Ухвала суду № 28927123, 24.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2013 р.Справа № 2а-10558/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012р. по справі № 2а-10558/12/2070

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі із великими платниками податків у м. Харкові, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: скасувати податкові повідомлення-рішення №0001390854/0 та №0001400854/0 від 05.08.2009р., якими донараховано суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 74216,88 грн., у т.ч. за основним платежем в сумі 49 477,92грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 24 738.96 грн.; та з податку на прибуток на загальну суму 49 441,5 грн., у т.ч. за основним платежем в сумі 32 961 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 16 480,5 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010 року, адміністративний позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень -задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.08.2012 року касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові задоволено частково, скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2010р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010р., справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012р. по справі № 2а-10558/12/2070 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представників сторін не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України КП "Харківські теплові мережі" зареєстрований, як юридична особа.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка КП «ХТМ» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ фірмою «Зонд» по ПДВ за період травень-червень 2008 року, по податку на прибуток за 1 півріччя 2008 року.

Результати перевірки оформлені актом від 23.07.2009 № 2433/23-106/31557119 (а.с. 9-25, т.1).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216 та статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним по правочину, здійсненому КП "ХТМ"; підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР, що призвело до завищення податкового кредиту з додатку на додану вартість у сумі 49477,92 грн. (у тому числі: травень 2008 року - 26368,80 грн., червень 2008 року - 23109,12 грн.); пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. із змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 1 півріччя 2008 року у сумі 32961,00 грн.

З посиланням на висновки акту перевірки від 23.07.2009 № 2433/23-106/31557119 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0001390854/0 від 05.08.2009р. про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 74216,88 грн. (у тому числі: 49477,92 грн. - основний платіж, 24738,96 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та №0001400854/0 від 05.08.2009р. про нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 49441,50 грн. (у тому числі: 32961,00 грн. - основний платіж, 16480,50 - штрафні (фінансові) санкції).

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для донарахування суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій по кожному з податків, слугували висновки контролюючого органу про нікчемність договору поставки обладнання (вузли теплових комплексів (пластини) від 20.05.2008 № 271058, укладеного між позивачем та ТОВ "Зонд". При цьому контролюючий орган послався на те, що операції з поставок вказаного обладнання, яке контрагент позивача за спірним договором (ТОВ фірма "Зонд") придбало у ТОВ "СТК-груп" мали безтоварний характер. Згідно з податковою звітністю у ТОВ "СТК-груп" відсутні ресурси для здійснення основного виду діяльності, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, фактичне знаходження штампів, печаток та місцезнаходження офісу підприємства не відомо.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 вказаного Закону).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (підпункт 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 цього Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником -платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, зменшення сум бюджетного відшкодування ПДВ.

З матеріалів справи слідує, що між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Зонд" договір купівлі -продажу №271058 від 20.05.2008 року, згідно якого Продавець зобов'язується передавати у власність (поставити) Покупцю протягом терміну дії договору, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати теплообмінні комплекси та їх вузли (далі за текстом -товар), кількість та ціна яких зазначена у відповідних рахунках-фактурах, накладних, специфікаціях, які додаються до даного договору та які складають його невід'ємну частину. Згідно пункту 1.2 Договору, товар комплектується та виготовляється за результатами розрахунків, виходячи з технічних умов експлуатації, узгоджених з Покупцем (схема підключення, температурний режим, навантаження), для кожного конкретного об'єкта. ГК 016-97 24.23.03 (а.с.28 -29, т.1).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивач придбав вузли теплових комплексів (пластини) на загальну суму 296867,52 грн., в т.ч. ПДВ -49477,92 грн., з яких 27.05.2008р. поставлено пластини Н-0,5 з прокладкою у кількості 120 шт. на суму 158 212, 80 грн., в т.ч. ПДВ - 26368,80 грн., та 16.07.2008 р. поставлено пластини М15 з прокладкою у кількості 60 шт. на суму 138654, 72 грн., в т.ч. ПДВ -23 109, 12 грн., що підтверджується накладними №17 від 27.05.2008р. та №20 від 16.07.2008р. (а.с.30-31, т.1).

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Отримання товарів за договором у продавця - ТОВ фірма "Зонд" здійснено уповноваженою особою позивача Чумаченко В.В., на підставі виданих довіреностей від №894176 від 26.05.2008р. та №894551/313 від 15.07.2008р., що підтверджується записами у Журналі реєстрації довіреностей КП "Харківські теплові мережі" (а.с.34 -35, т.1).

Придбаний у ТОВ фірма "Зонд" товар - вузли теплових комплексів (пластини) були оприбутковані на склад КП "Харківські теплові мережі" згідно ордерів №52703 від 27.05.2008р. та №71603 від 16.07.2008р. (а.с.6, 8, т.2).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства "Балтімор" до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Перевіряючи достовірність факту поставки товару від продавця до позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля, а саме: згідно подорожнього листа №173418 від 27.05.2008р. позивач отримав 120 пластин Н-0,5 з прокладками на складі, розташованому на вул. Дарвіна у м.Харкові; згідно подорожнього листа №520489 від 16.07.2008р. позивач отримав 60 пластин М-15 з прокладками на складі, розташованому на вул. Дарвіна у м.Харкові (а.с.7, 9, т.2).

Надані позивачем платіжні доручення №7137 від 22.05.2008р. та №7278 від 26.05.2008р. (а.с. 36 -37, т.1), засвідчують факт виконання КП "ХТМ" зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

За фактом проведеної оплати товарів ТОВ фірмою "Зонд" виписано на адресу позивача податкові накладні №20 від 22.05.2008р. та №21 від 26.05.2008р., копії яких надано до матеріалів справи. Зауважень з приводу неналежного заповнення податкових накладних з боку відповідача ні у акті перевірки, ні під час судовому засіданні не надходило.

Матеріалами справи підтверджено, що отримані пластини позивач використав у господарській діяльності для монтажу обладнання теплових комплексів, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, кошторисними калькуляціями та іншими первинними документами (а.с. 211 -230, т.1).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентом підтверджується також фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, подорожнім листам та іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на те, що операції з поставок обладнання між контрагентом позивача за договором, ТОВ фірмою "Зонд", та ТОВ "СТК-груп" мали безтоварний характер.

Під час розгляду справи суд бере до уваги правову позицію щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладену в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП "Ангара" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

При цьому, колегія суддів вважає за доцільне відмітити, що в акті перевірки, висновки якого слугували підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, контролюючим органом не відображено фактів перевірки та наявності відомостей про неможливість реального здійснення даної господарської операції позивачем або його контрагентом, не викладено обґрунтувань щодо відсутності персоналу, активів або економічної та господарської мети у підприємств, які є сторонами досліджуємого договору, а йдеться посилання виключно на факти встановлені перевіркою контрагента продавця.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012р. по справі № 2а-10558/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.