Ухвала суду № 28927023, 24.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2013 р.Справа № 2а-7281/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

представника позивача Марченко Д.Ю.

представника відповідача Вєтрової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершоп" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2012р. по справі № 2а-7281/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершоп"

до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтершоп" (надалі по тексту позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби (надалі по тексту відповідач) в якому просив суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.05.2012 р. №0000210225, від 18.05.2012 р. №0000200225.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2012 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершоп" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено у повному обсязі.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2012 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби на підставі п. 75.1 ст. 75, п. п 78.1.1 п.78 ст. 78, ст.79 Податкового кодексу України та згідно Наказу Харківської ОДПІ від 26.03.2012 року № 360 проведена виїзна документальна позапланова перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Інтершоп» з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за вересень 2011р. по операціях з ТОВ «Промспец Консалтинг» (код за ЄДРПОУ 37091549 ).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Інтершоп» п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого було донараховано суму податку на додану вартість на суму 99 427,00 грн.; порушення ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого було донараховано податку на прибуток у сумі 114 341,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.05.2012 р. №0000210225 та від 18.05.2012 р. №0000200225.

Висновки про порушення ТОВ «Інтершоп» вимог податкового законодавства обґрунтовуються тим, що в ході перевірки документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Промспец Консалтинг», не підтверджено зв'язок понесених на користь вказаного суб'єкта господарювання витрат з господарською діяльністю позивача.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки визначальною умовою для віднесення сум ПДВ на підставі податкових накладних до податкового кредиту є реальність господарських операцій, яка підтверджується первинними документами, оформленими належним чином.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено реальність господарських операцій за якими був сформований податковий кредит, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини між ТОВ «Інтершоп» та ТОВ «Промспец Консалтинг» відбувалися на підставі договору № 05/11-1 від 05.11.2010 р.

Згідно договору «Продавець» (ТОВ «Промспец Консалтинг») поставляє на адресу «Покупця» (ТОВ «Інтершоп») будівельні матеріали.

Згідно з п. 1.2 Договору передача та приймання товару відбувається сторонами по заявці Покупця. Умовами поставки товару є само вивіз (п. 1.3 Договору).

Якість товару повинна відповідати вимогам державних стандартів, передбачених для даного виду товару (п.4.3 Договору).

В підтвердження фактичного виконання сторонами умов вказаного договору позивачем надано податкову накладну, видаткову накладну, рахунок-фактури.

Між тим не надано докази перевезення товару, його отримання, оприбуткування, зберігання, також не надано сертифікатів якості товару.

За визначенням пункту 11.1, 11.4-11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною, що передбачено пунктом 13.1 Правил.

Згідно листа Держкомстату України від 08.12.2005, № 05/1-2-8/146 "Щодо застосування документації при перевезенні вантажів автомобільним транспортом" при перевезенні вантажів автомобільним транспортом суб'єктами господарської діяльності всіх форм власності застосовуються єдині уніфіковані типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, затверджені наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 р. N 488/346:

- форма N 2 "Подорожній лист вантажного автомобіля",

- форма N 1 (міжнародна) "Подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні",

- форма N 1-ТН "Товарно-транспортна накладна",

- форма N 1-ТЗ "Талон замовника".

Затверджені спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля введені у дію з 1 січня 1996 року.

Між тим, позивачем товарно-транспортні накладні, подорожні листи та інші документи обліку перевезення товару не надано.

Крім того, позивачем документально не доведено факту використання придбаних у ТОВ «Промспец Консалтинг» ТМЦ у власній господарській діяльності, внутрішнього обліку та зберігання товару.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, відносяться накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей, накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, товарно-транспортна накладна та інше.

Пунктом 1.3. Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 р. № 2 (далі по тексту -Методичні рекомендації №2) для цілей бухгалтерського обліку запаси включають, зокрема, й запасні частини.

Для внутрішнього переміщення запасів, їх відпуску виробничим підрозділам та іншим структурним підрозділам підприємства, що розташовані на іншій, ніж підрозділ, що їх відпускає, території, використовується накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (п. 3.12. Методичних рекомендацій № 2).

Наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996 р. № 193 "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів" визначено, що накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма N М-11) використовується для обліку руху матеріальних цінностей в середині підприємства та їх відпуску господарствам свого підприємства, що розташовані за межами його території, а також стороннім організаціям. Накладна-вимога виписується в двох примірниках і підписується головним бухгалтером або особою, на те уповноваженою. У випадку відпуску матеріалів господарствам свого підприємства один примірник передається одержувачам (цеху, дільниці та т. п.), другий - складу, який потім передається до бухгалтерії.

Між тим, позивачем не надано документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей на підприємстві позивача, в зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено реальність отримання від ТОВ «Промспец Консалтинг» ТМЦ за договором купівлі-продажу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем документально не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Промспец Консалтинг» .

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абзаці 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи те, що позивачем не підтверджено документально фактичне виконання господарських операцій за вказаними вище договорами, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність формування витрат за спірними договорами.

Таким чином, враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем документи не підтверджують фактичного отримання товару за вказаним вище договором, а тому не можуть бути підставою для формування податкового кредиту та витрат за спірними господарськими операціями.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершоп" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2012р. по справі № 2а-7281/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.

Повний текст ухвали виготовлений 29.01.2013 р.