Ухвала суду № 28912706, 17.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-5984/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

17 січня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтікс" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Елтікс", звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва про скасування податкових повідомлень-рішень та з урахуванням уточнений позовних вимог просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012р. №0000632305/2332, №0000642305/2329, №0000652305/2330 і від 14.05.2012р. №0000982250, №0000992250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2012 року позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012р. №0000632305/2332, №0000652305/2330 і від 14.05.2012р. №0000982250 повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012р. №0000642305/2329 в частині збільшення грошового зобов'язання зі сплати штрафу в сумі 1019 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.05.2012р. №0000992250 в частині збільшення грошового зобов'язання зі сплати штрафу в сумі 169 грн. в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, контролюючим органом було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 20.01.2012р. №390/2305/23730511 про результати планової виїзної перевірки позивача дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.09.2011р.

В акті зазначено наступні порушення, за якими відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97 та пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 193.3 ст. 193 ПК внаслідок чого позивачем занижено ПДВ в сумі 135948,61 грн. за період липень 2009р. -вересень 2011р.;

- п.п. 4, 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природ ного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. №303 (далі -Порядок №303), пп.пп. 5.3-5.5 п. 5, пп. 6.4 п. 6 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999р. №162/379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.08.1999р. за №544/3837 (далі -Інструкція №162/379), внаслідок чого занижено суму податкового зобов'язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 137598,74 грн., у т.ч.: за 1 квартал 2010р. - 80345,45 грн., за 4 квартал 2010р. -57253,29 грн.;

- п. 9 Порядку №303, пп. 7.2 п. 7 Інструкції №162/379, оскільки не подано податкових декларацій по збору за забруднення навколишнього природного середовища за 1-4 квартали 2010р.;

- пп. 250.2.2 п. 250.2 ст. 250 ПК, оскільки встановлено порушення граничного терміну подання податкової декларації по екологічному податку за 1 квартал 2011р. та декларації з податку на прибуток за 2010р..

Податкові повідомлення-рішення від 14.05.2012р. №0000982250, №0000992250 прийняті на підставі рішення ДПС у м. Києві від 17.04.2012р. №2188/10/12-114 про результати розгляду скарги позивача від 15.02.2012р. №60. Вказаним рішенням ДПС у м. Києві збільшено розмір штрафу з ПДВ на 3227,84 грн., визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 07.02.2012р. №0000632305/2332, а також частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012р. №0000622305/2333 крім штрафу в розмірі 170 грн.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012р. №0000632305/2332, №0000652305/2330 і від 14.05.2012р. №0000982250 підлягають скасуванню повністю., водночас податкові повідомлення-рішення ДПІ від 07.02.2012р. №0000642305/2329 і від 14.05.2012р. №0000992250 підлягають скасуванню частково, а саме в сумі 1019 грн. та 169 грн. відповідно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, щодо визначення у податкових повідомленнях-рішеннях №0000632305/2332 від 07.02.2012р. та №0000982250 від 14.05.2012р. грошових зобов'язань з ПДВ в загальній сумі 153532,20 грн. (у т.ч. 135948,61 грн. - основний платіж; 17583,59 грн. - штраф) суд першої інстанції прийшов до висновку, що вони винесені відповідачем неправомірно.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на протязі липня 2009р. -вересня 2011р. позивачем здійснювалося списання нестач товарів, при придбанні яких позивач скористався правом на податковий кредит з ПДВ.

В акті перевірки відповідач зазначив, що, оскільки такі товари не використовувалися в господарській діяльності позивача і не принесли йому дохід, то в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97 і п. 193.3 ст. 193 ПК позивачем завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 96443,45 грн. за період з липня 2009р. по вересень 2011р.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Частиною 2 цього підпункту визначено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частиною 3 цього підпункту передбачено, що якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що товар, який списувався у зв'язку з нестачею, придбавався позивачем для подальшої його роздрібної реалізації через мережу магазинів "Кошик", тобто такий товар придбавався позивачем з метою по дальшого використання в оподатковуваних ПДВ операціях в межах господарської діяльності, що відповідає вимогам пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97.

Таким чином судом першої інстанції обґрунтовано зазначено про право позивача на податковий кредит з ПДВ на час придбання таких товарів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що псування, бій, закінчення терміну придатності (втрата) певної кількості товару суб'єк том господарювання не може вважатися самостійною діловою метою, тому подальша нестача у позивача частини товару не спростовує дійсну мету його придбання - подальший продаж.

Між тим, матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що оскільки у подальшому такий товар дійсно не використовувався позивачем в оподатковуваних ПДВ операціях, то списуючи зіпсований товар та нестачі товару, позивач для цілей податкового обліку ПДВ відкоригував податковий кредит на рівнозначну суму своїх податкових зобов'язань з ПДВ відповідного звітного періоду, в якому відбувалося списання.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що доводи відповідача про заниження позивачем ПДВ на 96443,45 грн. не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи і спростовуються матеріалами справи, а тому податкове нарахування в цій частині є безпідставним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в податковому повідомленні - рішенні № 0000632305/2332 від 07.02.2012 р., форма «Р», з податку на додану вартість за основним платежем 135948,61 грн, за штрафними санкціями- 14355,75 грн., всього- 150304.36 грн. зменшений податковий кредит на загальну суму 135948,61 грн., в тому числі на суму 39505,16 грн., що був сформований при придбанні товарів у ТОВ «Еліт Фрукт».

Так, судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, згідно договору від 01.01.2011р. ТОВ "Еліт Фрукт" (Постачальник) зобов'язується поставити, а позивач (Покупець) зобов'язується прийняти, розмістити у власній торговій мережі та оплатити продукцію (товар) в асортименті, кількості та по ціні згідно специфікації та замовлення, які є невід'ємними частинами договору.

Перевіркою встановлено і зазначено в акті, що ТОВ "Еліт Фрукт" в березні-травні 2011р. було реалізовано овочі, фрукти, цитрусові, гриби та зелень на адресу позивача на загальну суму 237030,94 грн. (у т.ч. ПДВ -39505,16 грн.). В зазначений період позивачем перераховано ТОВ "Еліт Фрукт" коштів в оплату за отриманий товар в сумі 251485,32 грн. (у т.ч. ПДВ -41914,22 грн.).

Сплачений позивачем ПДВ у сумі 39505,16 грн., включено до складу податкового кредиту відповідного періоду на підставі виписаних ТОВ "Еліт Фрукт" податкових накладних.

Разом з тим, відповідач прийшов до висновку про нікчемність договору між позивачем та ТОВ "Еліт Фрукт". Даний висновок, ґрунтується на транзитному акті ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 16.09.2011р. №2021/23-04/37146037 позапланової виїзної перевірки ТОВ "Еліт Фрукт" щодо його взаємовідносин з ТОВ "Астана К" за період з 01.03.2011р. по 31.05.2011р., в якому зазначено про нікчемність правочинів між ТОВ "Еліт Фрукт" та ТОВ "Астана К", з тих підстав, що директор ТОВ "Астана К" ОСОБА_2 у своїх поясненнях зазначила, що не має відношення до діяльності ТОВ "Астана К".

Згідно з пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою наклад ною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготов ленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз. 2).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтвер джені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені мит ними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покуп цю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи встановлені перевіркою фактичні обставини здійснення операцій з придбання позивачем товарів у ТОВ "Еліт Фрукт", зважаючи на наведені положення ПК щодо формування податкового кредиту з ПДВ та беручи до уваги наявні у справі письмові докази, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги доводи позивача про відсутність зазначених в акті порушень норм ст. 198 ПК при формуванні податкового кредиту з ПДВ по операціям з придбання товарів у ТОВ "Еліт Фрукт", оскільки такі доводи позивача в достатній мірі підтверджуються відповідними належно оформленими первинними бухгалтерськими документами за період березень-травень 2011р. (накладні, видаткові накладні, прибуткові накладні, картки взаєморозрахунків, звіти про рух товарів у відділі, платіжні доручення) і обов'язковими податковими накладними, які надавалися до перевірки і містяться у справі та документально підтверджують здійснення господарських операцій з придбання товарів у ТОВ "Еліт Фрукт" згідно договору від 01.01.2011р. та повноту нарахування і сплати ПДВ.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що зобов'язання, які виникли на підставі вказаних договорів мали реальний характер, оскільки товар був переданий постачальником і прийнятий замовником, та реалізований позивачем в подальшому.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на положення транзитного акта перевірки ТОВ "Еліт Фрукт" з його постачальником ТОВ "Астана К" та пояснення директора ТОВ "Астана К" ОСОБА_2, оскільки ТОВ "Астана К" не є стороною, а зазначені в акті перевірки обставини не є законними підставами для визнання правочинів недійсними або нікчемними, не свідчать про спрямованість правочинів на знищення майна держави, не спростовують здійснення господарських операцій і достовірність даних податкового обліку з ПДВ позивача.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність і необґрунтованість висновків відповідача про заниження позивачем ПДВ на загальну суму 135948,61 грн., а тому здійснене відповідачем нарахування грошових зобов'язань з ПДВ і застосування штрафних санкцій є неправомірним, таким, що порушує права і законні інтереси позивача як платника податків, що є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2012р. №0000632305/2332 та від 14.05.2012р. №0000982250.

Щодо визначення у податковому повідомленні-рішенні №0000652305/2330 від 07.02.2012р. грошових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 172678,42 грн. (у т.ч.: 137598,74 грн. - основний платіж; 35079,68 грн. -штраф) суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не здійснював розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, то він не являвся платником збору за забруднення навколишнього природного середовища і не ніс зобов'язань з обчислення і сплати збору та подання щоквартальних податкових звітів, а відтак не допустив порушень п.п. 4, 8, 9 Порядку №303 і п.п. 5.3-5.5 розділу 5, п. 6.4 розділу 6, п. 7.2 розділу 7 Інструкції №162/379.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Позивач здійснює діяльність з роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Позивач проводив за власний рахунок заміну перегорівших або непридатних для освітлення люмінесцентних ламп, шляхом придбання нових люмінесцентних ртутьвмістних ламп, що відносяться до 1 класу особливо небезпечних відходів. Також на підставі наданого позивачем до перевірки викопіювання місць розміщення відходів, затвердженої санепідемстанцією Дарницького району м. Києва, перевіркою встановлено, що місця для розміщення контейнерів з побутовими відходами, місця для розміщення відходів поліетиленової плівки і пластмаси, складування та пакування макулатури, місця для розміщення герметичного контейнеру люмінесцентних ламп розташовано на території торговельного центру ТОВ АТ "Елтік" по вул. Драгоманова, 29, в приміщенні якого на умовах договору оренди, здійснює торговельну діяльність позивач.

Позивачем заключено договір з ТОВ "Демікон" від 12.10.2009р. №2232 на демеркурізацію відпрацьованих люмінесцентних ламп.

За період з 01.07.2009р. по 12.05.2011р. позивачем придбано люмінесцентних ламп у загальній кількості 1196 шт. на загальну суму 7908,87 грн.

Відповідно до актів прийому-передачі та виконаних робіт по демеркурізації відпрацьованих ртутних ламп позивач передав ТОВ "Демікон" відпрацьовані ртутні лампи в загальній кількості 721 шт., зокрема: 421 лампу згідно з актом від 14.01.2010р. №807/4; 300 ламп згідно з актом від 29.11.2010р. №2232/1.

Відповідач зазначає в акті, що оскільки ТОВ "Елтікс" не отримувало дозвіл та ліміт на утворення та розміщення відходів на 2010р. та до перевірки не надало, то загальний обсяг утворених і розміщених відходів до моменту передачі їх іншим суб'єктам господарювання у вигляді люмінесцентних ламп у кількості 721 шт. є понадлімітним, у зв'язку з чим у позивача виникли податкові зобов'язання по обчисленню та сплаті збору за забруднення навколиш нього природного середовища в частині розміщення відходів у сумі 137598,74 грн., у т.ч.: у 1 кварталі 2010р. -80345,45 грн., у 4 кварталі 2010р. -57253,29 грн.

З цих підстав відповідачем нараховано позивачу збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 137598,74 грн. та застосовано штраф у розмірі 34399,68 грн. (137598,74 грн.*25%) за заниження податкового зобов'язання згідно з п. 123.1 ст. 123 ПК та штраф у розмірі 680 грн. (170грн.*4) за неподання щоквартальних податкових декларацій згідно з п. 120.1 ст. 120 ПК.

Однак, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з вказаними доводами відповідача, так як позивач не здійснював розміщення відходів у розумінні Закону України "Про відходи".

Пунктом 14 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" визначено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно із ст. 44 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (в редакції, чинній на час вчинення зазначених в акті порушень) збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів. Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 05.03.1998р. №187/98-ВР "Про відходи" (далі - Закон №187/98) розміщення відходів -це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; зберігання відходів -це тим часове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); спеціально відведені місця чи об'єкти -місця чи об'єкти (місця розміщення відхо дів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у Позивача відсутні технологічні дільниці, обладнання, тощо, на яких здійснюється виробництво та повинні обліковуватись відходи, тобто Позивач не є виробником товару та відноситься до невиробничої сфери, а отже, відходи, які утворюються є побутовими.

Наказом Міністерства будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства України від 10.01.06 р.№7, яким затверджено норми утворення твердих побутових відходів, одним із джерел утворення таких відходів є об'єкти невиробничої сфери, а в п.4.11 даного наказу наведені рекомендовані норми для промислових та продовольчих магазинів.

Наказом Держбуду України від 21.03.2000 р.№54 «Про затвердження правил надання послуг із збирання та вивезення твердих і рідких побутових відходів» (втратив чинність 18.12.08 р) також дано визначення поняття «твердих побутових відходів»- це «відходи, які утворюються в процесі життя і діяльності людини і накопичуються у житлових будинках, громадських, навчальних, лікувальних, торгівельних та інших закладах». З 18.12.08 року зазначені відносини регулюються Постановою КМУ від 10.12.08 р.№1070 «Про затвердження правил надання послуг з вивезення побутових відходів», згідно п.2 якого побутові відходи - це «відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення».

В п.8 Постанови Кабінету Міністрів України №1218 від 03.08.98 р. (зі змінами та доповненнями) сказано, що «власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 грн. на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензії на збирання і заготівлю окремих видів відходів, як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів»

При розгляді питання отримання чи не отримання вищевказаних лімітів та сплати відповідного податку (і, відповідно, подання звітів) необхідно чітко розмежовувати поняття «утворення відходів» та «розміщення відходів». Те, що це два абсолютно різних терміни підтверджує сама форма Лімітів на утворення і розміщення відходів (додаток 2 до Порядку №1218 від 03.08.98 р.) Об'єктом обкладання збором на забруднення навколишнього середовища є саме розміщення відходів, але ніяк не факт їх виникнення.

На це звертає увагу Міністерство охорони навколишнього природного середовища в своєму листі від 22.05.08 р. № 6540/20/10-08 «Щодо надання роз"яснень стосовно дотримання природоохоронного законодавства у сфері поводження з відходами». В п.2 даного листа вказується, що «якщо підприємство передає свої відходи спеціалізованим підприємствам згідно укладеним договорам, то збір за забруднення навколишнього середовища не сплачується»

Такої ж думки дотримуються спеціалісти Мінекобезпеки в своєму листі №14-6/134 від 16.02.2000 р., Мінприроди в своїх листах від 14.05.03 р. № 4914-к/26-11/115-11, від 11.07.07 р. № 7650/19/3-5, Мінекології від 04.08.2011 р. № 14364/07/10-11.

Отже, платниками збору в частині розміщення відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого органу на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Разом з тим, під час судового розгляду підтверджено факт наявності договорів між Позивачем та спеціалізованими підприємствами ТОВ «Демікон», ЗАТ «Спецкомунтехніка»та ЧП «Корсім».

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що висновки відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 137598,74 грн. та неподання податкових декларацій (звітів) за 1-4 квартали 2010р. є необґрунтованими і безпідставними, тому здійснене відповідачем нарахування грошових зобов'язань в сумі 172678,42 грн. (у т.ч.: 137598,74 грн. - основний платіж; 35079,68 грн. -штраф) є неправомірним, що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.2012р. №0000652305/2330.

Щодо визначення у податковому повідомленні-рішенні №0000642305/2329 від 07.02.2012р. штрафу по надходженням від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах в сумі 1020 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір застосованого у податковому повідомленні-рішенні від 07.02.2012р. №0000642305/2329 до позивача штрафу - 1020 грн. без врахування п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК, відтак грошове нарахування в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 1019 грн. (1020 грн. - 1 грн.) є протиправним.

Так, в акті перевірки зазначено, що позивач звітував до ДПІ по екологічному податку за 1-3 квартали 2011р. в частині розміщення побутових відходів (твердих побутових відходів, макулатури та поліетилену), проте несвоєчасно подав податкову декларацію (розрахунок) за 1 квартал 2011р. (вх. №9003712546 від 24.05.2011р.), чим порушив пп. 250.2.2 п. 250.2 ст. 250 ПК.

Також в акті вказано, що податковим повідомленням-рішенням від 06.04.2011р. №0100101501 до позивача застосовувалися штрафні санкції за несвоєчасне подання податкової декларації з податку на прибуток за IV квартал 2010р.

У зв'язку з цим та згідно з п. 120.1 ст. 120 ПК відповідач застосував штраф у сумі 1020 грн. з урахуванням повторності.

Згідно з п. 250.2 ст. 250 ПК платники податку, крім тих, які визначені п. 240.2 ст. 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, за винятком податкових агентів, визначених пп. 241.2.2 п. 241.2 ст. 241 цього Кодексу, які сплачують податок до або в день подання митної декларації, зокрема:

- за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах -за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об'єктів (пп. 250.2.1);

- за паливо, реалізоване податковими агентами, -за місцем перебування такого податкового агента на податковому обліку в органах державної податкової служби (пп. 250.2.2).

Згідно з п. 120.1 ст. 120 ПК неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 грн., за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 грн. за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Позивачем, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивач не спростував зазначений в акті факт не своєчасного подання 24.05.2011р. податкової декларації (вх. №9003712546 від 24.05.2011р.), граничний строк подання якої згідно з пп. 250.2.1 п. 250.2 ст. 250 ПК -10.05.2011р., а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для накладення на позивача штрафу згідно з п. 120.1 ст. 120 ПК., однак невірним є розмір накладеного штрафу.

Факт порушення терміну подання податкової декларації з екологічного податку за 1 квартал 2011р. (вх. №9003712546 від 24.05.2011р.) допущено позивачем у травні 2011р., а згідно з п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011р. застосовуються у розмірі не більше 1 грн. за кожне порушення.

Враховуючи, що порушення податкового законодавства мало місце в період з 1 січня по 30 червня 2011р., то відповідач зобов'язаний був застосувати до позивача штраф у розмірі 1 грн. згідно з п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК. При цьому повторюваність подібних порушень, про що зазначено в акті, в даному випадку не має жодного значення і не впливає на розмір штрафу, який в будь-якому випадку становить 1 грн. у разі вчинення порушення в період з 1 січня по 30 червня 2011р.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір застосованого у податковому повідомленні-рішенні від 07.02.2012р. №0000642305/2329 до позивача штрафу - 1020 грн. без врахування п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК, відтак грошове нарахування в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 1019 грн. (1020 грн. - 1 грн.) є протиправним.

Щодо визначення у податковому повідомленні-рішенні №0000992250 від 14.05.2012р. штрафу з податку на прибуток в сумі 170 грн. суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про неправомірним розмір застосованого у податковому повідомленні-рішенні від 14.05.2012р. №0000992250 до позивача штрафу - 170 грн. без врахування п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК, відтак грошове нарахування в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 169 грн. (170 грн. -1 грн.) є протиправним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.05.2012р. №0000992250, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 170 грн.

Відповідно до акта перевірки позивачем несвоєчасно подано декларацію з податку на прибуток за 2010р. (вх. 9007005871 від 18.04.2011р.).

Граничний термін подання вказаної податкової декларації згідно з пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПК - 09.02.2011р.

Згідно з п. 120.1 ст. 120 ПК неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 грн., за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Разом з тим, позивач не навів обґрунтування на підтвердження своєї вимоги про скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення, таким чином, відповідач дійшов вірного висновку про наявність підстав для накладення на позивача штрафу згідно з п. 120.1 ст. 120 ПК за несвоєчасне подання декларації з податку на прибуток за 2010р. (вх. 9007005871 від 18.04.2011р.).

Водночас, щодо накладення штрафу за несвоєчасне подання декларації з екологічного податку, відповідач застосував невірний розмір штрафу.

Факт порушення терміну подання декларації з податку на прибуток за 2010р. (вх. 9007005871 від 18.04.2011р.) допущено позивачем під час дії ПК у період з 1 січня по 30 червня 2011р., тому згідно з п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК відповідач повинен був застосувати штраф за вказане порушення податкового законодавства у розмірі не більше 1 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до позивача має бути застосовано штраф у розмірі 1 грн.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 22 січня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.