Рішення № 2897382, 20.01.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.09 Справа № 15/148пд(3/6пд)

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Медіа", м. Луганськ

до Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

про визнання договору частково недійсним

Суддя Пономаренко Є.Ю.

Представники сторін:

від позивача - Готін О.М., представник за довіреністю № б/н від 07.08.08;

від відповідача - Яловега О.Г., головний спеціаліст-юрисконсульт, довіреність № 01-16/7 від 09.01.09.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв’язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу:

- визнати недійсними п. 4.2 договору від 12.07.07 № 377 та додаток № 2 "Розрахунок за надання в тимчасове користування та використання місяць(я), для розташування спеціальних(ої) конструкцій(її) (що використовуються для розміщення рекламоносіїв(ія)), які(е) перебувають(є) у комунальній власності територіальної громади м. Луганська" до вказаного договору.

При первісному розглядові справи рішенням від 29.05.2008р. позов задоволено частково –визнано недійсним п. 4.2. договору.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2008 р. по даній справі рішення господарського суду Луганської області від 29.05.2008р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області від 08.09.2008 р. дану справу передано на розгляд судді Пономаренко Є.Ю.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у справі заперечив проти позову.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Між до Відділом реклами Луганської міської ради та позивачем укладено договір №377 від 12.07.2007 р., за яким позивачу надано у тимчасове платне користування місця розташування спеціальних рекламних конструкцій.

Пунктом 4.2 даного договору визначено, що плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська визначається відповідно до Порядку, встановленого рішенням виконавчого комітету Луганської міської Ради та складає 1407 грн. 60 коп. на місяць (розрахунок плати - додаток № 2).

Розрахунок плати визначений у п.4.2 договору здійснювався на підставі Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, встановленого рішенням виконавчого комітету Луганської міської Ради від 13.04.07 № 115. Дана обставина підтверджується поясненнями представника позивача.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 14.08.2007р. по справі №2«а»-642/2007 визнано протиправними і скасовано пункти 1, 2 в частині «вважати такими, що втратили чинність: рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 26.09.02 №215; рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 23.07.03 № 270/19», пункт 4, підпункт 5.2, підпункт 5.3, пункт 6 рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 13 квітня 2007 р. за №115 «Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська»та визнано протиправним і скасовано Додаток до рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 13.04.2007 г. №115 «Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська».

Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2007р. та відповідно набрала законної сили.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково виходячи з наступних підстав.

Закон України «Про рекламу»визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва та споживання реклами.

Статтею 16 вищевказаного Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 №2067 затверджені Типові правила розміщення зовнішньої реклами.

Стаття 12 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у даному випадку Законом України „Про рекламу”, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, Цивільним та Господарським кодексами України.

Вищевказаними Законом та Правилами не визначено порядок укладення договорів з предмету тимчасового користування місцем розташування зовнішньої реклами, тому у даному випадку до цих відносин застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Стаття 648 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування, обов’язкового для сторін договору, має відповідати цьому акту.

Аналогічні по суті положення наведені і в п.3 ст.184 Господарського кодексу України.

Пунктом 4 ст.179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, а п.7 цієї статті визначає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, до переліку яких віднесено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України.

Розмір плати, визначений у п. 4.2 оскаржуваного договору ґрунтується на положеннях Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, встановленого рішенням виконавчого комітету Луганської міської Ради від 13.04.07 № 115 (ст.648 Цивільного кодексу України).

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 14.08.2007р. по справі №2«а»-642/2007, яка набрала законної сили визнано протиправними і скасовано пункти 1, 2 в частині «вважати такими, що втратили чинність: рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 26,09.02 №215; рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 23.07.03 № 270/19», пункт 4, підпункт 5.2, підпункт 5.3, пункт 6 рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 13 квітня 2007 р. за №115 «Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська»та визнано протиправним і скасовано Додаток до рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 13.04.2007 г. №115 «Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська».

Так, розмір плати встановлений п.4.2 оскаржуваного договору ґрунтується на правовому акті органу місцевого самоврядування, який не відповідає вимогам чинного законодавства та скасований в частині, у тому числі щодо визначення розміру плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.

При визнанні протиправним та скасуванні правового акту оцінка його законності здійснюється судом станом на день прийняття такого акту.

Тому, слід вважати, що такий акт не відповідав законодавству з моменту його прийняття.

У будь-якому разі, відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

При винесенні Постанови по справі №2«а»-642/2007 Ленінським районним судом м. Луганська судом встановлено що рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 13 квітня 2007 р. за №115 прийнято з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003р. (а саме п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. N 2067).

Таким чином, на момент укладення оскаржуваного правочину було порушено вимоги вказаної Постанови Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003р.

За таких обставин положення договору по визначенню розміру плати (п. 4.2) суперечать чинному законодавству та підлягають визнанню недійсними.

Позовна вимога позивача про визнання недійсним Додатку №2 "Розрахунок за надання в тимчасове користування та використання місяць(я), для розташування спеціальних(ої) конструкцій(її) (що використовуються для розміщення рекламоносіїв(ія)), які(е) перебувають(є) у комунальній власності територіальної громади м. Луганська" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Розрахунок, не підписаний сторонами обопільно, сам по собі не породжує прав та обов’язків сторін і таким чином не порушує права позивача.

Оскаржуваний позивачем пункт 4.2. договору містить в собі дані визначені на підставі вказаного розрахунку, тобто вказаний Розрахунок визначає лише математичний алгоритм по визначенню розміру плати, яка закріплена у п. 4.2 договору.

Права та обов’язки сторін щодо розміру плати виникають саме з п.4.2. договору, а не з розрахунку.

При визнанні недійсним п. 4.2. договору на підставі розрахунку у сторін не виникатимуть права та обов’язки по перерахуванню плати у відповідному розмірі, оскільки п. 4.2., що визначає такі умови договору, визнано недійсним.

Позовна вимога про визнання недійсним п. 4.2. договору, як спосіб захисту порушеного права, фактично охоплює і вимогу про визнання недійсним розрахунку. Так, при задоволенні вимоги про визнання недійсним п. 4.2. договору відновлюються права та порушені інтереси позивача у повній мірі. Позовна ж вимога про визнання недійсним розрахунку, як окрема позовна вимога, при її задоволенні, не здатна відновити права та порушені інтереси позивача.

Тому, у задоволенні вказаної вимоги щодо визнання недійсним розрахунку слід відмовити.

Щодо можливості існування договору без п. 4.2. слід зазначити наступне. Предметом позову є визнання недійсним лише окремої частини правочину. Приймаючи до уваги, що у даному випадку відсутні підстави застосування як п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки предметом позову є саме частина договору, а також недоведеність порушень чинного законодавства при укладенні договору без п. 4.2., так і п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю клопотання заінтересованої сторони, у суду відсутні підстави для визнання недійсним договору повністю.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково, слід визнати недійсним п.4.2. договору № №377 від 12.07.2007 р., укладеного між ТОВ «Вест-Медиа»та Відділом реклами Луганської міської ради. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

У пункті 6.4 Розяснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.98 вказує, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відповідачем при подачі касаційної скарги сплачено державне мито в сумі 85 грн. 00 коп. (платіжне доручення № 62 від 13.07.08).

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за позовом у складі: державного мита у сумі 85 грн. 00 коп., а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. та державне мито за подання касаційної скарги у сумі 42 грн. 50 коп. покладаються на відповідача у справі.

Зайве сплачене державне мито у сумі 42 грн. 50 коп., перераховані платіжним дорученням № 62 від 13.07.08 підлягає поверненню відповідачу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним п.4.2. договору № №377 від 12.07.2007 р., укладеного між ТОВ «Вест-Медиа»та Відділом реклами Луганської міської ради.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Відділу реклами Луганської міськради, 91000, м. Луганськ, вул. Коцюбинського, б. 14, код 347918900, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вест-Медіа», 91033, м. Луганськ, кв-л Шевченка, б. 42 (будівля 146), ідентифікаційний код 31719281 державне мито у сумі –85 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп.

5. Повернути Відділу реклами Луганської міськради, 91000, м. Луганськ, вул. Коцюбинського, б. 14, код 347918900 державне мито у розмірі 42 грн. 50 коп., перераховані за платіжним дорученням № 62 від 13.07.08. Підставою для повернення вказаної суми є дане рішення, підписане суддею та засвідчена печаткою суду.

У судовому засіданні 20.01.2009 р. за згодою представників сторін була оголошена тільки вступна та резолютивна частина рішення.

Дата підписання рішення 26.01.2009 року. Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя

Є.Ю. Пономаренко