Рішення № 28962200, 29.01.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.01.13р. Справа № 21/5005/10424/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЄВРОКРОВЛЯ", м. Дніпропетровськ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ

про стягнення 103 970,00 грн. за договором підряду № 065 від 03.11.11р.

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Булана Ю.М.

Представники:

від позивача - Заворотний А.В., дов. б/н від 30.11.12р.;

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 95 000.00 грн., пені - 3 139, 11 грн., відсотки за неправомірне користування чужими коштами - 5 830, 89 грн. за договором підряду № 065 від 03.11.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги викладені у позовній заяві підтримав у повному обсязі.

Відповідач відзив не подав, позовні вимоги не заперечив, в судовому засіданні 14.01.13р. та 29.01.13р. участі не брав.

Слухання справи відкладалось у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України з 14.01.13р. по 29.01.13р.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови).

Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст. 75 ГПК України у відсутність представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРЄВРОКРОВЛЯ" (надалі - Замовник, Позивач) та Приватним підприємцем (Фізичною особою-підприємцем) ОСОБА_1 (надалі - Підрядник, Відповідач) було укладено правочин у вигляді договору підряду № 065 (надалі - Договір) строком дії до 31.12.2011 р. (п.12.1. Договору).

Відповідно до п.1 Договору Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати своїми силами в обумовлені строки в межах договірної ціни і у відповідності з умовами даного Договору роботу, а Замовник зобов'язується прийняти цю роботу і оплатити її (п.1. Договору).

Даний об'єкт розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В пункті 3.1. Договору зазначено, що вартість робіт і матеріалів по даному Договору складає 90 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 15 000,00 грн.

Детальний характер робіт і ціни вказуються в кошторисній документації (Додаток № 1). Встановлена договірна ціна Договору може бути змінена тільки шляхом складення сторонами додаткової угоди і тільки у випадках зміни об'ємів і видів робіт, коливання курсу валют (п.3.2. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Підрядчик зобов'язується виконати роботу по договору до 21 грудня 2011р.

Після виконання всіх передбачених цим договором робіт Підрядчик на протязі трьох днів направляє Замовнику лист про готовність об'єкта для прийому виконаних робіт. Здача-приймання здійснюється на протязі п'яти днів після отримання Замовником листа від Підрядчика. У процесі здачі-прийому об'єкту сторони перевіряють відповідність закінчених робіт з вимогами договору, технічним умовам експлуатації об'єкта (п.4.2. Договору).

Приймання-передача виконаних робіт оформляється актом, який підписується Сторонами цього Договору (п.4.3. Договору).

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що розрахунок з Підрядником: передплата за матеріали - 60 000,00 грн., залишок суми - поетапно на протязі всієї роботи: 1 етап (01.12.11р.) - 15 000,00 грн., 2 етап (по факту закінчення виконаних робіт) - 15 000,00 грн.

Розрахунки за виконанні роботи з Підрядником здійснюються після підписання акту здачі-приймання роботи Замовнику при відсутності зауважень зі сторони Замовника. Замовник вправі затримати кінцеві розрахунки за роботи, виконанні з недопрацьованими і дефектами, виявленими при прийманні Об'єкта в експлуатацію, до їх усунення (п.5.2. Договору).

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач в обґрунтування своїх вимог, посилається на передачу Відповідачу грошових коштів в сумі 95 000,00 грн. та в якості доказів надав розписки ОСОБА_1 про отримання цих коштів (а.с. 24-25).

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання по договору не виконав, кошти позивачу не повернув.

Відповідно до ч. 2 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною 7 цієї статті закріплено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України закріплено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 цієї статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

На підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України, Позивач відмовився від виконання Договору підряду № 065 від 03.11.2011р. та направив на адресу відповідача вимогу № 112 від 17.01.13р. про повернення боргу у розмірі 95 000,00 грн. на протязі семи днів, проте відповіді не отримав, грошові кошти від відповідача не отримав.

В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язком не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Позивача, суд вважає, що позовні вимоги, викладенні у позовній заяві, слід задовольнити частково, а саме в сумі 70 000,00 грн. на підставі наступного.

Посилання Позивача на збільшення суми договору не підтверджено належними доказами, а надання в якості доказів розписок Відповідача про отримання ним 19.04.12р. грошових коштів в якості передплати 12 600,00 грн. та 12 400,00 грн. (а.с. 25) не може бути доказом отримання Відповідачем коштів саме від Позивача та по Договору підряду № 065 від 03.11.2011р., оскільки дані розписки не містять посилань ні на договір, ні на особу від якої ОСОБА_3 отримав ці грошові кошти.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені та відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають, враховуючи наступне.

Згідно з п. 2.1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994р. "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої ст.ст. 1,2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений актами чинного законодавства.

В статті 537 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як вбачається з Договору підряду № 065 від 03.11.2011р., стягнення пені договором не передбачено, тому право у позивача на її стягнення відсутнє.

У відповідності до ст. 536 ЦК України боржник зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Дана норма права є диспозитивною, позаяк розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2 ст.536 ЦК України).

Відповідно до п.3 ст.198 ГК України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин, застосовуються у випадках, розмірі та порядку, встановлених законом чи договором.

За таких обставин, суд вважає неспроможним обґрунтування позивачем вимоги про стягнення процентів за користування чужими коштами з посиланням на правила ст. 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за якою платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", даний закон регламентує саме, договірну неустойку, яка встановлюється договором, а не проценти за користування чужими коштами.

Як вбачається зі змісту договору його сторонами не обумовлено розмір відсотків, які має сплатити відповідач у випадку використання чужих коштів. Не передбачено такого розміру і законом. Тому, відсутність домовленості про розмір процентів за користування чужими коштами є перешкодою для підставного застосування позивачем правил ст.536 ЦК України.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню в сумі 70 000,00 грн..

В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати у справі слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 75, 82-85, 87, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЄВРОКРОВЛЯ" (49000, м. Дніпропетровськ, Жовтневий район, бульвар Слави, б. 45; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33384123) основний борг у сумі 70 000,00 грн. (сімдесят тисяч гривень 00 копійок), витрати по сплаті судового збору у сумі 1 400,00 грн. (одна тисяча чотириста грн. 00 коп.), про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Н.Г. Назаренко

Дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, - 30.01.2013р.