Постанова № 28912854, 22.01.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2013 р. Справа № 5015/2722/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Рубанський"на постанову та рішенняЛьвівського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року господарського суду Львівської області від 18.09.2012 рокуу справі господарського суду№ 5015/2722/12 Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Рубанський"до Приватного акціонерного товариства "Галнафтохім"про стягнення збитків в сумі 61 760 грн.в судовому засіданні взяли участь представники :

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Рубанський":Нагинайло В.В. (довіреність №274 від 11.05.2011 року),від Приватного акціонерного товариства "Галнафтохім":Картушина-Кишман О.Л. (довіреність №16/11-3 від 16.11.2012 року).ВСТАНОВИВ :

у червні 2012 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Рубанський" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Галнафтохім" (далі - відповідача) 61 760 грн. понесених збитків у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків за договором поставки селітри, які полягають у додаткових витратах позивача, що становлять різницю між ціною на аміачну селітру, придбану позивачем в інших постачальників, та непоставлену відповідачем селітру, внаслідок відмови від виконання ним договору поставки.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.09.2012 року (суддя Яворський Б.І.) в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з недоведенням позивачем складу цивільного правопорушення (розміру та обгрунтованості додаткових витрат) (том 2, а.с. 74- 79).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 18.09.2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Давид Л.Л., суддів: Данко Л.С., Юрченка Я.О.) рішення господарського суду Львівської області від 18.09.2012 року у справі №5015/2722/12 залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення . При цьому апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач напевно знаючи про неможливість постачання селітри, діяв згідно вимог частини 2 статті 226 Господарського кодексу України, що позбавляє позивача правових підстав стягнення збитків (додаткових витрат позивача на придбання тієї ж кількості селітри в іншого поставщика) з відповідача (том 2, а.с. 128 - 134).

Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року та рішення суду першої інстанції від 18.09.2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 11, 22, 509, 525, 526, 611, 615, 617, 623, 629, 693 Цивільного кодексу України, статей 216, 217, 218, 224, 225 Господарського кодексу України, статті 42, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року та рішення господарського суду Львівської області від 18.09.2012 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частинами 1, 2 статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами 2, 3 статті 226 ГК України, сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Отже, законодавцем передбачено певну сукупність дій обох сторін зобов'язання, які можуть звільнити сторону, що не виконала прийнятого нею зобов'язання від відшкодування шкоди (повністю або частково), завданої другій стороні невиконанням первісного зобов'язання.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

- протиправної дії чи бездіяльності особи;

- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

- причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

- вини боржника.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно з частинами 1 статті 11110 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.11.2011 року ПрАТ "Галнафтохім" (Постачальник) та ТОВ "Агрофірма Рубанський" (Покупець) уклали договір поставки мінеральних добрив (вагонні поставки) №П-15/11-6001 (далі -Договір) (том 1, а.с. 7-10).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, постачальник зобов'язується поставити (передати у власність покупця) товар - селітра аміачна в біг-бегах, 1 536 тн, ціна за одиницю 3 090 грн. (в т.ч. ПДВ), загальна сума з ПДВ 4 746 240 грн., а покупець зобов'язується своєчасно і в повному обсязі оплатити та належним чином прийняти цей товар.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, поставка товару здійснюється залізничним транспортом, на умовах СРТ Інкотермс 2000 залізнична станція Котюжани, згідно наданих покупцем залізничних реквізитів.

Згідно з пунктом 3.2 Договору, товар поставляється до 10.02.2012 року при умові перерахування покупцем на розрахунковий рахунок постачальника попередньої оплати в розмірі 100% загальної суми договору.

Відповідно до пункту 3.4 Договору, постачальник звільняється від обов'язку допоставити покупцеві товар, якщо недопоставка чи недоодержання товару сталася внаслідок порушення покупцем зобов'язань зі сплати товару або порушення покупцем пункту 3.3 договору.

Пунктом 4.1. розділу 4 Договору поставки визначено порядок розрахунків, згідно з яким покупець (позивач) зобов'язаний перерахувати 100% попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника (відповідача) в строк до 11.11.2011 року за 1024 тн. товару і в строк до 18.11.2011 року за 512 тон товару. Строки попередньої оплати сторонами змінено пунктом 3 Додаткової угоди № 1 від 17.11.2011 року до Договору, а зокрема, покупець зобов'язаний перерахувати 100% попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника за 1024 тн. товару в строк до 11.11.2011 року, за 384 тн. товару в строк до 18.11.2011 року і за 128 тн. товару в строк до 05.12.2011 року.

Відповідно до пункту 10.2 Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2012 року, але в будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

На виконання умов Договору позивач здійснив оплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями: №963 від 10.11.2011 року на суму 3 164 160 грн., №979 від 17.11.2011 року на суму 1 186 560 грн. та №1063 від 02.12.2011 року на суму 395 520 грн. (том 1, а.с. 12-14).

Судами встановлено, що постачальник (відповідач) за договором до 25.01.2012 року своїх зобов'язань не виконував, а 25.01.2012 року надіслав на адресу позивача лист (вих.№25/01-3), в якому повідомив про неможливість виконання своїх зобов'язань по поставці товару в повному обсязі, зазначивши що це зумовлене виникненням проблем із транспортуванням товару залізницею оскільки Укрзалізниця в рамках програми свого технологічного реформування змінила технологію взаємодії з вантажовідправниками та створила нового посередника ДП "Український транспортно-логістичний центр", внаслідок чого суттєво ускладнилася процедура здійснення залізничних перевезень (том 1, а.с. 15).

Суди встановили, що у відповідь на пропозицію відповідача про повернення здійсненої передоплати, позивач листом №50 від 25.01.2012 року надав реквізити розрахункового рахунку для повернення попередньої оплати за аміачну селітру в біг - бегах в сумі 4746240 грн. згідно Договору №П-15/11-6001 від 10.11.2011 року (том 1, а.с. 91, 92).

Судами встановлено, що відповідач виконав вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Рубанський", здійснив повернення передоплати на суму 4746240грн.

Суди встановили, що 26.01.2012 року та 07.02.2012 року позивач уклав два договори на купівлю селітри аміачної (з Малим приватним підприємством фірма "Ерідон" (постачальник) №260/12/84-МДО на поставку селітри аміачної в кількості 544 тонни за ціною 2 650 грн. без ПДВ на загальну суму 1 729 920 грн. та з ТОВ "Торговий дім "Хімтрейд" №07-02/12-1Д на поставку селітри аміачної в кількості 320 тонн за ціною 2 608, 33 грн. без ПДВ на загальну суму 1 001 600 грн.) Судами встановлено проведення повної оплати за даними договорами згідно платіжних доручень №66 від 27.01.2012 року та №135 від 15.02.2012 року (том 1, а.с.16-22).

З огляду на закупівлю селітри за ціною, що є вищою від ціни за договором поставки з відповідачем, позивач розрахував ціну позову та просив стягнути з відповідача відповідні збитки, що виражаються у різниці між ціною на селітру аміачну за договором поставки між сторонами спору та за договорами поставки між позивачем і МПП Фірма "Ерідон" та ТОВ "Торговий дім "Хімтрейд".

Заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 61760грн. позивач обґрунтовував різницею в ціні аміачної селітри за 1 тону, придбаної в МПП "Ерідон" та ТОВ "Торговий дім "Хімтрейд", необхідністю понесення ним додаткових витрат для придбання продукції за підвищеною в порявнянні з первісним договором ціною, надавши відповідний розрахунок збитків на зазначену суму.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення позивачем складу цивільного правопорушення (розміру та обгрунтованості додаткових витрат), зазначивши про те, що позивач погодився на повернення йому передоплати за непоставлену продукцію, а закупка селітри у МППФ "Ерідон" та ТОВ "Торговий дім "Хімтрейд" є його вільним волевиявленням та добровільним розпорядженням коштами і не може вважатися збитками, завданими односторонньою відмовою від виконання зобов'язання.

Апеляційний суд доповнив висновки суду першої інстанції, зазначивши про відсутність обставин порушення зобов'язання за договором з боку постачальника, так як строки поставки було передбачено до 10.02.2012 року, а повернення передоплати відповідач здійснив за згодою позивача 25.01.2012 року.

Проте, колегія суддів касаційного суду не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зазначаючи про помилкове тлумачення частини 2 статті 226 ГК України, як такої, що може в цілому звільнити сторону від відповідальності за збитки, які наступили внаслідок невиконання нею зобов'язання за договором, оскільки згідно диспозиції зазначеної норми вбачається можливість "зменшення розміру збитків".

Також колегія суддів зазначає про невірне застосування частини 3 статті 226 ГК України зважаючи на встановлені судами обставини справи.

Так, в обґрунтування позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рубанський" посилається на те, що збитки у вигляді додаткових витрат завдані йому протиправною поведінкою відповідача, яка полягає у незаконній односторонній відмові від прийнятого на себе зобов'язання за договором поставки від 10.11.2011 року №П-15/11-6001, вираженій у листі від 25.01.2012 року №25/01-3 та діях по поверненню суми передоплати, внаслідок чого позивач за договором поставки від 26.01.2012 року вимушений був придбати у інших постачальників вкрай необхідний йому обсяг селітри, але вже за вищою ціною, зважаючи на сезонний попит на міндобрива перед проведенням весняних польових робіт.

Обмежившись посиланням на реалізацію позивачем права на повернення передоплати, суди не з'ясували, чи є за своїм змістом лист від 25.01.2012 року №25/01-3 проявом незаконної односторонньої відмови відповідача від виконання договірного зобов'язання по поставці селітри та чи існували передбачені частиною 1 статті 615 ЦК України або договором поставки від 10.11.2011 року №П-15/11-6001 підстави для застосування відповідачем такої відмови. Адже, як встановлено судами, позивач свої зобов'язання по здійсненню передоплати в повному обсязі виконав у встановлений строк.

Водночас, апеляційним судом без врахування встановлених фактичних обставин справи передчасно застосовано до спірних правовідносин норму частини 2 статті 693 ЦК України, згідно з якою у разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Встановлене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

Однак, передумовою виникнення у покупця вимоги про повернення передоплати законодавцем визначено невиконання продавцем (відповідачем) обов'язку по передачі товару в установлений строк, що, як встановлено судами, в даній правовій ситуації не мало місця, оскільки на момент повернення позивачу передоплати кінцевий строк поставки товару (10.02.2012 року) ще не настав.

Колегія суддів касаційного суду також зазначає, що судами не встановлено та сторонами не доведено припинення наприкінці січня 2012 року зобов'язання за договором поставки від 10.11.2011 року №П-15/11-6001 на підставі статті 607 ЦК України, згідно з якою зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що господарські дії та рішення третіх осіб - контрагентів боржника не звільняють останнього від відповідальності за порушення зобов'язання, а відповідачем не доведено звернення до нього перевізників (Укрзалізниці, ДП "Український транспортно-логістичний центр") з повідомленнями про неможливість здійснення перевезень аміачної селітри за договорами про організацію перевезень вантажів, які були укладені ще до направлення відповідачем на адресу позивача листа про неможливість поставки.

В оскаржуваних рішенні та постанові суди належним чином не обґрунтували, як зміна Укрзалізницею технології взаємодії з вантажовідправниками могла перешкодити відповідачу чи унеможливити своєчасно (до 10.02.2012 року) виконати свої зобов'язання перед позивачем.

Натомість, виходячи зі змісту статей 617 ЦК України та статей 218 ГК України, відповідач не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі, якщо це порушення сталося через недодержання своїх обов'язків перевізниками, як контрагентами постачальника, а в листі від 25.01.2012 року №25/01-3 в обґрунтування причин порушення строків поставки замовленого позивачем вантажу відповідач вказує саме на невиконання перевізниками своїх зобов'язань.

В основу ж висновку апеляційного суду про позбавлення позивача права на відшкодування збитків покладено норми частин 2, 3 статті 226 ГК України, в силу яких укладення позивачем з іншими постачальниками договорів на поставку товару за вищою ціною, що відбулося наступного дня після отримання листа відповідача від 25.01.2012 року, нібито свідчить про невчинення позивачем дій, спрямованих на ненастання негативних наслідків або запобігання виникненню збитків, а відповідач, в свою чергу, напевно знаючи про неможливість поставки селітри в обумовлений договором строк з незалежних від нього підстав (внаслідок технічного реформування Укрзалізницею технології взаємодії з вантажовідправниками), невідкладно повідомив про це другу сторону.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що судами не перевірено, чи оформлені листом від 25.01.2012 року №25/01-3 дії відповідача, які були спрямовані на своєчасне попередження контрагента (позивача) про можливе невиконання зобов'язання по поставці товару, були такими, які б надали позивачу можливість в повному обсязі запобігти виникненню збитків.

Також колегія суддів касаційного суду зазначає по передчасність висновків апеляційного суду про те, що укладення між позивачем та МППФ "Ерідон" та ТОВ "Торговий дім "Хімтрейд" 26.01.2012 року та 07.02.2012року договорів на поставку селітри в обсязі, непоставленому відповідачем, та відразу ж після отримання листа ПАТ "Галнафтохім" від 25.01.2012 року, є "вільним волевиявленням та добровільним розпорядженням коштами і не може вважатися збитками в розумінні чинного законодавства України", оскільки судом не спростовано доводів позивача про те, що такі дії він вчинив з метою зменшення розміру збитків, які, в протилежному, становили б вартість непоставленої за первісним договором продукції.

Крім того, судами не встановлено обставин які згідно з частиною 2 статті 218 ГК України є підставою для звільнення постачальника від відповідальності за порушення зобов'язання з постачання продукції та прийнято до уваги того, що порушення зобов'язань контрагентами (Укрзалізницею, як перевізником) не може бути підставою для звільнення від відповідальності (повністю або частково) за заподіяні збитки.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення збитків є передчасними та не відповідають приписам зазначених норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 1115, 1117 ГПК України, вважає, що постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції слід скасувати, як такі що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу №5015/2722/12 необхідно направити на новий судовий розгляд до господарського суду Львівської області.

Згідно з приписами частини 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, рішення судів першої та апеляційної інстанції необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам належить дослідити обставини односторонньої відмови відповідача від виконання договору №П-15/11-6001, дослідити правову природу повідомлення відповідача від 25.01.2012 року на предмет повноти вчинення ним дій, які б у повній мірі відновили майнові права позивача на отримання ним продукції за ціною, передбаченою договором постачання №П-15/11-6001, дослідити правову природу дій позивача, та дійсні наслідки укладення ним договорів на постачання аміачної селітри одразу ж після відмови та повернення передоплати відповідачем в контексті виконання вимог частини 3 статті 226 ГК України на предмет можливості запобігти виникненню збитків, пов'язаних з кон'юктурою ринку продукції, яка поставлялася за договором .

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Рубанський" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року та рішення господарського суду Львівської області від 18.09.2012 року у справі №5015/2722/12 скасувати, справу №5015/2722/12 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко