проставлено реєстраційні номери, скріплені підписами посадових осіб та печатками органу реєстрації. При цьому, змін у площі земельної ділянки, цільовому призначенні та функціональному використанні не відбувалось. Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМ України від 12 січня 1993 р. № 15, втратило чинність на підставі Постанови КМ України № 1051 від 17.10.2012р.

Ведення земельно-кадастрових робіт, внесення відомостей про земельні ділянки до державного земельного кадастру, відповідно до ст.ст. 19, 204 ЗК України, віднесено до повноважень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Закон не покладає відповідальності на власників земель за неналежне виконання органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів своїх обов'язків та достовірність наданих ними відомостей.

Доводи прокурора щодо зміни площі земельної ділянки, чи зміни конфігурації, чи вилучення її частини, не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Як встановлено в ході розгляду справи, такі розбіжності мали місце внаслідок неточних замірів параметрів земельної ділянки при виготовленні Акту на право постійного користування Львівського ВО «Львівсільгоспмаш», через застосування вимірювальних пристроїв, що були у використанні в 1994р. Натомість у 2010р. заміри проводили із застосуванням більш точних вимірювальних приладів, а розрахунок площі проведено із застосуванням програми Digitals.

Як вбачається із пояснювальної записки технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, топографо-геодезичні та кадастрові роботи проводились у відповідності до Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:000, 1:500, затвердженої Наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМУ № 56 від 09.04.1998р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1998р. за №393/2833 з наступними змінами та доповненнями, за яким площа земельної ділянки зазначалась із точністю до 0,0001 га.

Державний акт на право постійного користування землею Львівського ВО «Львівсільгоспмаш» видано 24.01.1995р., тобто у період, коли на території України застосовувалась Інструкція з топографічного знімання в масштабах 1:5000, 1:2000, 1:000, 1:500 (ГКИНП-02-038-79), в редакції 1972 року. За цією інструкцією площі землекористування визначались із точністю до 0,1 га.

З урахуванням викладеного, розбіжність між площами, що становить 0,1325 га, із врахуванням вищезазначених інструкцій з топографічного знімання є допустимою. Крім цього, з моменту виникнення права постійного землекористування у Львівського ВО «Львівсільгоспмаш», так і на момент передачі спірної земельної ділянки в оренду та у власність, межі останньої були визначені в натурі (на місцевості), проходили по існуючій стаціонарній огорожі та зовнішніх стінах будівлі і залишились незмінними. Доказів зворотнього ні позивачами, ні прокурором, суду не надано.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що однією з позовних вимог є вимога зобов'язати ТОВ «Левеня» передати спірні земельні ділянки у розпорядження держави, в той же час прокурор не вказує, в чиїй особі. Так, прокурором визначено позивачем-1 Державну інспекцію сільського господарства у Львівській області, яка не наділена правом розпорядження землями державної чи комунальної власності. Позивачем-2 прокурор зазначив Львівську міську раду, яка є органом місцевого самоврядування і не наділена правом розпорядження землями на території Брюховицької селищної ради (навіть у випадку, якщо б вони були державної власності).

Згідно ст.13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності у межах, визначених цим Кодексом. В обґрунтуванні вимог позовної заяви прокурор вказує про те, що спірними землями вправі розпоряджатись Кабінет Міністрів України, однак не надавши при тому жодних доказів того, що спірні землі є особливо цінними чи є державною власністю. Слід також відмітити, що прокурором при визначенні в позовній заяві суб'єктного складу учасників даного спору, не зазначено Кабінету Міністрів України в якості позивача.

Розглянувши позовну вимогу прокурора про зобов'язання відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області внести зміни про скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих ТОВ „Левеня", суд прийшов до висновку про необхідність припинення провадження в цій частині на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України в зв'язку з непідвідомчістю вказаного спору господарському суду .

Відповідна правова позиція з цього питання викладена в розділі 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних правовідносин". Так питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Згідно п.1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають з публічно-правових відносин, у яких держава та територіальні громади через свої органи беруть участь з метою реалізації владних повноважень, а також справи, пов'язані з оскарженням правових актів, спрямованих на здійснення повноважень управління у земельних відносинах.

Відділ Держземагенства у м. Львові Львівської області у спірних правовідносинах, здійснюючи надані йому повноваження, реалізуючи владні функції, не перебуває зі сторонами спору у приватноправових відносинах. Відтак, спір в цій частині не підлягає вирішенню в господарських судах України, а провадження у справі щодо позовної вимоги про зобов'язання відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області внести зміни про скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих ТОВ „Левеня", підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання прокурора про забезпечення позову, оскільки ним не подано належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в майбутньому.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 2, 92, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 12, 19, 49, 80, 83, 84, 123, 140, 141, 142, 149-152, 194, 204 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 9 Земельного Кодексу України 1990р.(в редакції Закону № 2196-XII від 13.03.1992р.), ст. 25 Закону України «Про землеустрій», ст.ст. 16, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити частково.

2. Провадження у справі щодо позовної вимоги про зобов'язання відділу Держземагенства у м.Львові Львівської області внести зміни про скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих ТОВ „Левеня", припинити.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Суддя Мазовіта А.Б.