Постанова № 28912878, 22.01.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2013 р. Справа № 5027/496/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши касаційну скаргу ПрАТ "ПРОСТО-страхуваня"на постанову та рішенняЛьвівського апеляційного господарського суду від 31.10.2012 року господарського суду Чернівецької області від 20.09.2012 року у справі господарського суду№ 5027/496/2012 Чернівецької області за позовомПрАТ "ПРОСТО-страхуваня"до ТОВ "Балакком"про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 114 813, 78 грн.у судовому засіданні взяли участь представники:

від ПрАТ "ПРОСТО-страхуваня":Брусник А.М. (довіреність №04/2013 від 10.01.2013 року), від ТОВ "Балакком":не з'явилися.ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Чернівецької області від 09.08.2012 року порушено провадження у справі №5027/496/2012 за позовом ПрАТ "ПРОСТО-страхуваня" (далі - позивача) до ТОВ "Балакком" (далі - відповідача) про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 114 813, 78 грн. (том 1, а.с. 1).

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 20.09.2012 року (суддя Грушилик С.М.) у задоволенні позову відмовлено, мотивуючи пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем (том 1, а.с. 164 - 165).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 20.09.2012 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2012 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гриців В.М., судді: Данко Л.С., Давид Л.Л.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 20.09.2012 року - без змін з тих же підстав (том 2, а.с. 19 - 23).

Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 31.10.2012 року та рішення суду першої інстанції від 20.09.2012 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а, зокрема, статті 62 Конституції України, статей 261, 267, 1166, 1191 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції від 31.10.2012 року та рішення суду першої інстанції від 20.09.2012 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши представника позивача, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 3 частини 1 статті 980 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Пунктами 9.1., 9.2., 9.4. статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого. У разі коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратний ліміт відповідальності страховика, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується. До договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та виплат страхового відшкодування за цими договорами застосовуються норми щодо ліміту відповідальності страховика, які діяли на дату укладення договору.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією, до яких, поміж іншого, належать витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Частиною 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється, зокрема, безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування).

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 статті 1194 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, якщо юридична особа застрахувала свою відповідальність перед третіми особами за шкоду, завдану належним їй джерелом підвищеної небезпеки, то в порядку регресу до неї може звернутися потерпілий (страхувальник потерпілого, який виплатив страхове відшкодування) у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування шкоди, завданої особою, що перебуває з нею у трудових відносинах.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1, 6 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Згідно з абзацом 4 пункту 8 Постанову Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ про відшкодування шкоди" роз'яснено, що регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років, з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів, тощо).

Частинами 3, 4, 5 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 16.07.2008 року між позивачем та Кісельовою Н.Ю. укладено договір №АТК 158417 добровільного страхування транспортних засобів, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки "Hyundai SONATA", державний реєстраційний номер АА 5197НМ (том 1, а.с. 7).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 25.09.2008 року в місті Києві на вул. Набережне шосе сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Mercedes BENZ", державний реєстраційний номер СЕ 5349 АК, що належить відповідачу, під керуванням водія Кандиби В.В., автомобіля марки "Mazda-6", державний реєстраційний номер АА 4977 СЕ, автомобіля марки "Renault SCENIC", державний реєстраційний номер АА 4996 НМ та автомобіля марки "Hyundai SONATA", застрахованого позивачем (том 1, а.с. 12 - 13).

Судами встановлено, що ДТП, внаслідок якого зіткнулося 4 автомобілі, загинуло 3 людей, 1 людина отримала тілесні пошкодження середньої тяжкості сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху водієм Кандибою В.В., який керував автомобілем марки "Mercedes BENZ" та перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, що підтверджується вироком Подільського районного суду міста Києва від 23.11.2009 року (том 1, а.с. 14 - 18).

Судами встановлено, що за наслідками ДТП було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль марки "Hyundai SONATA", у зв'язку з чим страхувальник повідомив позивача про настання страхового випадку та звернувся зі заявою про виплату страхового відшкодування (том 1, а.с. 10 -11, 52).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.11.2008 року позивачем складено страховий акт, згідно з яким зазначена дорожньо-транспортна пригода визнана страховим випадком, а загальна сума страхового відшкодування визначена в розмірі 140 313, 78 грн. (том 1, а.с. 54).

Також судами встановлено, що на виконання умов договору добровільного страхування, укладеного з Кісельовою Н.Ю., позивачем було виплачено страхове відшкодування в сумі 140 313, 78 грн., що підтверджується платіжним дорученням №26884 від 01.12.2008 року (том 1, а.с. 55, 56).

Отже, суди вірно встановили про початок перебігу строку позовної давності з 01.12.2008року.

Також, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач пропустив трирічний строк позовної давності звернувшись до суду 09.08.2012 року з регресним позовом про стягнення з відповідача 114 813, 78 грн. матеріальних збитків(том 1, а.с. 59).

Судами також встановлено, що 20.09.2012 року відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності (том 1, а.с. 105 - 107).

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено апеляційним господарським судом, 20.09.2012 року позивач надав суду першої інстанції письмові пояснення, в яких просив визнати причини пропуску строку позовної давності поважними і захистити порушене право, обґрунтовуючи неможливістю звернення до суду в межах строку позовної давності у зв'язку з відсутністю у нього копії вироку суду в кримінальній справі від 23.11.2009 року, яким працівника відповідача Кандибу В.В. визнано винним у скоєнні ДТП та притягнено до кримінальної відповідальності, та зазначив, що незважаючи на неодноразові звернення до Подільського районного суду міста Києва копію зазначеного вироку йому надано не було, тоді як одержав її лише під час розгляду іншої справи Приморським судом міста Одеси, у якій позивача було залучено як третю особу ухвалою суду від 03.04.2012 року.

Розглянувши позов у судовому засіданні з викликом сторін, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності за відсутності клопотання про поновлення процесуального строку з обґрунтуванням поважності причин його пропуску.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в повному обсязі, дослідив пояснення позивача, що надійшли до суду першої інстанції 20.09.2012 року, на предмет наявності поважних причин пропуску строку позовної давності та дійшов висновку про те, що позивачем не обґрунтовано яким чином факт відсутності копії вироку суду у кримінальній справі унеможливлював звернення з регресним позовом до відповідача впродовж трьох років після здійснення страхового відшкодування за договором страхування, тому зазначені позивачем причини пропуску строку позовної давності було визнано неповажними.

Колегія суддів касаційного суду вважає висновки суду апеляційної інстанції про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності такими, що суперечать приписам законодавства України про відшкодування шкоди та такими, що є передчасними з огляду на неповноту оцінки всіх обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок зіткнення чотирьох легкових автомобілів, тому на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1188 Цивільного кодексу України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до якої необхідно встановити ступінь вини кожного з власників джерел підвищеної небезпеки у заподіянні шкоди та в залежності від ступеня їх вини визначити розмір відшкодування шкоди.

Отже, доведення вини власника джерела підвищеної небезпеки при заподіянні шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки є передумовою для покладення на таку особу обов'язку з відшкодування шкоди, завданої потерпілим. Матеріалами справи (заявою позивача) підтверджується порушення кримінальної справи щодо одного з учасників дорожньо-транспортної події (далі - ДТП). Отже, тільки вирок суду в даній ситуації буде доказом вини конкретної особи в заподіянні шкоди, оскільки протоколи про адміністративне правопорушення правил дорожнього руху в такому випадку не складаються.

Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. При цьому, шкода, завдана працівником, відшкодовується юридичною особою-роботодавцем лише у випадках її заподіяння з вини працівника, що підтверджена належними доказами.

Така правова позиція роз'яснена пунктами 4, 5 Постанови Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" №6 від 27.03.1992 року.

Спростовуючи поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності, апеляційний господарський суд виходив з того, що за відсутності належних доказів вини працівника відповідача у скоєнні ДТП, позивач до моменту складення страхового акта повинен був звернутися з відповідними запитами до суду (слідчих органів) в порядку статті 25 Закону України "Про страхування", при цьому, у страховому акті від 10.11.2008 року позивач зазначив відповідача та його працівника водія Кандибу В.В., як осіб, до яких може бути пред'явлено регресний позов. Апеляційний суд також встановив, що до моменту складення страхового акта та виплати страхового відшкодування позивач не звертався із такими запитами, однак звернувся з таким запитами 29 січня, 17 травня 2010року, 10 жовтня 2011року, 23 січня 2012року, зазначивши у запитах Кандибу В.В., що на думку апеляційного суду свідчить про обізнаність позивача про наявність вини відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки у скоєнні ДТП та нехтування ним своїми цивільними правами на відшкодування шкоди з власної недбалості.

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та зазначає, що у випадку порушення кримінальної справи щодо учасників ДТП, яке сталося внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, єдиним належним доказом вини особи у вчиненні дорожньо-транспортної події, внаслідок порушення правил дорожнього руху є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили, яким буде встановлено вину конкретної особи у завданні шкоди, оскільки вина водіїв у скоєнні ДТП може бути повною (частковою), солідарною, або взагалі відсутньою відповідно до статті 1188 Цивільного кодексу України. Тому висновки апеляційного суду про те, що зазначення у страховому акті відповідача та його працівника, як осіб, до яких може бути пред'явлено регресний позов у зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування потерпілій у ДТП особі, не можуть підтверджувати вини відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки у заподіяній шкоді, та не підтверджують недобросовісних дій позивача у справі. Навпаки, суду належало в цілому оцінити дії позивача, як добросовісного учасника цивільних правовідносин відповідно до частини 4 статті 13 Цивільного кодексу України, який виплатив страхове відшкодування страхувальнику до моменту встановлення фактичної вини одного з власників джерел підвищеної небезпеки, прийнявши до уваги обставини смерті водія застрахованого автомобіля, про що судом у кримінальній справі зазначено у вироку та враховано як часткове відшкодування шкоди потерпілим та як пом'якшуюча обставину при постановленні вироку щодо водія Кандиби В.В.

Матеріалами справи підтверджується визнання винним та засудження водія Кандиби В.В. у справі №1-380 за скоєнні ДТП 25.09.08року згідно вироку Подільського районного суду міста Києва від 23.11.2009року, однак, надана суду фотокопія вироку містить неповну відмітку про те, що вирок набрав законної сили у вересні 2010року (том 2, а.с. 14-18).

Відтак, суду належало дослідити момент набрання вироком про засудження Кандиби В.В. від 23.11.2009року законної сили шляхом надіслання відповідного запиту до Подільського районного суду міста Києва про надання копії вироку суду з належною відміткою суду про дату набрання ним законної сили.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи справу в повному обсязі не надав належної оцінки доводам позивача щодо наявності поважних причин пропуску строку позовної давності та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для його поновлення.

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про скасування постанови апеляційного господарського суду від 31.10.2012 року та направлення апеляційної скарги позивача на рішення суду першої інстанції від 20.09.2012 року у справі №5027/496/2012 на новий апеляційний розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно повно та об'єктивно дослідити обставини пропуску позивачем строку позовної давності які зазначені ним поважними, встановити момент набрання вироком Подільського районного суду міста Києва від 23.11.2009року про засудження водія Кандиби В.В. у справі №1-380 законної сили, розглянути доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, клопотання про поновлення строку позовної давності, викладене у Поясненні № 4834 від 20.09.2012року (том 1, а.с. 147-148) та дійти обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення в силі рішення суду першої інстанції або скасування судового рішення з прийняттям власного рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ПрАТ "ПРОСТО-страхуваня" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2012 року у справі №5027/496/2012 скасувати.

Апеляційну скаргу ПрАТ "ПРОСТО-страхуваня" №04-6873 від 27.09.2012 року на рішення господарського суду Чернівецької області від 20.09.2012 року у справі №5027/496/2012 направити на новий апеляційний розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко