Ухвала суду № 28965496, 16.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2013 р. м. Київ К-43216/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керч Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2009 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009 р.

у справі № 2-27/7137-2008А (2-27/7131-008А/5002)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Керченський металургійний комбінат»

до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим,

треті особи Приватне підприємство «Лаврушко»,

Управління земельних ресурсів Керченської міської ради,

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4,

про скасування податкового повідомлення-рішення та рішень про застосування фінансових санкцій,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2009 р. (суддя -Воронцова Н.В.), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий -Ілюхіна Г.П., судді: Іщенко Г.М., Кучерук О.В.), задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Керченський металургійний комбінат» (надалі -позивач, ВАТ «Керченський металургійний комбінат») до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим (надалі -відповідач, ДПІ у м. Керчі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.05.08 р. № 0000912301/0, рішення про застосування фінансових санкцій від 30.05.2008 р. № 0000162200/0 та рішення про застосування фінансових санкцій від 30.05.2008 р. № 0000172200/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати вищезазначені рішення та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних судових рішень.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із сторін даної справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ в м. Керчі проведено виїзну планову документальну перевірку Відкритого акціонерного товариства «Керченський металургійний комбінат»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р., про що складено акт від 26.05.2008р. № 737/23-1/00191493.

Перевіркою були встановлені наступні порушення:

- ст. 2, 13, 14 Закону України від 03.07.1992 р. № 2535-XII «Про плату за землю»(надалі -Закон України «Про плату за землю»), в результаті чого виявлено заниження земельного податку за 2006 рік та винесено податкове повідомлення-рішення від 30.05.2008р. № 0000912301/0, яким донараховано 8075,27 грн. земельного податку (основний платіж - 5383,51 грн., штрафні санкції -2691,76 грн.);

- ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи по поверненню до України валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами»в редакції від 06.11.1997 р. № 1246/97, в результаті чого порушено порядок декларування валютних цінностей станом на 01.04.2005р., 01.07.2005р., 01.10.2005р., 01.01.2006р., 01.04.3006р., 01.07.2006р., 01.01.2007р., 01.04.2007р., 01.07.2007р., 01.10.2007р., 01.01.2008р., про що винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.05.2008 р. № 0000172200/0 у розмірі 4 080,00 грн.;

- ст. 1 Закону України від 23.09.1994 р. № 185/94 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що полягає в ненадходженні валютної виручки за відвантажену продукцію на експорт у встановлені законодавством строки, про що винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.05.2008 р. № 0000162200/0 у розмірі 574320,21 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Керченської міської ради від 12.03.1993 р. № 397 Орендному підприємству «Керченський металургійний комбінат імені Войкова»надана в постійне користування земельна ділянка площею 255,194 га, при цьому державний акт на право постійного користування земельною ділянкою не оформлявся.

Після внесених Рішенням виконавчого комітету Керченської міської ради від 14.06.1996 р. № 610 змін загальна площа земельної ділянки, що була надана в постійне користування Орендному підприємству «Керченський металургійний комбінат імені Войкова», склала 166,11 га.

Орендне підприємство «Керченський металургійний комбінат імені Войкова»перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Керченський металургійний комбінат»16.02.1996 р. на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. № 57-93 «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду».

З 1996 року по 2006 рік переоформлення земельної ділянки, наданої в постійне користування Орендному підприємству «Керченський металургійний комбінат імені Войкова», позивачем здійснено не було.

Рішенням 39 сесії VІ скликання Керченської міської ради Автономної Республіки Крим від 28.02.2006 р. передано ВАТ «Керченський металургійний комбінат»в оренду строком на 49 років для експлуатації виробничих будівель комбінату земельну ділянку площею 63,5568 га (кадастровий номер 0111200000:01:015:0052) по АДРЕСА_1.

17.04.2006 р. між Керченською міською радою та ВАТ «Керченський металургійний комбінат»укладено договір оренди землі № 2986 площею 63,5568 га.

За період з 2002 по 2004 роки на території позивача з дозволу податкового керуючого Кургузової О.В., призначеної наказом ДПІ у м. Керчі від 31.10.2001 р. № 79, було продано ряд будівель та споруд, в тому числі на користь ПП «Лаврушко»та СПД ОСОБА_4 (надалі -треті особи). Особи, що набули право власності на споруди та будівлі на підставі операцій купівлі-продажу звернулися до Керченської міської ради для належного оформлення земельних ділянок, на яких розташовані дані споруди та будівлі.

Рішенням Керченської міської ради від 27.11.2006 р. передано в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,6140 га по АДРЕСА_2, під розміщення виробничо-складського комплексу громадянам ОСОБА_6 та ОСОБА_4, чим припинено право постійного користування ВАТ «Керченський металургійний комбінат»часткою земельної ділянки по АДРЕСА_2.

Позивач неодноразово звертався до начальника ДПІ в м. Керчі, начальника Управління земельних ресурсів, Голови комісії по земельних питаннях Керченської міської ради, Міського голови із листами про вирішення питання внесення змін щодо зменшення площі земельної ділянки, яка фактично використовується не позивачем, а третіми особами. При цьому, частина будівель та споруд позивача, що відчужувались, знаходилась в податковій заставі на підставі ухвали Господарського суду Автономної республіки Крим від 16.08.2004 р. про порушення справи про банкрутство ВАТ «Керченський металургійний комбінат», що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування -на підставі договору оренди.

Стягнення плати за землю здійснюється на підставі Закону України «Про плату за землю»в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно ст. 1 Закону України «Про плату за землю»земельний податок -це обов'язковий платіж, що справляється із юридичних та фізичних осіб за користування земельними ділянками.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель (ст. 2 Закону України «Про плату за землю»).

Відповідно до ст. 5 вказаного Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно з ст. 15 Закону України «Про плату за землю»власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Підставою для нарахування податку на землю є дані Державного земельного кадастру (ст. 13 вказаного Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Положенням п. 1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України з питань земельних ресурсів від 02.07.2003 р. № 174, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою автоматизованої системи державного земельного кадастру.

Територіальним органом земельних ресурсів у передбачені строки вносяться зміни в земельний кадастр для нарахування земельного податку.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави вважати, що земельний податок при набутті споруди (будівлі) має вноситись із дня виникнення права власності або користування на будівлю, споруду, оскільки новий власник з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу має право володіти, користуватись та розпоряджатись даним об'єктом в повному обсязі без обмежень. Тобто, покупець (орендар) після набуття права власності (користування) на будівлю (споруду) фактично використовує і земельну ділянку під нею, не зважаючи на відсутність у нього документів на землю (державного акта про право власності, договору оренди). Водночас продавець нерухомості практично не може впливати на прийняття рішень земельними органами в частині оформлення (переоформлення) покупцями документів на земельні ділянки, розміщені під такими будівлями.

На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що сплата земельного податку за земельну ділянку, на якій розташовані набуті третіми особами споруди (будівлі), є обов'язком фактичних землекористувачів таких об'єктів нерухомого майна, зокрема ПП «Лаврушко»та СПД ОСОБА_4, а не ВАТ «Керченський металургійний комбінат».

Крім того, постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2008 р. по справі № 2-27/3121-2006А скасовано податкове повідомлення-рішення Керченської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим від 02.08.2005 р. № 0002322301/0 про донарахування позивачу земельного податку у розмірі 37058,70 грн. за результатами перевірки попереднього періоду.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.07.2008 р. постанова Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2008 р. залишена без змін та набрала законної сили.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій правомірно послались на норму ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, оскільки з боку позивача не вбачається порушень законодавства щодо сплати податку за землю, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 30.05.2008 р. № 0000912301/0 про донарахування земельного податку.

Стосовно пені за неотримання валютної виручки слід зазначити наступне.

20 травня 2002 р. між позивачем та Закритим акціонерним товариством «ТВК»(Білорусь) був укладений контракт купівлі-продажу стальної емальованої посуди № 1661-11. Загальна вартість контракту склала 200 000,00 доларів США, на виконання якого позивач відвантажив продукцію на адресу Закритим акціонерним товариством «ТВК»(Білорусь) вартістю 25 530,20 доларів США, що підтверджується вантажною митною декларацією від 28.01.2003 р. № 148.

14.03.2003 р. між позивачем та «TY INVEST GROUP s.r.o.»(Чехія) був укладений договір уступки вимоги № 2109-19, згідно якого позивач передає новому кредитору свої вимоги до Закритого акціонерного товариства «ТВК»(Білорусь) щодо оплати наданого товару у розмірі 25 530,20 доларів США відповідно до специфікації від 22.01.2003 р., що є невід'ємною частиною контракту від 20.05.2002 р. № 1661-11.

Закритим акціонерним товариством «ТВК»(Білорусь) було переведено обумовлену суму 25 530,20 доларів США на рахунки «TY INVEST GROUP s.r.o.»(Чехія), після чого в бухгалтерському обліку ВАТ «Керченський металургійний комбінат»дебіторська заборгованість на вищевказану суму не рахується.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що попередня перевірка цих питань здійснювалась податковим органом в 2003-2004 роках.

Попереднім актом планової документальної перевірки від 17.09.2003 р. № 97/23-2/00191493 була встановлена дебіторська заборгованість позивача:

1) у сумі 25 530,20 доларів США по експортному контракту від 20.05.2002 р. №1661-11, укладеному із Закритим акціонерним товариством «ТВК»(Білорусь) в результаті неотримання валютної виручки від поставки стальної емальованої посуди по вантажно-митній декларації від 28.01.2003 р. № 148.

Актом документальної перевірки від 30.04.2004 р. № 53/23-2/00191493 нарахована пеня у сумі 95 720,59 грн.

Актом перевірки від 26.05.2008 р. № 737/23-1/00191493 була донарахована пеня по вищенаведеному контракту у сумі 568 658,36 грн. за період з 10.03.2004 р. по 31.12.2007 р. включно, а саме: за кожен день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неотриманої валютної виручки;

2) у сумі 254,43 доларів США по експортному договору від 17.05.2001 р. № 1034, укладеному з фірмою «Colombo snc»(Італія) в результаті неотримання валютної виручки від експорту люків чавунних. Розмір нарахованої пені складає 1724,58 грн. за період з 24.05.2002р. по 21.07.2003 р. включно.

Актом документальної перевірки від 30.04.2004 р. № 53/23-2/00191493 донараховано пеню у сумі 943,65 грн. за період з 22.07.2003 р. по 09.03.2004 р.

Актом перевірки від 26.05.2008 р. № 737/23-1/00191493 проведено донарахування пені у сумі 5661,85 грн. за період з 10.03.2004 р. по 31.12.2007 р. включно, а саме: за кожен день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неотриманої валютної виручки.

Як вбачається з вищенаведеного, нарахування пені в розмірі 574320,21 грн. відповідно до рішення про застосування фінансових санкцій від 30.05.2008 р. № 0000162200/0 за порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті»обумовлено неотриманням валютної виручки за експорт люків чавунних від фірми «Colombo snc»(Італія) на суму 253,43 доларів США та неотриманням валютної виручки за експорт емальованого посуду від Закритого акціонерного товариства «ТВК»(Беларусь) на суму 25530,20 доларів США за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р., в той час як строк надходження виручки визначений 28.04.2003 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно частини 4 статті 6 Закону України від 16.04.1991 р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що законодавець не передбачає неможливості припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом заліку зустрічної однорідної вимоги або уступки дебіторської заборгованості в рахунок наявної кредиторської заборгованості.

Виконаний договір уступки вимоги від 14.03.2003 р. № 2109-19 між позивачем та «TY INVEST GROUP s.r.o.»(Чехія), а також акт звірки, свідчать про відсутність дебіторської заборгованості за зовнішньоекономічним контрактом ВАТ «Керченський металургійний комбінат»від 20.05.2002 р. № 1661-11 та підстав для нарахування пені за неотримання валютної виручки.

Крім того, відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

У той же час, суд апеляційної інстанції підтримав обґрунтовану позицію суду першої інстанції стосовно того, що відповідачем суду не надано доказів правильності здійснення ним розрахунку пені у розмірі 574320,21 грн. та існування на день виникнення заборгованості саме того курсу валют Національного банку України, що покладений в основу розрахунку.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведене не може свідчити про законність та правильність здійснення відповідачем розрахунку пені та винесення на підставі цього рішення про застосування штрафних санкцій від 30.05.2008 р. № 0000162200/0.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також наголошує на тому, що суди дійшли обґрунтованого висновку щодо спливу строків застосування до позивача такого виду адміністративно-господарських санкцій як пеня з огляду на вимоги ст.ст. 230, 238, 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 238 Господарського кодексу України передбачає, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Таким чином, пеня за порушення встановлених ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»термінів розрахунку в сфері зовнішньоекономічної діяльності, нарахування якої передбачено статтею 4 цього Закону, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Згідно ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Окрім того, адміністративно-господарські санкції загалом, і пеня за порушення термінів розрахунків зокрема, у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є конфіскаційними, оскільки своїм наслідком мають вилучення державою у суб'єкта господарювання основних чи оборотних фондів, іншого майна, тому їх застосування можливе лише за рішенням суду, відповідно до статті 41 Конституції України.

Необхідно зазначити, що законодавство України не містить яких-небудь виключень щодо зазначеного терміну застосування санкцій за порушення валютного законодавства.

Беручи до уваги, що граничний термін розрахунків за вказаними контрактами був встановлений 28.04.2003 р., колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком судів попередніх інстанції про те, що відповідач неправомірно застосував до позивача адміністративно-господарські санкції після закінчення встановленого статтею 250 Господарського кодексу України строку.

Вимога позивача про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.05.2008 р. № 0000172200/0 за порушення ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи по поверненню до України валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами»в редакції від 06.11.1997 р. № 1246/97, також правомірно задоволена судами першої та апеляційної інстанцій з наступних підстав.

Нарахування штрафних санкцій у розмірі 4080,00 грн. обумовлено ненаданням інформації в III розділі п. 5 в Деклараціях про валютні цінності станом на 01.04.2005 р., 01.07.2005 р., 01.10.2005 р., 01.01.2006 р., 01.04.2006 р., 01.07.2006 р., 01.01.2007 р., 01.04.2007 р., 01.07.2007 р., 01.10.2007 р., 01.01.2008 р., при цьому, до таких цінностей податковий орган відносив вищевказану дебіторську заборгованість у сумі 25 530,20 доларів США та 254,43 доларів США.

Відповідно до статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Посилання відповідача на строки давності, визначені ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не можуть бути взяті до уваги, оскільки аналіз норм цього Закону і, зокрема, статті 15, дають підстави для висновку, що вони за своїм регулятивним механізмом не застосовуються для регулювання порядку нарахування штрафних санкцій чи пені в даному випадку.

Строк давності, встановлений пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не може бути застосований при накладенні адміністративно-господарських санкцій у вигляді пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки початок перебігу таких строків не пов'язаний з граничним строком подання податкової декларації або днем її фактичного подання, так як сума пені не є сумою податкового зобов'язання.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009 р. у справі № 2-27/7137-2008А (2-27/7131-008А/5002) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М. З лом згідно

омічник судді А.Р. Окунський