Рішення № 2898699, 19.01.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.09 Справа № 14/219пн

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Азмол –Сервіс”, м. Луганськ

до Державного підприємства “Новоолександрівський кінний завод №64”, с. Новоолександрівка Біловодський район Луганської області

про зобов’язання повернути майно на суму 127300 грн. 00 коп.

та зустрічним позовом про визнання договору недійсним

Суддя Лісовицький Є.А.

Представники:

від позивача –Слєпцова І.В. директор, Жежеря С.О. довіреність від 10.11.08;

від відповідача - Гойнець О.О. довіреність № б/н від 14.11.08;

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв’язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про зобов’язання відповідача повернути овес у кількості 190 тонн вартістю 127300 грн., яка знаходиться на зберіганні у відповідача, за договором від 13.10.08.

Відповідач заперечує проти позову з мотивів викладених у відзиві, заявив зустрічний позов про визнання недійсними договору зберігання від 13.10.08 укладеного між ДП «Новоалександрівський кінний завод №64»і ТОВ «Азмол –Сервіс»та акту приймання –передачі сільськогосподарської продукції на зберігання від 24.10.08.

Позивач за первісним позовом відзивом заперечує проти зустрічної позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін суд, -

В С Т А Н О В И В:

На підставі договору № 39 від 13.10.08 позивач придбав у відповідача овес у кількості 190 тон на загальну суму 127300 грн. Овес переданий за видатковими накладними від 24.10.08 № 0043, № 0042, № 0044, виписані податкові накладні.

Крім того, між сторонами у справі була досягнута домовленість щодо зберігання даного товару, про що ними укладений договір зберігання від 13.10.08.

Після придбання товару позивач одразу передав овес у кількості 190 тон на зберігання відповідачу згідно акту приймання-передавання від 24.10.08.

У той же день, 24.10.08, сторони склали акт про повний розрахунок позивача за послуги зберігання.

Позивач 07.11.08 направив відповідачу вимогу про повернення майна зі зберігання.

Майно не повернуто.

Позивач звернувся з позовом та просить зобов’язати відповідача повернути овес у кількості 190 тонн вартістю 127300 грн.

Відповідач звернувся з зустрічним позовом про визнання недійсними договору зберігання від 13.10.08 укладеного між ДП «Новоалександрівський кінний завод №64»і ТОВ «Азмол –Сервіс»та акту приймання –передачі сільськогосподарської продукції на зберігання від 24.10.08.

Оцінивши обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаючись з зустрічним позовом відповідач як підставу вимог зазначив відсутність доказів набуття відповідачем права власності на овес переданий на зберігання, знаходження директора відповідача у відпустці у момент передачі товару на зберігання, відсутності у бухгалтерському обліку відомостей щодо надходження або вибуття вівсу на току першого відділення господарства за період з 01.10.08 до 31.10.08.

Позивач надав суду договір № 39 від 13.10.08 згідно якого він придбав у відповідача овес у кількості 190 тон на загальну суму 127300 грн. Овес переданий за видатковими накладними від 24.10.08 № 0043, № 0042, № 0044, виписані податкові накладні. Пунктом 1.2 даного договору визначено, що право власності на товар переходить до покупця у момент передачі товару.

Стаття 92 Цивільного кодексу України визначає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Зазначаючи про недійсність акту приймання-передавання від 24.10.08 відповідач вказує про знаходження директора у відпустці. Але доказів того, що позивачу було відомо про цю обставину, відповідач суду не надав. Представники позивача (у тому числі директор, яка підписувала акт) вказують, що їм невідомо про цей факт.

Крім того, сам факт знаходження керівника підприємства у відпустці не позбавляє його повноважень на представництво підприємства, укладення угод та вчинення інших дій від імені підприємства. Доказів відсторонення керівника відповідача від виконання повноважень відповідач суду не надав.

Та обставина, що на підприємстві відповідача у бухгалтерському обліку відсутні відомості щодо надходження або вибуття вівсу на току першого відділення господарства за період з 01.10.08 до 31.10.08 свідчить лише про неналежне ведення даного обліку відповідачем. Придбання та передача вівсу на зберігання підтверджуються крім акту приймання-передавання від 24.10.08 ще й видатковими накладними від 24.10.08 № 0043, № 0042, № 0044, виписаними до них податковим накладними.

Твердження відповідача про необхідність візування договору купівлі-продажу № 39 від 13.10.08 арбітражним керуючим підприємства –відповідача у справі також не знайшло свого підтвердження.

Відповідно до ст..13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Як вбачається з балансу відповідача станом на 01.04.04 (на момент порушення справи про банкрутство) вартість активів відповідача складала 17696000 грн.

Вартість вівсу, що придбаний за договором № 39 від 13.10.08 складає 127300 грн. тобто менше, ніж 1% вартості активів відповідача на момент порушення справи про банкрутство.

Крім того, доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу № 39 від 13.10.08 суду не надано.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Акт приймання-передавання від 24.10.08 не є правочином у розумінні ст..202 ЦК України. Він є лише фіксуючим документом, що посвідчує передачу майна на зберігання.

Отже відповідачем не доведено існування підстав для визнання недійсним договору зберігання від 13.10.08 та неправильно обрано спосіб захисту права в частині позовних вимог щодо визнання недійсним акту приймання-передавання від 24.10.08.

За таких підстав у задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

Пунктом 2.1.2 договору зберігання від 13.10.08 сторони передбачили, що відповідач (зберігач) зобов’язаний повернути протягом доби після оплати за послуги зберігання, прийняте на зберігання майно.

Порядок оплати послуг зберігання сторони визначили у п.3.1 договору –10 грн. з ПДВ за одну тону речовини, що зберігається. Тобто розмір оплати не залежить від строку зберігання і вона може бути внесена безпосередньо при передачі майна на зберігання.

Після придбання товару позивач одразу передав овес у кількості 190 тон на зберігання відповідачу згідно акту приймання-передавання від 24.10.08.

У той же день, 24.10.08, сторони склали акт про повний розрахунок позивача за послуги зберігання. У даному акті сторони вказали, що позивач у повному обсязі погасив свою заборгованість за договором зберігання і у подальшому по виконанню умов даного договору не має претензій, оскільки вони фактично виконані у повному обсязі.

Позивач 07.11.08 направив відповідачу вимогу про повернення майна зі зберігання.

Майно не повернуто. Доказів існування будь-яких обставин, що не дозволяють повернути майно, відповідач суду не надав.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач не виконав взяте на себе зобов’язання щодо повернення майна, тому позовна вимога про зобов’язання відповідача повернути овес у кількості 190 тонн вартістю 127300 грн. обґрунтована і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст.44,49 ГПК України судові витрати за первісним та зустрічним позовами покладаються на відповідача.

Зайве сплачене держмито у сумі 1188 грн. підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в :

1. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

2. Судові витрати за зустрічним позовом покласти на відповідача.

3. Первісний позов задовольнити повністю.

4. Зобов’язати Державне підприємство “Новоолександрівський кінний завод №64”, с. Новоолександрівка, вул..Лісна, 2, Біловодський район Луганської області, ідентифікаційний код 00846228 негайно після набрання законної сили цим рішенням повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Азмол –Сервіс”, м. Луганськ, квартал Мирний, б.3, кв.111, ідентифікаційний код 30877463 овес у кількості 190 тонн вартістю 127300 грн. Наказ видати.

5. Стягнути з Державного підприємства “Новоолександрівський кінний завод №64”, с. Новоолександрівка, вул..Лісна, 2, Біловодський район Луганської області, ідентифікаційний код 00846228 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Азмол –Сервіс”, м. Луганськ, квартал Мирний, б.3, кв.111, ідентифікаційний код 30877463 витрати на сплачене держмито 85 грн. і на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118 грн. Наказ видати.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Азмол –Сервіс”, м. Луганськ, квартал Мирний, б.3, кв.111, ідентифікаційний код 30877463 зайве сплачене держмито у сумі 1188 грн. згідно квитанції № 29907941 від 18.11.08 через відділення № 7511 ВАТ «Ощадбанк». Підставою для повернення є дане рішення, скріплене печаткою суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його

підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Дата підписання рішення –22.01.09.

Суддя Є.А.Лісовицький