Постанова № 29010661, 30.01.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.13 Справа № 5015/4152/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Краєвської М.В.

суддів: Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

розглянувши 2 апеляційні скарги: 1) Прокурора Залізничного району м.Львова від 15.11.2012 р. № 4883 вих. 12 і 2) фізичної особи-підприємця Гутого Андрія Івановича від від 21.11.2012 р. без номера

на рішення Господарського суду Львівської області від 02-05.11.2012 р.

у справі № 5015/4152/12

за позовом Прокурора Залізничного району м.Львова в інтересах держави в особі Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», м.Львів

до фізичної особи-підприємця Гутого Андрія Івановича, м.Львів

про відшкодування 345 100 грн. збитків, пов»язаних із зберіганням демонтованих рекламних конструкцій

За участю представників:

від Прокуратури Львівської області - Куцик В.Б. (ст.прокурор відділу, службове посвідчення № 011165 від 24.10.2012 р.);

від позивача - Малець Н.М. (представник, довіреність від 21.09.2012 р. № 2410-10-7206 у матеріалах справи, а.с.52, Том 1);

від відповідача - не з»явився

Прокурору та представнику позивача роз"яснено їх права й обов"язки, передбачені ст.ст.22, 29 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.

За відсутності клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу як від прокурора, так і позивача в судовому засіданні не забезпечується повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 р.

У судовому засіданні 29.01.2013 р. оголошувалася перерва до 09 год. 50 хв. 30.01.2013 р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02-05.11.2012 р. у справі № 5015/4152/12 (суддя Кітаєва С.Б.) позов про відшкодування 345 100 грн. збитків, пов»язаних із зберіганням демонтованих рекламних конструкцій, нарахованих за період 30.03.2012 р.-20.09.2012 р., задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 249 934 грн. таких збитків, а в задоволенні решти суми збитків відмовлено (а.с.129-139, Том 1).

Прокурор Залізничного району м.Львова з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду змінити, стягнувши всю суму заявлених збитків - 345 100 грн., з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, зокрема, що суд першої інстанції безпідставно виключив з періоду зберігання 3 дні (04.05.12-07.05.12), проведено стягнення за період 13.07.12-20.09.12, оскільки Сихівський ВДВС Львівського міського управління юстиції не здійснював оплату позивачу за зберігання; постанова ВДВС про стягнення з відповідача витрат за проведення виконавчих дій не виносилась, отже, вся сума позивачу не перерахована, та йому заподіяно збитків.

Фізична особа-підприємець Гутий Андрій Іванович з даним рішенням також не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, зокрема, що господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення керувався постановою Львівської міської ради від 19.11.2004 р. № 1173 «Про затвердження Правил розміщення реклами»; демонтаж здійснено незаконно - 22-30.06.2010 р., вина відповідача відсутня, право власності на спірне майно набуте 29.05.2012 р.

У судовому засіданні 29.01.2013 р. позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення з підстав, викладених у відзиві на останню. Апеляційну скаргу прокурора підтримує повністю.

Розглянувши 2 апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 02-05.11.2012 р. у справі № 5015/4152/12 слід залишити без змін, а 2 апеляційні скарги: Прокурора Залізничного району м.Львова і фізичної особи-підприємця Гутого Андрія Івановича - без задоволення.

При цьому колегія виходила з наступного.

Згідно з п.8 ч.2 ст.16 ЦК України , одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 1 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України до збитків відносяться витрати, яких особа зазнала у зв»язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого права (реальні збитки).

Згідно з ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв»язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв»язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді плати за зберігання рекламних щитів, оскільки рекламні конструкції зберігалися позивачем з вини відповідача. Після закінчення місячного строку для отримання дозволів відповідальність за законність встановлення рекламних конструкцій несе відповідач. Наведеним спростовується і покликання відповідача щодо відсутності у нього відповідальності за зберігання рекламних конструкцій.

Відповідно до розрахунку, що наведений у позовній заяві, збитки за зберігання рекламних конструкцій у сумі 345 100 грн. прокурор нарахував за період з 30.03.2012 р -20.09.2012 р.

Однак, здійснюючи розрахунок суми збитків, яка підлягає стягненню, враховуючи наявні у справі документи, суд виходив із такого, проведеного Господарським судом Львівської області розрахунку:

- витрати за період зберігання з 30.03.12 по 03.05.12 (116 конструкцій за 35 днів зберігання) становлять 69 020 грн.,

- витрати за період зберігання з 07.05.12 по 22.07.12 (за 116 конструкцію за 67 дні зберігання) становлять 132 124 грн.,

- витрати за період зберігання з 13.07.12 по 20.09.12 (за 41 конструкцію за 70 днів зберігання) становлять 48 790 грн., а відтак у загальному - 249 934 грн. (69 020 грн. + 132124 грн. + 48 790 грн.).

Початок нарахування (з 30.03.12 р.), оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2012 р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2012 р. у справі № 5015/6223/11 було виключено з акта опису серії АА № 814761 (зроблено з оригіналу серія АА № 379046) та звільнено з-під арешту рекламні конструкції в кількості 116 штук, які належать фізичній особі-підприємцю Гутому А.І. і перебувають на складі Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» на зберіганні внаслідок їх демонтажу згідно з обставинами, наведеними вище.

Відповідно до ст.105 ГПК України постанова апеляційної інстанції набрала законної сили з дня її прийняття, тобто з 29.03.2012 р.

У розрахунок не включено нарахування збитків за зберігання рекламних щитів за періоди: з 04.05.12 по 06.05.12 (за 116 щитів) та за період з 13.07.12 по 20.09.12 (за 75 щитів) з наступних підстав.

Згідно з актом опису і арешту майна від 04.05.2012 р. Сихівського ВДВС Львівського міського управління юстиції накладено арешт та описано 116 конструкцій, які передано ВДВС на відповідальне зберігання Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління».

Постановою Сихівського ВДВС Львівського МУЮ від 07.05.2012 р. (ВП № 32019175) про повернення виконавчого документа припинено чинність арешту майна боржника, скасовані всі заходи примусового виконання рішення. Скасовано арешт, накладений на рухоме та нерухоме майно боржника відповідно до постанови про арешт майна боржника та акту опису та арешту майна боржника від 04.05.2012 р.

Згідно з актом опису й арешту майна від 13.07.2012 р Сихівського ВДВС Львівського міського управління юстиції накладено арешт та описано 75 конструкцій, які передано ВДВС на відповідальне зберігання Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління». На підставі зазначеного акту 13.07.2012 р. ВДВС винесено Постанову (ВП № 33018239) про призначення експерта, суб»єкта оціночної діяльності - суб»єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні (копії перелічених документів долучені судом першої інстанції до матеріалів даної справи з матеріалів справи № 5015/7350/11, у якій розглядаються скарги позивача в порядку ст.121-2 ГПК України).

Відповідно до ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-ХІУ (далі - Закон № 606-ХІУ) (в редакції від 09.03.11) витрати органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витратами виконавчого провадження.

До витрат, пов»язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать, зокрема, кошти, за рахунок яких здійснено оплату перевезення, зберігання і реалізації майна боржника (ч.4 ст.45 Закону № 606-ХІУ).

Згідно з ч.2 вищенаведеної норми витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов»язані з організацією та проведенням виконавчих дій стягуються з боржника, в даному випадку відповідача, про що державний виконавець виносить постанову (ч.5 ст.41 Закону № 606-ХІУ).

З урахуванням положень вищенаведених норм Закону № 606-ХІУ, матеріалів справи, позовні вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця Гутого А.І. вартості зберігання рекламних щитів за періоди: з 04.05.12 по 06.05.12 (за 116 щитів) та з 13.07.12 по 20.09.12 (за 75 щитів) є безпідставними: відсутній склад цивільного правопорушення та підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків у вигляді вартості зберігання рекламних щитів. Прокурором і позивачем не доведено, а судом не встановлено доказів наявності вини відповідача у понесенні позивачем збитків у формі витрат на зберігання демонтованих рекламних конструкцій за вказані періоди.

Що стосується апеляційної скарги відповідача, то останній просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів вважає дану апеляційну скаргу безпідставною, виходячи з наступного.

Пунктом 30 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р. № 2067, з наступними змінами та доповненнями (далі - Типові правила), передбачено, що у разі набуття права власності на рекламний засіб іншою особою або передачі його в оренду дозвіл підлягає переоформленню.

Особа, яка набула право власності на рекламний засіб або орендувала його, протягом одного місяця з дня виникнення права власності (користування) рекламним засобом звертається до робочого органу із заявою у довільній формі про переоформлення дозволу.

Аналогічне положення міститься у п.7.39. Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Львові, затверджених рішенням Львівської міської ради від 19.11.2004 р. № 1173 (далі - Правила).

Одна з основних засад судочинства - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.4 ч.3 ст.129 Конституції України), яка закріплена і в процесуальному законі, зокрема, ст.ст.43 , 33 ГПК України.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, право власності на рекламні щити позивач і прокурор не оспорює згідно з п.7.39 Правил, а тому посилання скаржника на те, що він є власником рекламних щитів, а, отже, позивач не вправі був проводити демонтаж, до уваги не приймається.

Крім того, як прослідковується з матеріалів справи та правильно з»ясовано місцевим господарським судом, фізична особа-підприємець Гутий А.І. протягом встановленого Типовими правилами та Правилами строку з такою заявою не звертався. Його покликання на заяву від 14.06.2010 р. про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами до спірних рекламних щитів відношення не мають, оскільки в цій заяві йшлося про отримання дозволу лише на 1 щит по вул.Замарстинівській, 178, у видачі якого йому було відмовлено через порушення вимог Правил. Доказів звернення з проханням як новому власнику отримати відповідні дозволи на спірні рекламні щити відповідач як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій не представив.

Враховуючи вищевикладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально необгрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 02-05.11.2012 р. у справі № 5015/4152/12 залишити без змін, а 2 апеляційні скарги: Прокурора Залізничного району м.Львова і фізичної особи-підприємця Гутого Андрія Івановича - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя М.В.Краєвська

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин