Постанова № 28978883, 18.01.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

справа № 2a-0770/771/12

рядок статзвіту -8.2.1

код - 01

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2013 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С.А.

при секретарі судового засідання - Приходько Т.В.

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - Новаковський В.В.

представника відповідача - Гайович В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "І.Т.В. Сервіс" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "І.Т.В. Сервіс" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0003022340 від (без дати), № 0003032340 (без дати).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення суперечить приписам ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилається на безпідставність висновків Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про непідтвердженість реальності господарських операцій позивача з контрагентами, оскільки за даними операціями товар був поставлений, роботи виконані, оплату здійснено в повному обсязі, господарські операції відображені в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, відбулись реально і спричинили зміни у стані та структурі активів учасників таких операцій.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві підтримав повністю, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що Мукачівською об'єднаною державною інспекцією проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "І.Т.В. Сервіс" щодо правомірності формування податкового кредиту по операціях з ТОВ "Монтарія" за період з 01 червня 2011 року по 31 липня 2011 року.

В результаті даної перевірки виявлено порушення п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, чим завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість на 8229 грн. та п. 1, 2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України чим занижено суму податку на додану вартість в сумі 79335 грн., про що складено акт № 2654/23-01/34850813 від 23 грудня 2011 року (а.с. 9-20).

На підставі вищевказаного акту перевірки Мукачівською об'єднаною державною податковою інспекцією внесені податкові повідомлення - рішення (без дати) січня 2012 року за № 0003022340 про стягнення суми завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 8229,00 грн. та від (без дати) січня 2012 року за № 0003032340 про стягнення суми грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 79335,00 грн., а також за штрафними санкціями у сумі 8532,50 грн., що і стали предметом розгляду даної адміністративної справи.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в Акті перевірки на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

Донарахування контролюючим органом податкового зобов'язання вчинено шляхом визнання договору купівлі-продажу між ТОВ "І.Т.В. Сервіс" та ТОВ "Монтарія" нікчемним через відсутність реальних поставок товарів.

Так, між ТОВ "І.Т.В. Сервіс" - позивачем та ТОВ "Монтарія" був укладений договір купівлі - продажу № 1105/01 від 11 травня 2011 (а.с. 26), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити товар у кількості, асортименті та номенклатурі, що визначені у накладних до цього Договору.

Як встановлено судом, висновки проведеної відповідачем перевірки ґрунтуються виключно на результатах проведеної ДПІ у Шевченківському районі м. Києва документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Монторія" з питання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за червень та липень 2011 року (акт № 1986/2304/37270391 від 07 вересня 2011 року).

Як вбачається із матеріалів справи, документальну позапланову перевірку ТОВ "Монтарія" з питання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за червень та липень 2011 року проведено в приміщенні ДПІ в Шевченківському районі м. Києва. Згідно пояснень ОСОБА_3, наданих службовою запискою ГВПМ ДПІ в Шевченківському районі м. Києва від 21 липня 2011 року № 4526/ДПІ/26-10/3, такий не є засновником ТОВ "Монторія", підприємство не реєстрував, жодних наказів чи протоколів на призначення директора чи головного бухгалтера не складав та не підписував документів та не здійснював жодних фінансово-господарських відносин з іншими підприємствами.

Однак, даний факт спростовується тим, що прізвище, ім'я по батькові особи, яка має право вчиняти юридичні дії від імені ТОВ "Монторія" без довіреності, у тому числі підписувати договори та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи - ОСОБА_4. Як вбачається із договору купівлі-продажу № 1105/01 від 11 травня 2011 року такий підписаний саме ОСОБА_4

Отже, документальну позапланову перевірку ТОВ "Монтарія" з питання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за червень та липень 2011 року проведено ДПІ у Шевченківському районі м. Києва без відома керівника товариства.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що первинна документація ТОВ "Монторія" не перевірялася, а отже реальну ситуацію господарської діяльності встановити неможливо.

У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особа зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із пп. 21.1.1-21.1.4 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Згідно п. 61.1 ст. 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки, що встановлені пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України.

Разом з тим, у відповідності до ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" одним із завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів установлених законодавством.

Органи державної податкової служби України, у силу ст. 3 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" у своїй діяльності зобов'язані керуватися Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної ради АРК і Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Отже, метою здійснення податкового контролю шляхом проведення перевірки господарської діяльності платника податків є встановлення правильності або фактів порушення платником нарахування та сплати податків і зборів.

Так, проведення невиїзної перевірки не може призвести до встановлення усіх необхідних обставин господарської діяльності позивача, виявлення яких є достатнім та необхідним для висновку про правильність/неправильність нарахування та сплати податків.

Таким чином, для встановлення обставин господарських взаємовідносин між ТОВ "І.Т.В. Сервіс" та ТОВ "Монтарія" контролюючому органу необхідно було мати усі документи, які свідчать про такі відносини, а саме - рахунок - фактура, договір купівлі-продажу, платіжні доручення, видаткова накладна, податкова накладна, квитанція про приймання вантажу, прихідний орден, тощо. Лише аналіз вказаних та інших первинних документів, разом із поясненнями посадових осіб дають реальну можливість дійти до висновку про правильність нарахування та сплати податків за наслідками господарських операцій між вказаними товариствами.

В силу ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, як це передбачено ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, виконуючи приписи податкового законодавства, товариство формувало валові витрати та податковий кредит на підставі належним чином оформлених первинних та облікових документах, до яких відноситься видаткові накладні № 95 від 27 липня 2011 року, № 92 від 15 липня 2011 року, № 91 від 14 липня 2011 року, № 341 від 30 червня 2011 року, № 316 від 17 червня 2011 року, № 312/3 від 16 червня 2011 року, № 312/2 від 16 червня 2011 року, № 312/1 від 16 червня 2011 року, № 304/2 від 10 червня 2011 року, № 304/1 від 10 червня 2011 року, № 290 від 1 червня 2011 року, податкові накладні від 91 від 14 липня 2011 року, № 92 від 15 липня 2011 року, № 95 від 27 липня 2011 року, № 290 від 01 червня 2011 року, № 304 від 10 червня 2011 року, № 312 від 16 червня 2011 року, № 316 від 17 червня 2011 року, № 341 від 30 червня 2011 року, виписки банку по особовому рахунку від 10 червня 2011 року, 15 червня 2011 року, 01 липня 2011 року, 05 липня 2011 року, 27 липня 2011 року, 28 липня 2011 року, накладні на внутрішнє переміщення № ПМ 1-06 від 01 червня 2011 року, № ПМ 2-06 від 10 червня 2011 року, № ПМ 3-06 від 10 червня 2011 року, № ПМ 4-06 від 16 червня 2011 року, № ПМ 5-06 від 16 червня 2011 року, № ПМ 6-06 від 16 червня 2011 року, № ПМ 7-06 від 17 червня 2011 року, № ПМ 8-06 від 30 червня 2011 року, № ПМ 1-07 від 14 червня 2011 року, № ПМ 2-07 від 15 червня 2011 року, № ПМ 3-06 від 27 червня 2011 року.

Отже, вказані документи, у своїй сукупності беззаперечно підтверджують реальність проведеної господарської операції, яка полягала у поставці товару в межах договору купівлі-продажу № 1105/01 від 11 травня 2011 року, а отже спростовується висновок контролюючого органу про нікчемність договору, що став підставою для визначення спірних податкових зобов'язань.

Крім того, відповідачем не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Монтарія"правочину.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що договір порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямований на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено - без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

В даному випадку позивачем суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, які підтверджують факт поставки товару та банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Так, у відповідності до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що податковий орган не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень - рішень, в яких також відсутня дата їх винесення, що в свою чергу є порушенням Податкового кодексу України та зокрема Наказу Міністерства Фінансів України N 1236 від 28.11.2012 року «Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків».

Дослідивши за вимогами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), а тому слід присудити понесені позивачем документально підтверджені, у вигляді сплати судового збору (квитанція № 8274320 від 19 березня 2012 року) судові витрати у розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 97 коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "І.Т.В. Сервіс" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Мукачівської об'єднаної ДПІ ДПС України № 0003022340 від (без дати) січня 2012 року про стягнення суми завищення від'ємного значення ПДВ в розмірі 8229 грн. 00 коп. (вісім тисяч двісті двадцять дев'ять гривень 00 копійок) а також за штрафними санкціями в розмірі 1 грн. (однієї гривні) та від (без дати) січня 2012 року за № 0003032340 про стягнення суми грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 79335 грн. 00 коп. (сімдесят дев'ять тисяч триста тридцять п'ять гривень 00 копійок), а також за штрафними (фінансовими) санкціями 8532 грн. 50 коп. (вісім тисяч п'ятсот тридцять дві гривні 50 копійок).

Стягнути з Державного (місцевого) бюджету України (м. Ужгорода) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "І.Т.В. Сервіс" витрати зі сплати судового збору в загальній сумі 1050,70грн., що сплачений відповідно до квитанції №52 від 28.05.2012 року на суму-32,19 грн., та квитанції №6 від 01.06.2012 року на суму-1018,51 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).

Суддя Гебеш С.А.